Спочатку:
На сторінку книги
Глава 20. Рожевий світ і тіні серця
Наступного дня Аліна прокинулася раніше за всіх. Вона метушилася по кімнаті, вся в радісному піднесенні, з наївною усмішкою, що світилася на її обличчі. Маленька Ліана, відчуваючи енергію тітки, вже тягнула ручки до неї й усміхалася, наче розуміла, що сьогодні особливий день.
— Вставайте! — вигукнула Аліна, плескаючи в долоні, мов дитина. — У мене сьогодні відкриття салону, а то не встигнемо все доробити!
Її голос лунав дзвінко й весело, наповнюючи кімнату життям.
Наталія, мати, лише відмахнулася, ще сонна після вчорашніх нервів через Остапа. Її обличчя було втомленим, але в очах світилася ніжність — вона раділа, що доньки поруч.
Аня ж уже прокинулася з піднесеним настроєм. Вона швидко вмилася, прийняла ванну, вдягнулася й відчула, як новий день приносить полегшення після довгих тривог. Тим часом Аліна сюсюкалася з малечею, підкидаючи її на руках і смішно шепочучи: — Ліаночко, сьогодні ми будемо найкрасивіші!
Потім сестри вирішили розбудити маму. Вони потягнули ковдру й весело закричали:
— Уже ранок, мамо, вставай!
Наталія розплющила очі й тривожно запитала:
— Ой, доньки, котра година?
— Уже вісім! — з усмішкою відповіла Аліна, її очі світилися азартом.
— Ах, мало не проспала… — зітхнула Наталія, піднімаючись. — Треба збиратися, справді ж відкриття салону.
Аліна знову заплескала в долоні, її голос лунав, мов дзвіночок:
— Урааа!
У цей час Аня одягала Ліану, ніжно поправляючи на ній маленьку сукенку з мереживом. Вона дивилася на доньку й думала: Як пройде відкриття салону у моєї дорогої сестри? Чи зможу я ще довго приховувати правду від Степана?
Її серце билося швидше, але вона намагалася не показати тривогу. Усмішка на обличчі була щирою — адже сьогодні вони всі мали святкувати новий початок для Аліни.
Аліна тим часом уже бігала по кімнаті, складаючи речі в сумку, поправляючи сережки й дзеркальце. Вона виглядала як дитина, яка отримала довгоочікувану іграшку.
— Сьогодні все буде ідеально! — вигукнула вона. — Ви побачите, мій салон стане найкращим у місті!
Наталія усміхнулася, дивлячись на доньку з гордістю. Аня теж усміхнулася, але в її очах залишалася тінь сумніву — вона знала, що попереду ще важкі розмови й правда, яку доведеться відкрити.
Минуло лише годину, і весь салон краси вже сяяв у рожевих відтінках — стиль, який так любила Аліна. На стінах висіли ніжні прикраси, у вазах стояли квіти, а Наталія старанно надувала рожеві кульки, прикрашаючи простір.
Аліна, вся в елегантній рожевій сукні, ходила по залу й давала вказівки працівникам:
— Диван поставте тут, щоб клієнтки могли відпочити. А журнали — ось сюди, щоб було зручно гортати.
Її очі світилися гордістю й азартом.
Аня тим часом заспокоювала Ліану, колисала її на руках, відчуваючи тепло маленьких ручок.
Салон отримав назву «Рожева мрія» — жіночне й ніжне ім’я, яке відображало характер Аліни. Саме під цим написом до салону зайшли Фудзіна та Віка. Вони знали про відкриття й вирішили підтримати подругу.
— Твій рожевий салон навіть із космосу видно! — жартівливо вигукнула Фудзіна, знімаючи шубу.
Аліна лише усміхнулася — вона вже звикла до її жартів.
Віка додала серйозніше, але тепло:
— Молодець, Аліночко. Салон справді красивий. Я б сама заходила сюди, щоб нести красу. Хай у тебе все вдається.
— Дякую вам, дівчата, — відповіла Аліна з усмішкою.
Наталія, надуваючи чергову кульку, сказала:
— Головне — поставити його на ноги.
Аліна глянула на годинник і вигукнула:
— Ой, де ж Степан? Він обіцяв принести нам каву, я його просила.
У цей момент серце Ані різко стиснулося. Вона міцніше притиснула доньку, яка здригнула маленькими ручками. Її обличчя затуманилося тривогою.
— Мені треба залишитися вдома з Ліаною… — тихо сказала вона.
Віка й Наталія переглянулися. Вони хотіли щастя для Ані й розуміли, що її страхи лише віддаляють її від правди.
Наталія, тримаючи в руках рожеву кульку, сказала з усмішкою:
— Ну-ка, Аню, вдягни коротку спідницю, не ховайся. Молодець, що вже наважуєшся.
Аня похитала головою:
— Ні…
Віка суворо глянула на неї:
— Що «ні», Аня? Слухай маму, вона тобі поганого не порадить. Інакше приб’ю тебе жартома. Думай про доньку, про майбутнє.
Аня розгублено сіла, не знаючи, що відповісти. Віка й Наталія переглянулися й засміялися — вони робили все, щоб Аня стала сміливішою й нарешті знайшла щастя зі Степаном.
Наталія, прикрашаючи зал рожевими кульками, весело сказала: — Аню, мені тебе заміж видати треба, тоді й твоя подруга Віка заспокоїться.
— Мам… — тихо відповіла Аня, але Наталія суворо перебила: — Не «мамкай». Твоя подруга права, вона тобі поганого не побажає.
У цей момент втрутилася Фудзіна, сидячи на дивані й гортаючи журнал: — Ой, Наталіє, заміж — як у нас кажуть у японській приказці: «Вийти заміж — не біда, біда — невдало жити після весілля».
Віка, підморгнувши Фудзіні, засміялася: — Точно, подруго.
Атмосфера була легкою й святковою, поки нарешті не зайшов Степан із коробкою кави. Його усмішка була натягнута, але голос звучав бадьоро: — Доброго дня, пані!
Аліна, плескаючи в долоні, вигукнула: — Нарешті! Кава для клієнтів!
Степан розклав упаковки, а Фудзіна, дивлячись на блискучу коробку, пожартувала: — Якщо це для клієнтів, то й я б не відмовилася від кави. Вікуся, будеш?
— Я теж не відмовлюся, — усміхнулася Віка.
— І я хочу, — додала Наталія, стискаючи кульку.
Аліна взяла упаковку й запитала: — Вам еспресо чи капучино?
— Мені просто каву, — розгублено сказала Наталія, не знаючи таких слів.
Фудзіна й Віка засміялися: — Вам міцніше чи легше?
— Міцніше! — відповіла Наталія, стискаючи кулаки.
Аліна увімкнула електрочайник, готуючи воду, а тим часом Степан дивився на Аню, яка колисала Ліану. Його думки були важкими: Якби я не зробив тих дурниць, ми б зараз були разом…
Аня теж глянула на нього гарячим поглядом і вже вирішила: пора розкрити секрет. Але саме в цей момент двері відчинилися, і до салону увійшла жінка в шубі, з накаченими губами й блискучим клатчем.
— Привіт усім, пістолетики… — промовила вона грубо.
Наталія скривилася, відчуваючи неприязнь. Віка й Фудзіна, які тільки-но почали пити капучино, застигли, навіть Фудзіна зітхнула:
— Пропало моє насолдження…
Жінка з накаченими губами глянула на Степана й різко сказала:
— Скільки мені тебе чекати, мій чоловік?
У Ані в ту мить зникла вся надія. Віка й Фудзіна стояли з відкритими ротами, Віка мало не розлила каву. Аліна лише знизала плечима:
— Ой, зараз прибиральниця все прибере.
Степан, відчуваючи напруження, пробурмотів:
— Прошу пробачення, мені треба йти.
Аліна з приємною усмішкою відповіла:
— Дякую тобі, Степане, за все.
Він ще раз глянув на Аню — так, ніби востаннє — і вийшов.
Аня сіла з донькою, її серце розривалося. Віка одразу пішла за нею, щоб підтримати подругу в цей нелегкий час.
Фудзіна, залишившись із Наталією, тихо сказала:
— Щастя було вже близько для Ані… навіть для Віки чаша розбилася, як надія Ані.
Наталія з гіркотою відповіла:
— Ага, ближче не буває. Але все одно треба було сказати, що у Ліаночки батько — Степан.
І тут Аліна, яка тримала чашку кави, раптом почула ці слова. Вона застигла з відкритим ротом:
— Ліаночка… донька Степана?
Наталія вдарила себе по голові, розуміючи, що проговорилася. Фудзіна лише зітхнула:
— Так, це правда. Таємниці завжди стають явними. Аня боялася, що ти розсердишся й зненавидиш її.
Аліна, почувши це, різко встала. Її руки тремтіли, вона відчувала, як світ навколо руйнується. Вона вийшла із салону, щоб подихати й обміркувати все. Адже Степан був її любов’ю, а тепер вона дізналася, що він — батько доньки її сестри.
Як їй вчинити далі?
