Раді Вас бачити!

Розділ 9

   Того ж ранку Іман та Даніель повернулися з міста Джиззпорт. Це були перші спроби проповідування та активного вербування нових членів родини, вони намагалися привернути увагу людей. Не цуралися ні розбійників, ні піратів, ні головорізів. Власне, такі люди й були основним населенням портового міста, чому ж тут дивуватися. Також у Джиззпорті мешкало декілька однодумців, з якими Канітар підтримував зв’язок та вів листування. Все йшло до того, що скоро їх сім’я розшириться, прийме в свої обійми цих нових членів. Однак, на жаль, відбутися такому воз’єднанню не судилося.

   Ще як тільки вони зайшли на подвір’я домівки, Іман відчув лихе. Він одразу звернув увагу на відро біля криниці, що було наповнене водою. Його не занесли всередину. Сталося щось. Іман витягнув гострий ятаган* із піхов та наблизився до задніх дверей будинку.

   (*Ятаган – меч із опуклим вигнутим лезом, у нашому світі він зустрічається в культурах Близького Сходу та Південної Азії)

   Вони вже давно користуються тільки цим входом, щоб менше привертати увагу жителів вулиці. Іман з важким серцем увійшов до оселі. Позаду боязко крокував Даніель, мабуть наймолодший з усіх послідовників майстра Канітара. Обидва вони були одягнуті як звичайні жителі Тіньового Міста, свої ж балахони чоловіки залишили вдома. Обличчя Імана приховувала темно-червона хустина. Даніель розгублено потирав долоні – цей малолітній дурень навіть зброю не носив, все надіявся на свої заклинання.

— Тихо – Скомандував Іман та сповільнив крок. В домі пахнуло чужими людьми. Тут побували непрохані гості, ще зовсім недавно. Даніель напружився теж, видно і він второпав, що відбулась біда.

   Магічна пастка лежала на місці, вона не спрацювала. Отже – обійшли. Двері до їдальні відчинено нарозтвір. Чоловіки зробили ще кілька кроків та зайшли до приміщення. Повний безлад всередині, на підлозі – обморожене тіло незнайомця в клепаній броні. Калюжі крові. Все перевернуто та розбито, стіл, крісла, посуд… Наче смерч пройшовся. Або – відбувся бій.

   Тиша. Жодного звуку в будинку. Іман ближче підійшов до мерця і спробував вдивитися в його обличчя. Невідомий житель степу. Даніель засопів голосно, його щоки почервоніли.

— Х-хто це?

   Іман не відповів тепер, він думав. Отже, на оселю здійснили напад, і нападник міг ще бути поряд.

   Послідовники обережно оглянули ще декілька кімнат, і врешті вирішили спуститися до підвалу. Тільки ступивши на першу сходинку вниз, Іман все зрозумів. Якось передбачив, яка картина на нього чекає там. Так і було все: всі лежали мертві, вся родина. Лоренс, Анжела, Джабір, Бенлін, Гнат, Проксима, Асад, Марія, Джуліус, Басім. Невідомий ворог холоднокровно та безжально позбавив життя десять чоловік. Ще трьох побратимів не вистачало тут, але щось підказувало, що і їх більше немає на світі.
Нападник, правда, трохи зазнав втрат, адже другий незнайомий покійник теж лежав тут, біля оранжереї. Теж степовик. А всі тіла позносили до купи, наче непотріб.

   Іман стиснув пальці, набрав повні легені повітря. Погляд зачепився за кривавий слід, що вів до таємного проходу в стіні. Іман присів поряд, щоб роздивитися ще не висохлу кров. Він торкнувся крові кінчиками пальців вільної руки, підніс їх до рота, облизав. Все вірно, кров належала наставнику.

   Поряд на килимі - ще краплі крові. І ця кров вже належала комусь іншому. Іман спробував на смак і її, спробував запам'ятати. Пропустити через себе.

   До таємного проходу в стіні так просто не зайти тепер, адже стіну було зачинено з іншого боку. Так сконструйовано цей підземний прохід, щоб у випадку смертельної небезпеки втікач міг намертво запечатати мур та уникнути переслідування.

   Тому чи живий майстер, чи ні – точно дізнатися було неможливо. Сам Іман не відчував присутності майстра Канітара. Він підійшов до стіни та приклав вухо до каменю. Прислухався до себе, до тиші. Викинув з голови зайві думки. Порожньо. Канітар або вже був мертвим, або просто встиг втекти від невідомого вбивці, скориставшись заплутаними лабіринтами під землею.

— Іди наверх та оглянь кімнати, їдальню. Що пропало, що не на місці. Книги, сувої, все – Розпорядився Іман та обернувся до свого супутника.

Даніель тремтів як листок на вітру, ось-ось і ще впаде. Ідеальна жертва. Дуже сумнівний помічник у тій справі, яку тепер замислив Іман.

— Ей, ти чув мене? Бігом все перевіряти, не стій! Давай, наверх!

   Юнак стрепенувся, глянув на свого старшого товариша так, наче вперше його побачив. Сперечатися, звісно, не став, а покірно покрокував сходами вверх. Погляду, правда, від мертвих тіл відірвати не зміг.

   То і чорт з ним. Іман прийнявся обшукувати тіла членів сім’ї та всю оранжерею. Потрібно було зрозуміти, що сталось та хто міг бути причетним. Іман погано орієнтувався в книгах, сувоях, амулетах, й інших магічних предметах, тому відправив наверх Даніеля. Той швидше зметекує, що зникло. Хоча й сам Іман помітив відсутність деяких важливих предметів вже зараз. Дуже важливих. Наприклад, зникли Письмена і Серце.

    Письмена – це особиста книга наставника Канітара. Він навчав своїх учнів з неї, постійно читав її та дописував, робив різні відмітки й обережно підшивав нові сторінки. Здається, в книзі було вкладено весь особистий досвід та знання Дієро Канітара, все його життя, мудрість і здібності. Можливо, одного дня він би привідкрив завісу таємниць і для них, його вірних учнів... Майстер ніколи не любив говорити про свою книгу, чи про власне минуле.

   Щодо Серця – це особливий клинок, він зберігався тут, у підвалі. Під час медитацій та певних заклинань майстер Канітар користувався ним. Такі предмети називають артефактами. Вони унікальні за своїм походженням та можливостями, можуть принести удачу, щастя своєму власнику, або згубити його. Серце повинно було оберігати сім’ю – цей клинок завжди дає сили своєму господарю, дарує йому та його близьким здоров’я, міць. А з ворогів – витягує життя. Клинок вже досить давно наповнював кожного члена сім'ї силою, вони швидше навчались заклинанням та опановували нові знання.

   Точно не особливості клинка стали причиною трагедії, Дієро Канітар дуже багато знав про артефакти, він вивчав їх роками. Тому якби була якась небезпека всередині зброї, то Канітар би точно збагнув. Однак клинок міг стати ціллю невідомих нападників. І не тільки клинок, не тільки книга…

   Припущення Імана підтвердилися, коли Даніель повернувся та сказав про зникнення багатьох важливих та не дуже предметів з дому. Говорив хлопець тихо, заїкався, продовжував тремтіти. Чим діяв на нерви.

— С-сувої, ам-улети… там… ще…і…

— Буду брати слід убивці. Ти вдома залишаєшся.

   Даніель відкрив рота, як риба на березі. Схоже молодик не був в захваті від того, що залишиться сам на сам з покійниками у порожньому домі. Однак брати його з собою Іман точно не збирався.

— Імане, я з т-тобою!

— Ні, ти залишаєшся тут. Спробуй відкрити стіну. Здається, майстер зачинив все “наглухо”, але пометикуй. Ясно?

— А ти?...

— А я іду. Якщо побачу, що ти пішов за мною – буде дуже боляче. Зрозумів мене?

   Про відпочинок після далекої дороги можна забути. Потрібно помститися за братів і сестер. А клинок з книгою – обов’язково повернути. Скоріш за все майстер не встиг забрати з собою цінні речі. Адже напад був серйозним та спланованим, а Іман не відчував знайомі предмети. А отже забрали їх. Завжди потрібно виходити з найгіршого варіанту.

— Іман… Майстер Канітар мені як батько. Візьми мене, я допоможу!

   Чоловік втупився важким поглядом у молодого помічника. Що він скаже? Як пояснить те, що відчуває? А відчував Іман дуже просту річ – якщо Даніель послідує за ним, то недосвідченого хлопчину вб’ють як теля. Так, Даніель непогано вмів вогники запускати та льодом покривати землю. Якось він навіть дерево у лісі розколов своїм заклинанням. Це виглядало потужно, і наставник був задоволений. Але у юнака не було досвіду, не було спритності. Іман не хотів, щоб по суті останній з членів родини помер теж. Тому він просто сказав:

— Я тобі говорю – ні. І не переч мені. Тепер ти мені підпорядковуєшся як старшому. Будеш сперечатися, я швидко тебе до тями приведу. Більше попереджень не буде.

   Говорячи це, Іман на мить стягнув свій червоний платок і спробував зробити найбільш люте й недобре лице, на яке тільки був здатен. Нехай краще Даніель боїться та підкорюється. Зате буде живим.
 

* * *
 

   Іман вже давно перестав відчувати що-небудь, він не дивувався більше нічому в житті, нічим не переймався. Однак від смерті родини стало боляче. Схожий біль він відчував, коли ще воював, проливав свою та чужу кров. Душу шматувало зсередини, по правді. Страшно стало і за долю майстра Канітара – наставник зазнав поранень, боровся за своє життя та ймовірно зміг врятуватись, хоча що з ним та де він тепер – невідомо. Не увійти до підземелля. Розвалювати стіну не було часу. Можливо, Даніель розбереться.

   Іман познайомився з Канітаром та його послідовниками торік. Прибився до їх компанії, коли якраз роботу шукав. Був злим та знедоленим, ще зовсім нічого не знав про магію. А Дієро Канітар добре вмів розкривати потенціал людей. Він запевнив похмурого ветерана, що той – здібний. Що він може змінити власне життя, навчитися впливати на дійсність навколо себе. Стати володарем свого духу й тіла. Врешті – бути чимось більше, ніж самотній пристаркуватий бугай з кухлем пива в таверні.

   Іман швидко знайшов спільну мову зі своїм наставником. А от з рештою членів сім’ї – не одразу. Тому що молоді вони всі були, надто веселі та активні. Хоча, варто зазначити, навчались магії молоді значно швидше, ніж сам Іман. Останнього це, правда, не дуже тривожило. У нього були свої сильні сторони. Тому нічого страшного в тому, що він не здатен запустити вогняну кулю, чи льодяну стрілу у ймовірного ворога, не було.

   Незважаючи на все, ці жовтороті пташенята встигли стати його родиною за рік. Іман сприймав їх як буйних молодших братів та сестричок. А тепер хтось прийшов та позабирав їх життя.

   Скоріш за все, майстер проводив нічний ритуал, коли з’явилися непрохані гості. Якимось чином ворог зміг уникнути магічних атак – в домі не було видно сильних ушкоджень від магії стихій, наприклад. Тобто члени сім’ї навіть не встигли захистити себе звичним способом. Або не змогли. Всього лиш двох нападників знешкодили. А інші? І скільки було їх, тих інших?...

   Іман знову оглянув краплі крові на підлозі. Хтось поранений ходив по кімнатах, ніяк не міг зупинити кровотечу. Ветеран вийшов надвір, заплющив очі. Якийсь вітер нехороший з’явився з самого ранку, все так виглядало, наче на дощ збирається. Воно й не дивно, адже погода нагнітала вже десь тиждень. Слід очікувати дощу найближчим часом.

   Він завмер і прислухався до навколишнього світу. Спробував відчути політ птиць на небі, як сновигають їх крила в потоках повітря. Зосередився на присмаку чужої крові на своєму язиці. Це - кров чужинця. Ворога.

   Ніжно торкається вітер до крон високих дерев у джунглях. Ні, це поки задалеко. Повернутися до їх вулиці, до двору. Рідна домівка. Змії повзають хащами за міськими стінами, шумить ріка підземна, тихо крокують підошви сандалу по землі. Перемовляються між собою торговці в безкінечних караванах… Мандрівники, солдати. Дзвін монет. Таверни, алкоголь, недобрі погляди, контрабанда. Іман доклав ще зусиль. Почав пітніти від напруги. Руків’я ятагану нагрілося.

   Ось воно. Тоненькі потоки енергії клинка, немов ниточки тягнулися у часі й просторі. Ледь помітні, щоб побачити – неабияк треба напружити розум. Отже, користувалися кинджалом зовсім недавно. Майстер Канітар захищався. А нападники – чоловік та жінка. Ще двоє ворогів мертві, їх до уваги можна не брати. Всього четверо?...

Жінка ослаблена зараз і небезпеки не становить. Її слід не так відчутний. А от чоловік покидає місто. Клинок у нього. Стосовно книги – сказати було важко, але скоріш за все, і її ворог забрав. Більше небезпеки в самому домі, чи десь поряд не було. Отже, Даніель може залишатися тут та бути в безпеці.
         
   Життєва енергія витікає з тіла холоднокровного убивці. Його поранено клинком. Тому і кров'ю він стікав так сильно у домі. Ворог іде, він ховається в хащах, а за ним тягнеться слід із його життєвої сили. Ось цим слідом і потрібно йти, поки він не пропав.

   Справа в тім, що в родині якраз таки лиш Іман трохи сприймав основи ментальної магії. Чоловік дуже погано справлявся зі стихіями, наприклад, зовсім не міг збагнути магію життя. А от ментальні чари та магія крові – інша справа. Воно давалося відносно легко. Як казав майстер Канітар – тому що це природно було для нього.

   Чи боявся Іман? Він про це не думав в той момент. Ветераном керувало бажання помсти та необхідність забрати назад магічні предмети. Не було у нього варіанту просто відступити геть. Нічого не залишалося в житті Імана, тому потрібно було спробувати зупинити невідомого вбивцю.