Раді Вас бачити!

Та зранку мене чекали не дуже приємна подорож в універ при двадцяти морозу та передача записки Антону від бабусі. Що було ще гірше. Краще б я передавала йому їжу чи одяг. Це ж тільки й буде розмов.

Тому я вирішила спихнути цю важку справу на Соню всі і так знають, що вона в нас любителька покрутити романи, то ж нехай думають, що це один з них. І на мій подив вона відразу погодилась, а потім ще й розказала деталі побачення з її новим бойфрендом. Цього звали Денис. Він плавав та грав футбол. Щоправда більше нічого нормально я про нього і не почула, тому вирішила, що він побуде її хлопцем ще з тижня два. Зазвичай вона шукала такого, який би утримував сам себе, мав житло і машину, був старшим хоча б на років п’ять. Не те що б в неї інших не було. Вона зустрічалась із кількома звичайними хлопцями та це закінчувалось досить швидко. З Олегом вона пробула найдовше – пів року. Цілком можливо, що вони через якийсь час помиряться. Або вона знайде такого самого і таки вийде за нього заміж.

Контрольну я написала дуже добре. І Соня віддала бабусине послання. Значить, сьогодні я вільна. Та я помилялась. Вийшовши з універу, я виявила, що Антон чекає на мене.

- Привіт. Твоїй бабусі не виходить піти зі мною, але вона казала, що ти можеш її підмінити. – його тирада ошелешила мене. В мої плани входило забитись в свою кімнату, пити глінтвейн та малювати, малювати, малювати…

- Привіт. Але я не знаю того редактора.

- Вона вже зателефонувала йому. Сказала, що він тебе знає і з радістю прийме.

- Он як. – я то точно знала, що бабуся просто не хотіла йти.

- Ну ходімо. Ти навіть не уявляєш, як це для мене важливо. – благально поглянув він на мене і я змилостивилась.

- А коли ти почав писати?

- Років два тому.

- І ти думаєш, що це до кінця життя?

- Яка різниця. До того часу може бути день, а може сто років… Просто я звичайна людина. В мене не буде більше такої можливості.

- Я також так думала. Але тепер розумію, навіть якщо б я своїми силами все зробила. Ну можливо картини продались би не всі. Але з часом я досягла б висот, бо в мене є талант. Якщо він є у тебе, тобі не потрібно зв’язків.

- Чому ж мені не можна скористатись можливістю, коли мені пропонують.

- Якби ти хотів по-справжньому нею скористатись, то пішов би сам давним-давно. Ходімо вже. Я замерзла. А нам ще добиратись.

- Я тільки за!

І ми знову пішли на зупинку.

З редактором ми закінчили швидко. Він взяв Антонові вірші. Всі і сказав, що прочитає за першої можливості, а потім зателефонує бабусі з новинами. Також я домовилась, щоб опублікувати статтю про мою наступну виставку, коли вона відбудеться. Взяла в нього адресу, щоб відправити йому запрошення. Отож пішла я не дарма. Користь буде і мені.

Антон запропонував мене провести додому, але мені потрібно було ще на танці та в бібліотеку. Я б і так відмовилась, та на цей раз були поважні причини.

Зараз мені точно не хотілось зустрічатись ні з ким. І навіть якщо він хотів провести мене суто з вихованості, всеодно мені це не потрібно.

Після того разу я тижня два жила спокійно і майже не зустрічалась з Антоном. Редактор не поспішав телефонувати бабусі, а вона не дзвонила до нього – він зайнята людина. Зателефонує, коли викроїть час, прочитає і щось вирішить.