Спочатку:
На сторінку книги
Глава 19. Нічні тіні і промінь захисту
Аня сиділа біля колиски, ніжно гладила маленькі ніжки Ліани. Усмішка з’являлася на її обличчі, але в глибині очей жила тривога. Може, й справді пора розповісти Степану правду… — думала вона. — Але що, як Аліна зненавидить мене? Я не можу бути певна… Хоча Віка переконує, що все буде добре. Я повинна повірити.
Раптом задзвонив телефон. На екрані — ім’я Остапа. Серце Ані стислося, руки затремтіли. У кімнату зайшла Наталія, мати, у бігудях і нічній сорочці. Її обличчя було стурбованим.
— Знову він дзвонить, доню… — сказала вона, сідаючи поруч.
Аня мовчала, дивлячись на матір. Наталія взяла її за руку й тихо запитала:
— Скажи мені правду… Від кого ти народила Ліану?
Аня опустила голову, не очікуючи такого питання. Її губи тремтіли, але слова не йшли. Та Наталія обняла доньку й прошепотіла:
— Хоча я вже знаю. Фудзіна все розповіла.
— Що? — злякано перепитала Аня, піднімаючи очі.
Наталія гладила її ноги й додала:
— Доню, навіщо ти так довго приховувала? Не варто було себе мучити. Я бачила, як ти дивилася на Степана… Так само, як я колись дивилася на твого батька. Шкода, що не змогла все владнати. Але боюся, що твоя сестра Аліна теж дізнається.
Аня похитала головою, притискаючи доньку до грудей:
— Не дізнається поки що.
— Таємниці завжди стають явними, доню, — сказала Наталія. — Краще б ти сама розповіла.
— Я знайду момент, мама… і скажу, — відповіла Аня, стискаючи дитину ще міцніше.
У цей момент у кімнату зайшла Аліна в рожевій шовковій піжамі, з бігудями й наївною усмішкою, мов Барбі.
— Що значить «таємниці стають явними»? — запитала вона, дивлячись на них із цікавістю.
Раптом у двері хтось загупав так сильно, ніби злодій. Усі насторожилися.
— Хто це так гримить серед ночі? — злякано спитала Наталія.
Це був Остап. Його голос гримів, наче гроза:
— Аня, я знаю, що ти тут! Давай додому!
Ліана заплакала голосно, її крик розрізав нічну тишу. Аліна, стискаючи кулаки, прошепотіла:
— Який він злий… мені страшно.
Наталія відчинила двері й крикнула на Остапа:
— Чого ти ореш? Ти дитину лякаєш, дурень!
— Додому давай, Аня! Інакше пошкодуєш! — ревів він, стукаючи ще сильніше.
Аня пригорнула доньку, цілувала її й намагалася заспокоїти. Аліна сиділа поруч, обіймаючи їх, намагаючись підтримати.
І раптом Наталія побачила у дворі сусіда Василя.
— Ось Василь, наш сусід. Зараз ми з ним його втихомиримо.
Вона вийшла разом із Василем, і вони жорстко поговорили з Остапом, пригрозивши поліцією. Василь стояв упевнено, його голос був твердим:
— Ще раз наблизишся — і завтра ж опинишся за ґратами.
Остап, бурмочучи прокльони, вирішив поки що відступити.
Наталія подякувала Василеві й запросила його на чай. Між ними зародилася тепла симпатія, яку помітили навіть дівчата.
Повернувшись у дім, вона зняла шубу й сказала Ані:
— Все вирішено. Більше Остап не наблизиться.
Аня з усмішкою глянула на доньку й нарешті відчула полегшення: тепер у неї є підтримка не лише від подруг, а й від сім’ї.
Того вечора сніг тихо падав на вулиці, вкриваючи землю білим килимом. Крістіна йшла швидким кроком, тримаючи телефон біля вуха. Її родичі сварилися:
— Чому ти так довго затримуєшся з Вікою? Ми чекаємо тебе, скоро важлива подія, а твій чоловік хвилюється, особливо брат Назір!
Крістіна намагалася заспокоїти їх:
— Все добре. Я ще трохи побуду з Анею, їй потрібна допомога. Потім одразу приїду.
Вона закінчила розмову, коли раптом із темряви виринув Остап. Його очі палали звірячим блиском. Він кинувся на неї, схопивши за талію.
— Відпусти! — закричала Крістіна, вириваючись. — Остап, це тобі з рук не зійде! Тебе скоро арештують!
Але він лише зловісно засміявся:
— Через тебе і твою сестру Віку Аня втекла від мене. Тепер ти моя заложниця.
Крістіна билася, намагаючись вирватися, але Остап був сильніший. Він притиснув її до себе, дістав маленький флакон і змусив понюхати різкий запах. Голова закрутилася, і Крістіна втратила сили. Її очі заплющилися, вона заснула прямо в його руках.
Остап озирнувся — навколо нікого. Сніг глушив кроки, вулиця була порожня. Він підняв Крістіну й поніс у темряву, ховаючи її від будь-яких свідків.
У схованці він прив’язав її, щоб не змогла втекти, і набрав повідомлення на телефоні Віки: «Хочеш побачити свою сестру живою? Приходь у те місце, де я її тримаю. Інакше вона не повернеться.»
