Спочатку:
На сторінку книги
31 грудня.
Даринка.
Ті п’ять днів були для мене вічністю. Ми ж тільки но почали зустрічатись, а вже розлука на цілих п’ять днів. Що я робила? Нічого такого аби сказати ах. Я читала книгу з психології, говорила не один раз з Мариною. Вона до речі, дуже рада, що Андрій наважився та зробив цей крок. Також я ходила з мамою по магазинчиках, їздили навіть в ТРЦ в якому була з Андрієм. А за день до приїзду Андрія гуляла з Тонею та дізналась цікаву інформацію про нього та й Сашка теж. Виявляється, що у них першого січня день народження. Ох, же Андрій... слів навіть не можу підібрати, щоб описати цю ситуацію. Тому ми з Тонею купили їм подарунки. Звичайно ж різні, дарувати щось однакове це не правильно. Тоня їх краще знає, тому підказала мені дещо. Я подарую Андрію браслет, який йому подобається та він собі ніколи його не купить. А Тоня Сашкові подарує книжку, яка йому подобається. Загалом подарунки для них у нас є. І тепер треба лише зібратись на свято. Я вже знаю, що саме хочу одягти, тому дістала з шафи блакитну сукню. Мама сказала, що я у ній виглядаю як сніжинка. Під цю сукню у мене навіть є курточка білого кольору та чоботи, але в будинку я буду ходити у балетках. Сукня всього до колін тому балетки підійдуть під мій образ. Я одяглась, зробила собі макіяж. Легкий макіяж я робити вмію, але не професійний. Одяглась повністю й тато повіз мене у той орендований будинок. Тато приїхав не ввечері, а вдень. Він сказав, що доробив справи раніше й вдалось квитки на поїзд замінити, щоб приїхати додому раніше. І він був здивований коли я сказала, що буду святкувати Новий Рік не з ними та проти цього він нічого не мав. Я ж батькам сказала, що повернусь ввечері другого січня, бо святкуватимемо ще й день народження хлопців у цьому будинку. Ось це батькам не дуже сподобалось та що ж зробиш, якщо це день народження у мого хлопця та це буде не красиво пропустити таке свято. Адже йому виповнюється вже вісімнадцять і це обов’язково треба відсвяткувати.
Тато підвіз мене до будинку, попрощалась з татом. Я вийшла з машини та пішла до цього будинку. Подзвонила у дзвоник, мені зразу відчинив двері мій Андрій. Я зайшла у будинок, а після зачинила двері. Мій коханий посміхаючись роздивився мене, а після поцілував мене у губи.
— Маєш чарівний вигляд
— Дякую
— Пройдімо у вітальню. Ми тільки тебе чекаємо
— Всі вже тут? — зі здивуванням запитала я.
— Сашко з Тонею приїхали декілька хвилин тому, а всі інші приїхали разом годину тому
— Ясно. Тоді ходімо — ми зайшли у вітальню. Я побачила, що на диванчику та кріслах сидять хлопці та дівчата. Ну, двох з них я знала, а всі інші мені не знайомі.
— Познайомтесь це — Дарина. Моя дівчина — я посміхнулась та подивилась на всіх — а, це Іра — на диванчику сиділа дівчина з рудим, закрученим та зібраним у хвостик волоссям, одягнена у чорну сукню, що підкреслювала її струнку фігуру — це Марк — хлопець сидів на кріслі. Він такий же красивий як й Андрій... тільки Андрій красивіше — а це Стас — хлопець також сидів на кріслі. Стас подивився з усмішкою на мене, а після на Андрія.
— Де ж ти таку красуню знайшов?
— Ми однокласники — швидко сказала я, Андрій навіть слово не встиг сказати.
— Так само як я з Тонею
— Ну, взагалі-то ми всі вчимось в одному класі — зауважив Андрій. У двері хтось подзвонив.
— О, це здається моя дівчинка приїхала — сказав Стас та пішов відчиняти двері. Андрій подивився на Іру та Марка здивовано.
— У нього з’явилась нова дівчина?
— Уяви собі. Ми самі у шоку — сказала Іра
— Ну тоді нас чотири пари. Бо ми з Ірою почали зустрічатись — Марк взяв Іру за руку та потягнув її, щоб вона сіла йому на коліна.
— Давненько ми з вами не бачились — сказав Андрій. У вітальню зайшов Стас з якоюсь блондинкою. Ми з Андрієм відійшли у сторону, бо стояли майже біля входу.
— Познайомтесь це — Ліка — дівчина була одягнена у червону сукню, яка була нижче колін, але облягала її струнке тіло. Стас всіх нас представив, а після ми сіли за стіл. Тепер зрозуміло стало чому стіл накритий на вісьмох. Я сіла звісно ж біля Андрія. Ми почали проводжати старий рік, так би мовити. Сашко налив у келих ігристе вино. Ми всі випили по ковтку. Ось це звісно я ще не розповідала Андрію, але після алкоголю я можу швидко заснути. На мене алкоголь діє як снодійне, це дивно, але це правда. Ми пили, їли та спілкувались. Виявляється у компанії Андрія так весело, я маю на увазі його друзів. Вони мене прийняли як рідну, я неначе знаю їх все життя, саме так було легко з ними спілкуватись. Мені правда Андрій про них трохи розповів, а саме про те, що Іра знаходить спільну мову зі всіма, що їй подобається спілкуватись. І це дійсно правда. Що, Марк розумний хлопець, бо багато читає, має багато захоплень. І про Стаса він сказав, що він з багатенької родини. І те, що у нього було вже більше, ніж три дівчини. Всіх чіпляє своїми компліментами, а після закидує подарунками та все у такому дусі, але й інтерес зникає до них швидко. Так що ця Ліка у нього можливо не надовго.
Я в цей вечір була майже у центрі уваги. Мене питали про все, що тільки можна. А головне питання було не мені, а Андрію. Іра його запитала чим я його зачепила. На що Андрій з легкістю відповів. Мабуть, навіть не думав про відповідь. Андрій сказав, що я дуже красива, а після додав що також розумна. Що зі мною він став краще вчитися і все тому подібне.
Годинник вже продзвенів у дзвони. Вже настав Новий Рік. І це ще плюс означає, те, що у мого Андрія день народження. Я дістала з сумочки подарунок та попросила аби Андрій підійшов до мене.
— З днем народження, тебе
— Дякую. А звідки знаєш, що у мене день народження?
— Не важливо
— Це тобі Тоня сказала?
— Ну... а чому ти сам не сказав про день народження?
— Забув — коротко відповів він.
— Ясно... до речі, ось тобі від мене подарунок — я дала йому коробочку в якій лежить браслет. Андрій відкрив коробочку та застиг.
— Серйозно?.. Серйозно? Це ж той браслет, який мені подобається. Звідки дізналась?
— Не важливо — сказала я та поцілувала його у губи.
— Дякую — він мене міцно обійняв, що я на мить дихати перестала. Йому сподобався подарунок і це вже добре. Андрій повісив браслет собі на руку. Він йому дуже пасує.
Андрій.
Даринці дозволили святкувати Новий Рік зі мною та моєю компанією, що добре. Вона приїхала у вишуканій, як на мене, сукні. Вона їй пасує. Даринка виглядає у ній немов маленька сніжинка. І мені її образ сподобався. Вона познайомилась з моїми друзями. Вони звичайно ж її прийняли добре, що мене не могло не потішити. Моя колишня не знайшла з ними спільну мову. А у Дарини це з легкістю вийшло.
І ще я дійсно забув сказати про свій день народження, але вона про нього дізналась. Очевидно хто їй про це сказав... Тоня, адже у нас з Сашком день народження в один день. А подарунок Даринки це взагалі окрема тема. Цей браслет... він дорого коштує. І звідки у неї так багато грошей на цей подарунок, я не розумію. Але мені дуууже приємно отримати від неї такий подарунок. Тепер на її день народження я маю подарувати їй щось оригінальне, а не щось простеньке аби було. У мене до речі для неї також є подарунок. Я вирішив на Новий Рік подарувати їй футболку та браслетик які таємно від неї купив тоді в ТРЦ. Хочу подивитись на її реакцію, коли я їй подарую це.
Пройшло від сили дві години нового дня, тобто ночі. Я побачив, що Даринка заснула, сидячи на кріслі. Я тихенько підійшов та взяв її на руки. Ще ні разу її так не підіймав та не знав на скільки вона легка. А вона дійсно легка, ніби пушинка. Я поніс її на другий поверх. Там є чотири спальні. Зайшовши в одну спальню, яка як я сказав буде моя та Даринки. Я спочатку хотів Даринку покласти спати в сукні та після подумав, а може її переодягти? І так зробив. Я обережно розстібнув її сукню. Зняти її було не складно, тому зняв швидко. Дарина на стільки міцно заснула, що навіть не ворушилась. Я вже подумав, вона взагалі жива? Та коли почав одягати на неї ту футболку, яку мав просто віддати, Даринка поворухнулась. Я обережно поклав її на ліжко, а саме так, щоб було зручно спати, а після вкрив ковдрою. Декілька хвилин подивився як це янголятко мирно спить, а після пішов на перший поверх до всіх.
Зайшов у вітальню, на мене всі звернули увагу.
— Де Дарина?
— Вона заснула. А, ви що робите? Про що говорили?
— Якраз згадали Дарину. Вона й справді дуже мила, — сказала Іра — це правда, що вона жила в п’яти містах?
— Так. Останнє місто було до того як вона переїхала сюди — був Київ. Там у неї є подруга та друг. Познайомився з ними коли вони приїжджали сюди. Вони такі веселі, цікаві... особливо її подруга Марина
— Ти знаєш в яких містах вона ще жила та вчилась? — раптом запитала Ліка.
— В Херсоні вона народилась, в Одесі жила, у Тернополі, у Києві ну і сюди переїхала, а що?
— Та обличчя у неї якесь знайоме. А як її прізвище?
— Мельниченко... Дарина Мельниченко.
— Оу, я знаю де я її бачила... вона моя однокласниця. Ми з нею вчились у Тернополі в одному класі. Я так розумію, вона мене не пам’ятає... але ми не спілкувались з нею добре. Взагалі в різних компаніях були
— Ось це так поворот — сказав Сашко. Я не міг з ним не погодитись, бо дійсно цікава ситуація.
Ми ще години дві посиділи та о четвертій розійшлись спати. У вітальні звісно ж залишили безлад, бо ні у кого не було сил аби прибрати. Я ліг на ліжко та міцно обійняв Даринку. А після швидко заснув. Як на мене, святкування Нового Року пройшло добре та весело, але свято продовжиться коли ми всі виспимось, адже сьогодні у мене та у Сашка день народження. Ось і треба було нам народитись першого січня? Виходить що одне свято плавно переходить в інше. І ніколи не знаєш як пройде день народження, бо до цього ми добре так гуляємо. І можемо навіть пів дня проспати нашого свята, але то нічого ми ж вночі також його святкуємо. Сподіваюсь, що коли ми прокинемось будемо продовжувати наше святкування. Не дарма ж ми орендували будинок до другого січня.
