Спочатку:
На сторінку книги
Глава 5. Весільні салони та таємні погляди
Наступного дня Аліна разом із сестрою Анею та її подругою Вікою вирушили у похід по весільних салонах. Напередодні Наталія пропонувала дочці взяти сукню у знайомої, де вона вже п’ять років лежала без діла. Але Аліна лише фиркнула:
— Я не буду ні в кого позичати. Степан купить усе, що я забажаю.
Наталія тільки махнула рукою:
— Робіть, що хочете, витрачайте гроші на дурниці.
Щаслива Аліна приміряла ту сукню, про яку мріяла: пишну, блискучу, з довгою фатою. Аня й Віка кивнули й сказали в один голос:
— Справжня принцеса, красуня!
Аліна сяяла від радості:
— Тоді беру її! І ще туфлі, і кілька весільних аксесуарів.
Після виходу із салону дівчата вирішили взяти морозиво з горіхами. Аліна несла футляр із сукнею й їла морозиво разом з Анею та Вікою, радіючи новому дню. Навіть Віка не стала ображатися на Аню, думаючи: хай буде як буде, усе на волі Божій.
Та раптом на їхньому шляху з’явився Степан. Аня завмерла, мало не подавившись морозивом, аби тільки не піддатися почуттям до нього. Щаслива Аліна підбігла до нареченого й показала сукню. Степан холодно кивнув:
— Дуже гарно.
За його виразом обличчя було видно: він уже не горів бажанням одружуватися з Аліною. Навіть Віка й Аня це помітили.
Аліна відійшла, щоб роздивитися оголошення про оренду. У цей момент у Віки задзвонив телефон.
— Пробач, Анечко, мені телефонує сестра з Катару, я відійду… — сказала вона й відійшла, розмовляючи.
У Степана з’явилася можливість підійти до Ані й усе вирішити.
— Аню… слухай… — почав він.
Але Аня перебила:
— Ні, Степане, це все неправильно. Ти повинен бути з моєю сестрою. Не завдавай їй болю. Забудь про те, що ми вчора поцілувалися. І жодного слова Аліні.
Степан хотів щось сказати, але в цей момент Аліна підбігла й радісно вигукнула:
— Степане, я придумала, чим займатимусь після весілля! Я відкрию салон краси й робитиму дівчат красивими!
Степан лише трохи кивнув, а Аня стояла поруч, сподіваючись, що він зрозумів її слова.
Віка повернулася й сказала:
— Вибачте, це моя сестра Крістіна телефонувала. Вона прилетіла до мене.
Аліна здивовано ахнула:
— Та ну! У тебе сестричка теж буде тут? Як ви схожі!
— Так, це правда, — усміхнулася Віка.
Аня запропонувала:
— Хочеш, я піду з тобою, Віко? Давно не бачилася з твоєю Крістіною.
— Ні, йди зі своєю сестрою, проведи час. А Степан, мабуть, піде займатися своїми справами, так? — відповіла Віка.
Степан глянув на Аню сумним поглядом, розуміючи, що вона не дала йому договорити.
— Так… я піду. Розважайтеся, дівчата… — сказав він і пішов.
Аліна разом з Анею вирушили додому, щоб показати матері весільну сукню. А Віка, вся у хвилюванні, поїхала на таксі зустрічати свою сестру Крістіну в аеропорту.
Віка якраз встигла приїхати до аеропорту, коли побачила Крістіну. Та стояла, схрестивши руки, у своєму піджаку й зелених штанах, волосся було зібране. Крістіна була старша за Віку на три роки, але вони були близькі, мов дві краплі води. У її обличчі читався смуток, і Віка одразу це відчула.
Вона підійшла, міцно обняла сестру, простягнула руку до її холодних пальців і сказала:
— Привіт, сестричко! Ти приїхала так несподівано й нічого не сказала.
Крістіна тихим голосом відповіла:
— Так… вирішила зробити сюрприз, сестро.
— Щось сталося, Крістіно? — запитала Віка.
Крістіна глянула їй у вічі й промовила:
— Так… проблеми з моїм хлопцем Тураном. Він уникає мене. Я думала, що між нами щось серйозне… а він або щось приховує, або просто має труднощі. Не знаю… Я приїхала, щоб відволіктися, адже ти тут. І ще чула, що у твоєї подруги-сестри весілля. Хочу побувати.
Віка вирішила не відходити від теми:
— Чому ти думаєш, що Туран тебе уникає? Він же обіцяв зробити тобі пропозицію.
— Я не знаю… не знаю, що думати. Це мене виснажує, — сказала Крістіна, готова розплакатися.
Віка міцно обняла її й промовила:
— Давай забудемо про це. Ти права, ми побуваємо на чудовому весіллі Аліни, нашої Барбі.
Крістіна засміялася й навіть трохи забула про свої проблеми.
— Ой, ідея! Хочеш, підемо в гості до Аліни й Ані? Вони якраз купили весільну сукню. Може, ти оціниш її, якщо, звісно, хочеш? — запропонувала Віка.
— Звичайно, сестричко, ти ще питаєш! — радісно відповіла Крістіна.
— Тоді поїхали, — сказала Віка.
Крістіна сіла поруч із нею в таксі й ще раз обняла:
— Дякую, сестричко, що підтримуєш мене. Ти в мене чудова.
Віка усміхнулася й відповіла:
— І ти також. Ти заслуговуєш на найкраще.
????Сцена у домі
У цей час Наталія запропонувала Аліні зі Степаном влаштувати весільний банкет у дворі, як це було колись у її молодості. Але Аліна, стискаючи руку Степана, лише фиркнула:
— Ні, це вже кам’яний вік. У нас буде шикарний ресторан, правда, Степане?
Степан намагався приховати свою смуток і відповів:
— Так, звичайно…
Аня почула ці слова, терпіла й думала: Час лікує. Я не повинна піддаватися почуттям до Степана.
Раптом Наталія почула дзвінок у двері й сказала:
— Аню, відкрий.
Аня відкинула свої сумні думки, підійшла до дверей і побачила Христину, яка одразу кинулася в обійми: — Привіт, Аню!
Аня теж була рада її бачити:
— Привіт, Христино! Як долетіла?
— Чудово. Можна до вас? — усміхнулася Христина.
Віка додала:
— Так, Крістіні цікаво подивитися на сукню.
— Звісно, проходьте, — відповіла Аня.
У цей час Аліна зі Степаном сиділи поруч, тримаючись за руки. Крістіна весело сказала:
— О, наречений і наречена! Якраз познайомлюся…
Вона разом із Вікою зайшла в кімнату в радісному настрої й привіталася:
— Добрий день!
Наталія привітно зустріла її:
— О, Христина! Не думала, що ти приїдеш.
— Так, вирішила погостювати й на весілля прийду. Привіт, Аліно, — відповіла Крістиіна.
Аліна піднялася й обняла її:
— Привіт, Крістіночко! Я хочу, щоб ти була на весіллі. Ви з Вікою такі близькі, як ми з Анею.
Аня стояла осторонь і бачила, як Аліна з радістю розповідала Крістіні про знайомство зі Степаном, сяючи усмішкою. Але сама Аня не відчувала щастя й вирішила піти до своєї кімнати.
Наталія це помітила й тихо запитала:
— Що з Анею?
Віка зрозуміла й сказала:
— Наталіє Михайлівно, я піду до неї, а ви розважайте мою Крістіну.
— Звичайно, йди. Може, з Анею щось не так, — погодилася Аліна.
Віка охоче пішла до кімнати Ані й побачила, як та складає речі у валізу. Віка постукала:
— Аню, можна?
Аня обернулася:
— А, Віко, заходь, звісно…
Вона продовжувала складати речі, не зважаючи на слова подруги. Віка сіла й сказала:
— Це все через Степана, так?
Аня зупинилася, з гіркотою відповіла:
— Так, Віко. Я не можу так. Розумієш… я повинна поїхати. Інакше я прив’яжусь до нього…
Під дверима підслуховувала Наталія. Як мати, вона хвилювалася за долю Ані й розуміла: треба зробити все, щоб донька не прив’язалася до Степана, він же наречений Аліни.
Раптом у двері постукали, і Наталія зайшла до кімнати:
— Аню, відчини.
Аня вийшла, а Віка, бачачи стурбовану Наталію, сказала:
— Прошу вас, Аня все розуміє.
Наталія зітхнула й відповіла:
— Так, їй буде нелегко. Але ти хороша подруга, Віко, це видно.
Раптом Аня виглянула у віконце дверей і побачила знайоме обличчя — свого однокласника Остапа. Він стояв у потертій футболці та старих штанах, що виглядали наче з іншої епохи. Його вигляд був простакуватим, навіть трохи занедбаним, але в очах світилася дивна одержимість.
Остап приїхав із села, і така мода була для нього звичною. Він усе життя переслідував Аню, адже був закоханий у неї ще зі шкільних років. Його почуття перетворилися на нав’язливу ідею. Аня ж завжди уникала його, бо не любила й відкидала не раз.
Аня вагалася, чи відчиняти двері, але Наталія вирішила зробити це сама. Вона радісно вигукнула:
— Ооо, Остап! Ти до моєї Ані? Проходь!
Остап переступив поріг і подивився на Аню так, ніби побачив найбільшу цінність у світі. Його голос тремтів від хвилювання:
— Привіт, Аню, я радий тебе бачити…
Аня скривила обличчя, відчуваючи неприємний холод у грудях, і різко сказала матері:
— Мамо, навіщо ти?..
Наталія відповіла лагідно, намагаючись пом’якшити ситуацію:
— Доця, дай йому шанс. Хай поживе у нас трохи…
Аня відчула, як серце стискається від протесту. Їй було важко навіть дивитися на Остапа, бо його присутність нагадувала про всі ті роки нав’язливих залицянь.
Віка стояла поруч і була шокована тим, що мати Ані впустила такого дивного гостя. Вона добре знала, на що здатний Остап, і відчувала небезпеку. Його погляд був занадто пильним, занадто голодним.
У цей момент Віка вирішила підтримати Аню. Вона підійшла ближче, стиснула її руку й тихо прошепотіла:
— Я буду спостерігати за ним. Не залишу тебе в біді.
Аня вдячно глянула на подругу. Вона знала: якщо Остап справді задумав щось дивне, Віка стане її щитом.
Остап тим часом сів на стілець, не відводячи очей від Ані. Його усмішка була неприродною, а в голосі звучала дивна впевненість:
— Я давно чекав цього моменту…
Аня відчула, як по спині пробіг холод. Вона зрозуміла: його поява може стати новим випробуванням для всіх у цьому домі.
