Раді Вас бачити!

Наступного разу, коли я прийшла на заняття мене знову зустріла Анна Михайлівна. На цей раз вона радо обняла мене, а я її, ніби, ми старі подруги. Я передала їй гостинець від бабусі. Вони на вихідних встигли поспілкуватись по-телефону і бабуся запросила її до нас на чай на наступну суботу.

- Стас, казав, що ти маєш прийти, я вже зробила нам чаю. В мене є дуже добрі кекси. Ти ж любиш кекси?

-Звичайно. Я спеціально прийшла раніше на пів години, щоб поспілкуватись з Вами. Бабуся передавала Вам привіти, ми Вас ждемо у суботу. Але ми ще напевно побачимось в п’ятницю. В мене ще одне заняття.

- Так це ж прекрасно. Я тобі скажу по секрету. – зашепотіла вона. – Як жінка жінці. Ти йому дуже подобаєшся.

Я засміялась.

- Це навряд чи.

- Тоді ти сліпа, якщо не помітила. До речі, дівчини в нього немає. – сказала вона розливаючи чай і заговорницьки підморгнула мені.

Проте обговорювати такі деталі мені геть не хотілось і ми перейшли на більш безпечні теми – книги, погода, мода. Аж ніяк не очікувала, що буду з нею це обговорювати. Але жінок, напевне, і на смертному одрі цікавить, як вони виглядають.

Через трохи нагодився Стас. Він відправив свого попереднього учня і вже здогадався, що я є і де мене шукати.

- А ми вже і чаю попили, - сказала Анна Михайлівна. – Біжіть, займайтеся. Я маю в магазин піти, тобі не потрібно нічого купити?

- Ні. Ви могли б сказати я б Вам все купив.

- Не роби з мене старої клячі. Хочеш, що б цілодобово в телевізор витріщалась? Мені ж і провітритись треба.

На цьому ми і розійшлися.

На цей раз, поки він діставав все необхідне для уроку я не стала сидіти за столом, а вирішила вийти на балкон. Він жив на п’ятому поверсі. Туди діставали верхівки великих дерев, але не затуляли чудового краєвиду, який радував око. На дворі було ще по-літньому тепло і приємно, повівав легкий вітерець, схожий на морський бриз.

Хоча мій краєвид з вікна набагато кращий та панорама міста теж нічого.

Коли я повернулась, то побачила, що він стоїть позаду мене спершись на стіну та склавши руки на грудях. Наші погляди знов зустрілись як у той злощасний вечір.

- Сподобався краєвид?

- Непоганий, але у мене кращий. Проте і цей можна було б намалювати.

- Якщо хочеш, то малюй. Ми просто відмінимо заняття. Я тобі не заважатиму.

- Ні. Малювати я буду вже в Індії.

- Чому ти така впевнена, що мати відпустить тебе туди одну.

- Хто сказав, що я туди поїду одна?

- І з ким же? – зацікавлено і трохи різко спитав він.

- Думаю, це не твоя справа.

І пройшла у кімнату. Ціле заняття ми і справді вчились, не відволікаючись на всілякі ремарки. Сьогодні він встановив будильник на кінець нашого уроку, таким чином виправляючи минулі помилки.

- Ну що ж, - сказав він після того, як вимкнув дзвінок. – Якщо ти будеш так старатись, то точно здасиш цей предмет на відмінно. І скільки ж тобі відмінно потрібно, що б поїхати в твою Індію?

- Всі.

Він присвиснув, коли це почув.

- Я ще не бачив, що б двієчниці здавали все на відмінно. Ніколи.

- Якщо в мене й невисокі бали, це не означає, що я дурненька.

- Так з ким ти збираєшся їхати? – проігнорував він мій випал.

- Ох! Якщо тобі так цікаво, то з тим з ким буду зустрічатись на той момент.

- А що їх до того може бути багато? То ти така нерозбірлива? – ці слова мене образили до глибини душі.

Я просто скочила з крісла і дала йому ляпас. Схопила сумку і побігла до дверей, та так і не встигла їх відкрити. Він схопив мене за руку так міцно, що я мало не впала. Різко притягнув до себе і поцілував. Спочатку мені хотілось відштовхнути його, але потім відкинувши останні нотки здорово глузду я обняла його. Він знову притис мене до себе і цілував ще краще ніж минулого разу. Пестив волосся, а мої пальці вплелись у його. Одна з його рук повільно сповзла до грудей, по животу, потім ковзнула під плаття. Ніжно піднявши бедро, він закинув його собі на талію. В мене було таке відчуття, що я палаю, розтоплююсь під палючим сонцем. І я обіймала його ще сильніше, в мене вже не було сил зупинитись. Руки самі подались по його руках, шиї, сама не знаючи що я роблю почала гладити його торс.

 Аж тут зупинився він, усміхнувся, сам сп’янілий від поцілунків і запитав:

- Так з ким ти все-таки збираєшся?

Цього маленького питаннячка було досить, що б повернути мене з небес на землю. Як могла швидко я вилетіла за двері, схопила свої туфлі та вибігла з квартири. Ліфта я не чекала і побігла в низ сходами. Він за мною не побіг. Ну що ж, це на краще.

На другому поверсі я зупинилась, вийняла дзеркало і швидко привела волосся в порядок.

Якраз подзвонила Соня.

- Ти ніби читаєш мої думки! Нам просто необхідно зустрітись. Я заїду за тобою на таксі.