Раді Вас бачити!

Хотілось скрутитись десь калачиком та виплакати все. Я навіть забула, що плачу прямо у мого друга в обіймах. Він час від часу гладив мене по голові. Ми сіли на якісь лаві. І він запевняв, що все мине. Краще одразу було взнати. Раніше. Він був правий. Та це не зменшило болю, що був мені завданий і коли приїхала Соня я вже відчувала, що обличчя розпухло від сліз. Добре, що був вечір і трохи стемніло. Як мені не було зле я не хотіла, щоб мене хтось такою бачив. Більш ніж достатньо друзів, як свідків.

- Сонечко, ходімо. Ми відвеземо тебе додому. – Гладила Соня мене по голові і плечах. – Тихо. Все буде добре.

- Ти маєш бути на побаченні. – заперечила я крізь схлипування.

- Побачення приїхало з нею. – почула я крізь сльози знайомий голос. Він так ошелешив мене, що я забула, що маю плакати та протерла очі. Біля Соні стояв не хто інший, як Костя. – Ми тебе відвеземо додому, я машиною.

Подруга відвела мене і посадила ззаду.

- Тільки не наблюй, - пожартував Костя. – Сядь біля неї. – попросив Соню.

І та слухняно лишилась сидіти на задньому сидінні.

- Ти вже все знаєш? – спитала я подругу.

- Знаю. Макс розповів. Ми і примчались сюди за кілька хвилин. Не могла ж я покинути тебе у такий момент.

- Ти казала, що він козел. Тільки ми почали зустрічатись. – згадала я.

- Просто він мені тоді перестав подобатись. Я нічого не знала. Якби взнала, то відразу тобі розповіла б.

- Про вас не розповіла, - я кивнула в сторону Кості, який зосереджено вів машину.

- Це інше. – усміхнулась вона. – Ти і так вже знаєш.

- Бачиш і земля не розверзлась…а от піді мною…- і я знову заплакала.

Соня лишилась зі мною. Лише поцілувала Костю, що підтвердило їх слова. А потім ми якомога тихіше пробрались в мою кімнату. Менше всього мені хотілось, що б мене розпитували рідні.

Подруга притягла з кухні коньяк, упаковку цукерок, та кілька бутербродів.

Ми пиячили. Інакше це не назвеш. Я мало не влила коньячку рибкам. Та вона вчасно зупинила мене. Вони то точно не винні у моїх проблемах.

- Що збираєшся робити? – спитала подруга, коли ми вже пристойно наклюкались.

- А що мені лишається?

- Ти здається йому подобаєшся, не дзвонив би він тобі стільки і не писав…

Він і правда дзвонив уже разів тридцять, а з його есемесок ми взнали, що він запропонував їй вийти заміж, коли Антон наговорив всякого про мене на виставці. Тож в деякій мірі його можна було б і виправдати, та тільки в деякій. Моє серце не збиралось його прощати. Принаймні найближчим часом.

- Соню. Це кінець. Мені і правда було з ним добре, ти й уявити не можеш наскільки та зараз, після цього я не можу. Тим мені болючіше.

- Чого ж, я прекрасно уявляю. Не те, що пережила таке ж, та розставатись боляче в будь якому випадку. Мені це чимось схоже на ментальне здирання шкіри.

- Фу! Ну й гидотна. – скривилась я. – Не кажи так, а то мене таки сьогодні знудить.

- Добре. А зараз лягай спати. Ти випила достатньо, щоб відрубатись і не думати про все що сталось. А я побуду біля тебе. Залишусь на ніч, тільки батькам подзвоню.

Подруга і справді лишилась, а я дуже швидко заснула. Точніше провалилась у сон.

Зранку мене чекала ще одна несподіванка. Приїхав тато з хорошими новинами – готові документи. Можна їхати хоч завтра.

І не довго думаючи я почала пакувати сумки. Чому ж я така боягузка – увесь час намагаюсь втекти від проблем і від життя. І цей раз не виключення.

Єдиною радістю було те, що Соня і Костя зустрічаються. Вона розповіла, що він після тієї розмови запросив її прогулятись і запропонував зустрічатись, вкотре. Але цього разу вона погодилась. Можливо, зрозуміла, що він більше не пропонуватиме. І з тих пір вони разом. Але нікому не казали, хіба подруга представила його батькам. А на наступних вихідних вони мали йти знайомитись з його. Вона й у явлення не мала, як їй бути, особливо після тих делікатних сцен. Але куди діватись, коли закохалась врешті по-спражньому.

Тим часом тато зайшов на факультет та повідомив, що мене не буде два тижні. Тиждень я мала провести в Ісландії, а ще тиждень в родичів в Італії. Це було якось несподівано. Раніше це не входило в план події. Та зараз я була дуже рада, що маю шанс забратись звідси і не зустрічатись з моїм колишнім, і не важливо, любить він мене чи ні. Тато купив білет з пересадкою. Тітка Марі, що я мала в неї гостювати мала придбати мені куртку в себе і пересадити на інший літак. Можливо, якщо вийде отримати відпустку, то мій італійський кузен поїде зі мною. Мама з татом вважали, що було б краще, коли я поїду з кимось своїм у чужу країну.