Раді Вас бачити!

У залі пахло димом сигар і свіжою кров’ю. Радники Лоренцо сперечалися, їхні голоси зливалися в гул. Лоренцо сидів на чолі столу, його очі блищали, але руки тремтіли від напруги.

— Це неможливо… хтось відкрив їм наші маршрути, — різко кинув один із радників.

— Хтось із нас, — холодно додав інший.

Мовчанка, що впала, була гірша за крик.

Лоренцо стиснув кулак:

— Зрада всередині — це найгірше, що могло трапитись. І я знайду того, хто продав мою кров.

Коли він повернувся до покоїв, Анни вже не було. Лише розбите вікно і слід боротьби.

— АННА! — його крик прорізав ніч.

В коридорі з’явилася Настя. Її обличчя було бліде, але очі — сповнені рішучості.

— Її забрали. І ти знаєш хто.

— Скажи! — гаркнув Лоренцо, але Настя не здригнулася.

— Один із тих, кого ти вважав братом. Артур. Він відкрив двері Анабель. Він завжди заздрив. Завжди гнив усередині.

Слова Насті різали, як ножі. Лоренцо відчув, як світ валиться.

У цей час Анна лежала зв’язана в темній кімнаті. Її кинули на підлогу, а зверху — тінь Анабель.

— Ну що, принцесо мафії? Тепер ти в моїй грі. Скажи, чи врятує тебе він? Чи врятує свою імперію?

Анна підняла голову, її губи були розбиті, але вона прошепотіла:

— Він вибере мене. Бо я — його серце.

Анабель засміялася.

— Серце… у мафії серце завжди прострілюють першим.

Лоренцо сидів у кабінеті. Перед ним лежали карти, зброя, документи — усе, що становило його світ. Він розумів: якщо кине всі сили на Анну, клан втратить позиції. Якщо ж поставить імперію вище — втратить її назавжди.

Він закрив очі, йому здавалося, що груди розриваються.

— Брате, — тихо сказала Настя, заходячи до кімнати. — Я знаю, що ти думаєш. Але слухай мене.

Вона розклала перед ним свої схеми.

— Ми можемо зробити і те, й інше. Вони хочуть, щоб ти кинувся напролом. Щоб зробив вибір. Але є третій шлях.

— Який? — голос Лоренцо був сиплий.

— Ми використаємо їхню жадібність і самовпевненість. Ми створимо ілюзію, що ти кинув імперію заради неї. Вони послаблять охорону. А тоді… ми вдаримо.

Лоренцо дивився на сестру й уперше побачив у ній не просто дівчину, а справжню правительку в тіні.

— Ти готова ризикувати всім? — спитав він.

— А ти готовий втратити її? — відрубала Настя.

Він зітхнув і підвівся.

— Добре. Тоді ми граємо. Але пам’ятай: якщо хоч один із нас помилиться… ціна буде кров’ю.

Настя кивнула.

— Я знаю. Але ми — сім’я. І цього разу вони знатимуть, що значить воювати з кров’ю мафії.

Камера повільно віддалялася від кабінету. Двоє — брат і сестра — стояли поруч, над картами й планами, готові кинути виклик тіням імперії.

А в темряві кімнати, де утримували Анну, вона знову підняла голову й пошепки сказала собі:

— Тримайся, Лоренцо. Я знаю, ти прийдеш.

І в цей момент на її губах з’явилася кривава усмішка Анабель.

— Подивимось, чия віра виявиться сильнішою.