Раді Вас бачити!

Вирішивши, хто мені допоможе, зі спокійною душею я продовжила малювати. Так непомітно закінчилось заняття. Після дзвінка Соня потріпала мене за руку. - Досить вже. Ходімо провітрися. - Я хочу закінчити. Тим більше, я знаю що ти там робитимеш і участі брати не хочу. - Ми ж лише по одній. - Скажи це своїй мамі… - Ок. Я пішла. Аудиторія швидко спорожніла. Всім зовсім не хотілось сидіти після сонячного літа цілий день за похмурими партами. За столом залишився тільки наш практикант. Поки я малювала він далі щось писав. І скільки можна писати? Подумала я, аж раптом моя папка стала підніматись вгору. Блін! - Так-так… - Віддай! – вигукнула зло я, мені зовсім не хотілось виставляти свою творчість напоказ, особливо перед ним. - Я хочу подивитись, що ти робила в мене на занятті.

- Якщо, ти не проти, я звертатимусь до тебе поза класом на ти, адже ти собі це дозволяєш. - Мені все рівно. Як хочете, так і звертайтесь, а папку віддайте. – Я піднялась з крісла і висмикнула її в нього з рук так різко, що всі листки і чисті, і з малюнками просто розлетілись навкруг нас. Поки вони приземлялись на підлогу я дивилась на нього і намагалась взяти себе в руки, що б і йому не врізати, як тому придурку на дискотеці, за якого так хвалив мене татусь. Він же швидко присів і став збирати малюнки. - Пробачте, Олівіє, я не хотів, що б так сталось…- він замовк, коли йому в руки потрапили сьогоднішні малюнки з ним. Очевидно, вони таки справді були схожі, як казала Соня, і набагато більше, якщо він впізнав самого себе. Він подивився з німим запитанням у очах. - Я за вами не стежила. Я взагалі малюю те, що збреде в голову. Ми взагалі сьогодні вперше бачимось. – мої виправдання звучали щонайменше смішно. Та він і не повірив. - Невже? - О Боже! Соня сказала, майже те ж саме, що і Ви! - Тоді Ви провидиця, або відьма. - Угу. А вдома в мене гостроверхий капелюх, мітла і чорний плащ. В тумбочці ж в банках жаби та п’явки…зілля різне, щоб всякі чари варити… - Так? А можна подивитись? І тут ми обоє засміялись. Вперше за довгий час мені стало тепло на душі. І він сміявся поруч зі мною незвичайно щиро. Така прекрасна усмішка – подумалось мені. - Дуже гарні малюнки! Що ж ти робиш на цьому факультеті? - Так вирішили, ті хто прожив життя і знає краще, - іронічно мовила я. – або як говорить мама – хто платить… - …той замовляє музику. Розумію. - Ти мені і справді допоможеш? – ніяковіючи запитала я. Він довгенько думав тримаючи мої малюнки в руках і дивлячись на них. - І в чому ж я маю тобі допомогти? - Стати розумною… - Ти і так розумна. - Ти так думаєш? Незадовільно із всіх предметів, крім фізкультури маму не влаштовує. Я готова старатись, тому що впершу чергу хочу поїхати в Індію. - Ти це і сама можеш зробити. А чому в Індію? - Нєа! Мене треба контролювати, заставляти. Навіть Індія замала мотивація. - Я б дисертацію за тиждень написав, якби мені за це організували поїздку в якесь таке екзотичне місце, як Індія. – він ще раз глянув на мене, від чого мені стало ніяково, і сказав. – Ну тоді вибирай коли перше заняття. Кивнувши головою я хотіла приземлитись за парту, але сіла на її краєчок відразу рухнула вниз. Що ж він про мене подумає – відразу пронеслось у голові. А за мить чиїсь, а точніше його теплі руки ухватились за мої плечі піднявши мене з підлоги і поставили на ноги. Ми виявились так близько одне від одного, так недопустимо близько. Не уявляю, як не впала ще раз від того, що відчула тепло його тіла, запах ванілі і мускат, якихось квітів, схожих на бузкових. Це точно нічим хорошим не закінчиться, подумалось мені і я відступила від нього. - Ти не забилась? – ласкаво запитав він. Я стріпнула головою, що б прогнати від себе це заціпеніння. - Ні. Ні, все гаразд. Дякую. Я скажу, коли вирішу. – І вже одразу ж за цими словами передумала з ним працювати. Тут зайшла Соня. Хоча він різко відійшов від мене, не думаю, що вона нічого не помітила. А це означало, що вона мене знов буде доставати зі своїми питаннячками. Мої здогади були більш точними, бо поки він дійшов до свого стола, вона встигла стрибнути до мене за парту і прошепотіти її улюблену фразу: і що це було? На що мені довелось відповісти, що нічого не було, що ще більше розбурхало її і так бурхливу фантазію. Її просто мучило, що в неї є хлопець, а в мене немає. Вона хотіла ходити на подвійні побачення і на дискотеку разом. Її нинішнього обранця звали Олег, йому було 28 і він працював директором в одному із луцьких банків, їздив на чорному мерседесі, завжди привозив їй троянди. Хоча, цілком можливо, що з фінансами його тата, наш Костик теж буде за років п’ять на мерседесі ганяти, а то й на чомусь крутішому, та це йому не помогло. «Мені не цікавий він в першу чергу тим, що в нього ще ні з ким нічого не було. Та він просто ноль буде. Ти ж розумієш про що я. Якби він справді хотів бути зі мною, то на комусь би потренувався» – повідала Соня. Але її порад він не слухав. І можливо саме тому чарівний блондин з блакитними очима, по імені Олег проводив з Сонею всі можливі вечори. В моєму ж випадку можна сказати, що все було майже нормально. Де б мені не попадало бути, завжди знаходились лицарі честі і шпаги, які готові були робити подвиги заради своєї леді – потанцювати, провести додому і т.п. Більшість з них мені не подобались. З тими, що мені подобались далі ніж до поцілунків нічого й не доходило. Можливо саме це і дошкуляло Соні. Але ж не могла я переспати з першим ліпшим, аби їй полегшало на душі? Через це вона затято шукала мені хлопця. І це вже стало діставати. Я і сама можу подбати про себе. В Карпатах я познайомилась з красунчиком Сергієм. Він мало не щодня писав мені на фейсбуці. Він навчався в Києві на юриста. Був на два роки старший від мене. І все запрошував приїхати до себе. Оскільки ж ми розпрощались тільки на минулому тижні, то їхати поки у столицю в мене не було наміру. Хотілось відпочити від відпочинку. І від нього теж. Знову продзвенів дзвінок. Коли всі зібрались він роздав аркуші з практичною роботою. - Ви можете її зробити зараз або ж удома. Кожному потрібно знайти ріку яка описана в нього в завданні першому, а потім вирахувати її показники. Формули знайдете самі. Спрощувати життя я Вам не буду. – його пальці пробарабанили по столу. – Хто порахує не ту, що треба річку отримає ноль. - Клас! – заявив Костя. – Тоді в мене буде мінус скількись там! - Саме так. Реферати також прийматиму я. Тому можете подивитись на список тем, та вибрати ту, яка вам до душі. Чим швидше ви її напишете, тим краще буде. Коли пара закінчилась і всі почала виходити мені довелось загаятись на хвильку, а потім йдучи мимо тицьнути йому папірець у руку. Там писало: набери мене після 5-ї, і мій мобільний…