Спочатку:
На сторінку книги
Глава 25. Ялинка примирення
Минуло дві тижні. Мир поступово відновлювався, і в повітрі вже відчувався смак свята — наближався Новий рік. У домі Наталії поставили ялинку, яку допоміг привезти сусід Василь. Він усе частіше проявляв симпатію до Наталії й був готовий виручити її в будь-якій справі.
Аня разом із маленькою Ліаною раділи святковій атмосфері. Дівчинка вже тягнулася до ялинки, її очі світилися цікавістю. Аня поклала доньку в колиску й сама взялася до справ.
Невдовзі після роботи зайшла Аліна. Вона принесла подарунки для племінниці й з усмішкою вирішила допомогти Ані прикрасити ялинку.
Поки Аліна перебирала новорічні іграшки, Аня сказала з теплою усмішкою:
— Я рада, що ми помирилися, сестро. Не думала, що ти така добра.
Аліна, прикрашаючи ялинку, відповіла з лагідною інтонацією:
— Ти моя сестра. Все вже в минулому. Тим більше Новий рік — старі образи треба залишати позаду. Давай почнемо з чистого листа.
Аня кивнула, її очі наповнилися світлом. Це було те обіцяння, якого вона чекала багато місяців. Вона зрозуміла, що боялася даремно. Віка була права: сестри повинні прощати одна одну.
Аліна засміялася й додала:
— Обіймашки?
Аня розчулилася й обняла сестру.
У цей момент до кімнати зайшла Наталія з рушником у руках.
— Ой, горошок забули купити… — сказала вона, але раптом зупинилася, побачивши, як її доньки разом прикрашають ялинку.
Вона дивилася на них із такою теплотою, що мало не просльозилася. Їй було приємно бачити, що її дочки знову в мирі.
Пізніше до дому Наталії завітали Віка разом із Кристиною. Вони принесли подарунки для маленької Ліани — м’яку іграшку та теплий плед. Аня й Аліна зустріли їх обіймами, і в кімнаті запанувала справжня жіноча радість.
Аня з усмішкою сказала:
— Дякую вам, мої дорогі. Ви допомагали мені в усьому. Як же я можу віддячити, особливо тобі, Віко? Після всього, що ти мене не залишала в найскладніші моменти…
Віка глянула на неї тепло й відповіла:
— Мені головне — твоя вірність і те, що ми разом. Більше нічого не треба. А тепер давайте вип’ємо шампанського рожевого кольору.
Аліна аж ахнула від захвату, побачивши пляшку:
— Ах, мій улюблений колір! Давайте!
Кристина відкрила шампанське, і саме в цей момент до кімнати зайшла Наталія. Вона здивовано підняла брови:
— Не рано вам пити?
Віка засміялася:
— Просто є за що випити.
Наталія усміхнулася й махнула рукою:
— Ну, тоді давайте й я з вами, дівчата. Я не проти.
Усі взяли по бокалу. Віка підняла келих і сказала перший тост:
— Давайте жити дружно, підтримувати одне одного й головне — не приховувати нічого.
Аня кивнула й додала:
— Згодна.
Всі чокнулися бокалами.
Другий тост виголосила Крістіна:
— Ми вип’ємо за прийдешній Новий рік, щоб він став початком із чистого листа.
Третій тост сказала Аліна:
— А я хочу випити за любов. Щоб у кожного була своя любов, справжня й щира.
Усі випили, і саме в цей момент двері відчинилися. У кімнату зайшла Фудзіна у своєму розкішному шовковому кімоно, махаючи клатчем і намагаючись розвеселити всіх.
— Привітики, піста! — вигукнула вона, але в кімнаті запанувала тиша.
Усі погляди звернулися на неї суворо. Ця фраза нагадала про дружину Степана, і Ані стало неприємно. Віка навіть заплющила очі, ніби хотіла відгородитися від незручності.
Фудзіна швидко зрозуміла, що її жарт не сприйняли. Вона засміялася й сказала:
— Ух, жарт, дівчата! Не ображайтеся.
Наталія, тримаючи бокал, глянула на неї з усмішкою й промовила:
— Ооо, Мадонна яка у нас!
Усі розсміялися, і напруга розчинилася в теплій атмосфері свята.
Віка підняла келих і додала ще один тост:
— Давайте пам’ятати, що ми всі тут — одна родина. І навіть якщо хтось помиляється, ми завжди знайдемо сили пробачити й підтримати.
Аня кивнула, її очі блищали від сліз, але це були сльози радості.
— Ви мої найдорожчі. Я боялася, що залишуся сама, але ви довели, що дружба й сестринство сильніші за будь-які таємниці.
Крістіна обняла її й сказала:
— Ми всі починаємо з чистого листа. І цей Новий рік стане нашим новим початком.
Аліна усміхнулася й додала:
— А я хочу, щоб у кожного з нас була своя любов і своє щастя.
Фудзіна, вже серйозніша, підняла келих і сказала:
— До речі, хочу повідомити новину. У суботу приїжджають батьки мого нареченого, щоб познайомитися й обговорити підготовку до весілля. І я запрошую вас усіх на нашу церемонію!
У кімнаті запанувала радість. Віка й Крістіна обняли Фудзіну, Аня усміхнулася, а Наталія навіть просльозилася від щастя.
— Це буде найкраще свято перед Новим роком, — сказала Віка.
— Ми всі прийдемо, — додала Кристина.
Ялинка сяяла вогниками, келихи дзвеніли, а в серцях усіх панувала надія: попереду новий рік, нове життя й нові радості.
Тим часом у розкішній залі ресторану Степан сидів за вечерею навпроти свого батька. Той був у строгому діловому костюмі, справжній бізнесмен, повнуватий чоловік років шістдесяти з холодним і вимогливим поглядом. Він завжди очікував від сина суворості й відповідальності, але саме цього Степану бракувало.
На тарілці лежало яйце пашот із овочами, усе було вишукано, але Степан їв сумно, занурений у спогади. Його думки поверталися до того страшного дня, коли Аня побачила його з нареченою Анжелою. Він знав: ніколи не пробачить собі, що зрадив її довіру.
Батько почав відчитувати його:
— Навіщо ти кинув Анжелу? Така багата наречена, вигідна партія для нашої родини. Ти повинен помиритися з нею.
Степан підняв очі й тихо відповів:
— Вона не моя доля. Я не можу витримати її характер. Ти її не знаєш так, як я.
Батько суворо глянув на нього:
— Ти мене розчаровуєш, син. То з Аліною не вийшло, то з Анжелою… Може, є хтось інший, хто тобі подобається?
Степан опустив погляд на тарілку й сумно сказав:
— Є одна… Але вона не пробачає мене.
Батько різко вдарив рукою по столу:
— Тоді не сиди, як нюня! У нашій сім’ї чоловіки добиваються свого. Ти повинен боротися!
Степан глянув на нього й уперше відчув твердість у голосі:
— Ти правий. Я буду боротися.
Батько підвівся з-за столу, його голос лунав владно:
— Значить, я піду з тобою, синку. Досить зволікати. Я хочу вже онуків. Приведеш її до мене на Новий рік — і тоді одружишся.
Степан уперше за довгий час усміхнувся. У його серці з’явилася тверда підтримка — навіть попри суворість батька. Він знав: тепер у нього є сила боротися за Аню.
