Спочатку:
На сторінку книги
Глава 26. Весілля Фудзіни
Після кількох келихів рожевого шампанського дівчата були веселі й розслаблені. Вони кружляли навколо ялинки з мішурою, танцювали й навіть підспівували новорічним пісням. Атмосфера була легкою й безтурботною.
Раптом у двері постукали. Наталія, відклавши бокал, усміхнулася:
— Ооо, мій Василь прийшов. Не пустуйте, дівчата…
Вона вийшла зустріти гостя, а в кімнаті залишилися подруги.
Фудзіна, трохи зніяковіла після свого невдалого жарту, присіла поруч із Анею.
— Ну як ти, Аню? Пробач, що пожартувала тією фразою. Я не подумала про твої почуття.
Аня стримала сльози, згадавши Степана, й тихо відповіла:
— Все добре. Я не виню тебе.
Віка, трохи підпила, вигукнула:
— Анечка, у тебе ще буде стільки миру без Степана! Він не вартий навіть твоєї ноги. Він підлець!
Фудзіна, щоб змінити тему, усміхнулася й сказала:
— Добре, давайте краще я розповім, яка в мене буде весільна церемонія. Ви ж мої дівчата, хочу, щоб ви все побачили.
Кристина здивовано запитала:
— Що? Випивка? Дівич-вечір?
Фудзіна засміялася:
— Вважайте, що сьогодні він і є. А на саму мою весілля ви всі прийдете. Аню, бери й Ліаночку, їй теж треба гарне платтячко.
Віка підняла келих і сказала з усмішкою:
— Фудзіна, ти така хороша, хоч і з жартами у тебе буває гостро. Але хай у тебе все вийде, і хай зустріч із батьками твого нареченого буде вдалою.
Аня, тримаючи доньку біля себе, усміхнулася:
— Ти заслуговуєш на щастя, Фудзіно.
Фудзіна стояла, зворушена словами подруг. Вона відчувала: навіть після шампанського їхня підтримка була щирою.
У п'ятницю, як і було домовлено, Фудзіна нарешті зустрілася з батьками свого нареченого Кімджі. Вона хвилювалася ще з ранку: кілька разів перевіряла зачіску, поправляла шовкове кімоно й тихо повторювала собі:
— Головне — не наламати дров…
Кімджі підтримав її, взявши за руку:
— Все буде добре. Вони добрі люди, просто хочуть знати, хто стане частиною нашої родини.
Коли вони увійшли до просторої вітальні, батьки Кімджі вже чекали. Батько — стриманий, у темному костюмі, мати — елегантна й усміхнена.
— Ласкаво просимо, Фудзіно, — сказала мати, простягаючи руки. — Ми раді знайомству.
Фудзіна низько вклонилася, як її вчили з дитинства, й відповіла:
— Для мене велика честь бути тут.
Розмова почалася з легких тем: про погоду, про святкові традиції. Але невдовзі перейшли до головного — весілля.
— Ми хочемо, щоб церемонія була гідною нашої родини, — сказав батько Кімджі. — Але водночас важливо, щоб вона відображала й твою культуру, Фудзіно.
Фудзіна з полегшенням усміхнулася:
— Це для мене дуже важливо. Я мріяла, щоб наші традиції поєдналися.
Мати Кімджі додала:
— Ми вже обговорили дату. Перед Новим роком — це символічно. Новий рік, нове життя.
Фудзіна кивнула, її очі світилися від радості.
— Я хочу, щоб мої подруги були поруч. Вони для мене як сестри.
— Звичайно, — відповів Кімджі. — Вони вже запрошені.
Розмова тривала кілька годин: обговорювали меню, музику, подарунки для гостей. Фудзіна кілька разів хвилювалася, але кожного разу Кімджі стискав її руку, і вона заспокоювалася.
Наприкінці зустрічі батьки Кімджі сказали:
— Ми бачимо, що ти щиро любиш нашого сина. Це головне. Все інше — лише деталі.
Фудзіна зітхнула з полегшенням. Вона знала: перший крок зроблено, і тепер весілля стане справжнім святом єдності двох родин.
Ранок нареченої
Суботній ранок почався зі світла й хвилювання. Фудзіна прокинулася ще до світанку. Її кімната була наповнена ароматом квітів — подруги принесли лілії та хризантеми, щоб створити атмосферу чистоти й гармонії.
Аня, Віка й Крістіна допомагали їй готуватися: поправляли шовкове кімоно кольору слонової кістки, прикрашене тонкою вишивкою журавлів — символом довгого життя й щастя. Аліна принесла набір прикрас для волосся, і разом вони створили ніжну зачіску з традиційними шпильками-канзаші.
Фудзіна хвилювалася й тихо сказала:
— Головне, не разочаруватися в ньому…
Аня обняла її й відповіла:
— Ти прекрасна. Сьогодні твій день, і він буде ідеальним.
Підготовка до церемонії
До полудня всі зібралися в готелі, де наречена зустрілася з батьками Кімджі. Вони привезли подарунки — традиційні сувої з побажаннями щастя й довголіття. Атмосфера була урочистою, але водночас теплою.
Подруги жартували, щоб розсіяти хвилювання, і навіть маленька Ліана, одягнена в святкове платтячко, сміялася й тягнулася до блискучих прикрас.
Церемонія в японському саду Києва
Коли сонце почало хилитися до вечора, усі вирушили до японського саду в Києві. Там уже чекали гості. Сад був прикрашений ліхтариками, червоними стрічками й квітами сакури, які символічно розквітли навіть узимку — штучні, але такі живі на вигляд.
Фудзіна й Кімджі пройшли під аркою з бамбуку, тримаючись за руки. Їх зустрів майстер церемонії, який провів ритуал єднання: наречені разом запалили свічку й випили з однієї чаші саке — символ спільної долі.
Подруги стояли поруч, тримаючи маленькі букети. Аня зворушено дивилася на Фудзіну й відчувала, що це свято стало не лише весіллям, а й моментом єдності всієї їхньої родини та дружби.
Завершення
Коли церемонія закінчилася, гості підняли келихи шампанського. Віка виголосила тост:
— За нове життя, за любов і за те, щоб ми завжди були разом!
Усі аплодували, а японський сад наповнився сміхом і музикою. Це було справжнє диво перед Новим роком — весілля, яке об’єднало серця й подарувало надію на щасливе майбутнє.
