Спочатку:
На сторінку книги
Даринка.
День сьогодні у мене пройшов чудово. Весь день з Андрієм гуляла це так було класно, що не хотіла, щоб це побачення закінчувалось. Ми довго стояли біля мого під’їзду розмовляли, прощались, так би мовити. На кінець нашого побачення Андрій знову мене поцілував. Ці поцілунки неначе гріли мою душу та тіло. Вони як вогонь обпалював мої губи й тим самим гріли мене. А також Андрій мене обійняв дуже ніжно, ці обійми були наповнені любов’ю. Я в них відчула себе захищеною. Я сподіваюсь, що вони ніколи не зміняться. Що ці обійми будуть у нас все наше життя.
Я зайшла у квартиру батьки та бабуся сиділи на кухні, вечеряли. Я зняла з себе курточку та чоботи та пройшла на кухню.
— Всім привіт та смачного
— Будеш з нами їсти?
— Ні, я не голодна. А ось чай випити можна — я підійшла до чайника та натиснула на кнопку, щоб вода нагрілась.
— Як побачення пройшло? Де гуляли? — накинувся із запитанням на мене тато.
— У ТРЦ, там так цікаво, магазинчики різні, є кінотеатр, ось тільки цікавих фільмів там не було. Тому ми були у боулінгу. Андрій виявляється добре грає у боулінг — я взяла свою чашку, поклала пакетик зеленого чаю у чашку та налила воду. Води у чайнику було не багато, тому чайник нагрівся швидко.
— Зрозуміло
— І ще ми плануємо завтра зустрітись. Підемо у його секцію баскетболу. Тільки сьогодні дізналась, що у нього таке захоплення. Цікаво подивитись на те як він грає
— Дарино, але у нас з тобою вже є плани на завтрашній день
— Які? — з непорозумінням запитала я.
— Ми вирішили поїхати з тобою до моєї подруги
— Знову без мене все вирішили? Я не хочу їхати. Ти ж знаєш, що мені там не подобається
— Знаю. Та все ж поїхати треба
— Ні. Я з вами нікуди не поїду. Дайте мені хоча б щось зробити не так, як ви запланували. І взагалі, коли ви це вирішили?
— Сьогодні ввечері вона нас запросила
— Якби ви мене попередили, що ми поїдемо до неї я тоді б не домовлялась зустрітись з Андрієм, а так я нічого зі своїх планів не буду змінювати заради вашої подруги — сказала я, взяла чашку з чаєм та пішла у свою кімнату. Ти дивись, вони вирішили за мене все. Завжди так роблять і у мене навіть не питають чи хочу я цього. Раніше я мовчала з приводу цього. Просто була маленька і не мала, скажімо так права голосу та зараз я не хочу мовчати та буду робити так, як я цього хочу! І ніхто та ніщо мене не зупинить робити те, що я захочу. Відберуть кишенькові гроші ну, й нехай. Піду влаштуюсь на роботу, зароблю сама. Мене не налякаєш цим.
Решту вечора я знаходилась у своїй кімнаті, навіть замкнула двері на ключ, щоб ніхто не зайшов. Що я робила? Я дивилась різні відео на YouTube, переписувалась з Мариною. Так, саме переписувалась, бо вона була не дома й у неї не було можливості подзвонити. А після ще почитала книгу. Загалом спати я лягла о дванадцятій. А завтра я все ж зустрінусь з Андрієм.
Ранок у мене почався о дев’ятій. Я вийшла зі своєї кімнати з чашкою у руці. З чашкою у якій був зелений чай. Оскільки я не виходила з кімнати, то чашка так й залишилась стояти на тумбочці всю ніч. Я зайшла на кухню та побачила маму, яка робить сніданок. Це як завжди сирники. Тільки один чи два рази на тиждень сніданок буває інший.
— Добрий ранок, доню — мама зразу звернула на мене увагу. Вона навіть посміхнулась, напевно забула нашу вчорашню розмову.
— Добрий ранок — я позіхнула.
— То як ти поїдеш з нами до моєї подруги? — і все ж вона не забула про розмову.
— О котрій ви збираєтесь їхати?
— На першу дня домовлялись, тому думаю, що о дванадцятій повинні вийти. А, що?
— Я зустрічаюсь з Андрієм о десятій, тому можливо, що після приєднаюсь до вас
— Було б добре — мама посміхнулась та поставила на стіл дві тарілки з сирниками — тоді йди приводь себе до ладу та будемо сідати їсти. Я так розумію, що у тебе година на збори залишилась — не дослухавши до кінця маму, я побігла у ванну кімнату. Коли зачиняла двері, то побачила як йде до ванної тато. А він може зайти у ванну кімнату та просидіти тут пів години, це буває кожного ранку. Тому добре, що я встигла зайти.
Привівши себе до ладу, я зайшла на кухню. Ми з мамою сіли їсти. Вона мені розповіла про свою подругу тітку Зою. До речі, я ж не казала як звати мою маму. Маму звати Поліна, а тата як пам’ятаєте Владислав. Бабусю ж звати Юлія.
Так от, мама розповіла, що її подруга живе у цьому місті, але далеко від нас. Я зрозуміла, що це в ту сторону де знаходиться моя школа, але трохи далі. І я дійсно подумаю, може й приєднаюсь до них. У цієї подруги є син, який мені й не подобається. Коли ми підросли, я з батьками в черговий раз поїхали до них у гості, то цей хлопець до мене приклеївся зі своїм “Ти мені подобаєшся”. Може він вже змінився? Не знаю.
Я зібралась та пішла на зустріч з Андрієм. Він попросив аби я підійшла до його під’їзду. Я біля його будинку вже була, тому дорогу знаю. І що її запам’ятовувати, якщо будинок знаходиться на паралельній вулиці від мого. Я підійшла до будинку, з під’їзду вийшли Андрій, Сашко та Тоня.
— Привіт — сказала я та подивилась на всіх.
— Готова їхати зі мною?
— Ми тільки удвох?
— Так. Сашко з Тонею їдуть у село до дідуся Тоні
— Будемо там час проводити. Якраз сніг випав, на санках покатаємось... як діти — сказала Тоня та почала сміятись
— Не будемо вас затримувати. До того ж нам теж треба йти — сказав Андрій, ми з ними попрощались та пішли до зупинки.
— До секції далеко їхати?
— Чотири зупинки, це близько. Якби погода була краще, то пішли б пішки — Андрій взяв мою руку і так тримаючи руки один одного ми підійшли до зупинки. На диво автобус який нам треба під'їхав зразу. Ми в нього зайшли. В автобусі яблуку не було де впасти. Ми купили квитки, хоча це було важко, адже треба було пройти до апарату, де купують квитки. На наступній зупинці вийшло багато людей, тому я змогла трохи видихнути. Не подобається мені натовпи. Я відчуваю себе не добре, я ніби задихаюсь в їх оточенні.
Нарешті ми підійшли до якоїсь будівлі, пройшли в середину та зразу зняли з себе курточки. Андрій сказав, щоб я пройшла у зал, де грають у баскетбол та сіла на трибуни. А сам в цей час пішов переодягатись. Через декілька хвилин він вийшов у спортивній формі. Вийшов у зал, саме де грають у баскетбол. Побачивши мене, як я сиджу у третьому ряду, посміхнувся, а після пішов до якихось хлопців. Через декілька хвилин вони почали грати. Мені було дуже цікаво як він грає. У школі на фізкультурі всі грають у футбол. Звичайно є кошики, щоб грати у баскетбол та ними майже не користуються. А тут я побачила як Андрій грає саме в баскетбол. Він з легкістю закидає м’яч у кошик, що я просто у шоку від цього. Видно, що він не перший день та можливо й рік грає у баскетбол. Він розповідав, що повинно скоро бути змагання між ними та командою з Києва. У команди Андрія є всі шанси на перемогу. До речі, Макс теж грає у баскетбол. Буде цікаво, якщо він зі своєю командою стануть суперниками Андрію та його команді. Якщо так, то за кого мені вболівати? Марина у будь-якому випадку буде вболівати за команду Макса. Я ж буду вболівати за команду Андрія. Треба запитати у Макса про баскетбол. Навіть не зрозуміла скільки минуло часу, а вже тренування в Андрія закінчилось. Він підійшов до мене, тримаючи м’яча.
— Ти так класно граєш — сказала я з посмішкою.
— Дякую. Хочеш спробувати пограти?
— З моїм то зростом, не сміши мене... у мене нічого не вийде
— Ходімо — він взяв мене за руку чим змусив мене встати з лавки. Андрій потягнув мене на поле, де грають. Дав м’яча у руки, а він важкий, як на мене.
— У мене нічого не вийде
— Хоча б спробуй — він мені показав як правильно кидати м'яча. Я кинула м’яча, він пролетів повз кошика. Я подивилась на однокласника, таким поглядом, який ніби казав “А я ж казала, що у мене нічого не вийде”. Андрій схоже це зрозумів.
— Спробуй ще раз — він зловив м’яч та підійшов до мене, дав мені м’яч, а після поцілував у губи.
— Ну, добре — я кинула м’яча. Друга спроба і все марно. М’яч навіть не долетів до кошика, бо низько кинула. Я зробила ще три спроби кинути та вони виявились також невдалими.
Андрій зрозумів, що я не закину м’яча у кошик, тому ми пішли з залу. Ми вийшли з будівлі, я подивилась на Андрія.
— А звідси далеко їхати до цього місця? — я показала адресу будинку маминої подруги.
— Далеченько. А, що?
— Та батьки поїхали до маминої подруги. Вона живе за цією адресою. Хотіли взяти мене. Типу поставили перед фактом поїдеш з нами. Я сказала, що я з тобою зустрічаюсь, але пообіцяла подумати, що можливо й приїду
— А ти хочеш туди їхати?
— Чесно, то ні. Мені там не подобається
— Чому?
— У подруги мами є син, так коли ми підросли він почав лізти до мене по типу “Ти мені подобаєшся”
— Зрозуміло. То може не поїдеш? Погуляємо ще, може зайдемо додому до мене. Тим більше у мене дома нікого немає
— Сашка чому не має я зрозуміла, але де батьки?
— Вони на роботі, то як?
— Поїхали
Ми зразу поїхали додому до Андрія. Поїхали ми теж на автобусі. В цю сторону людей майже не було, тому ми навіть сиділи. І здається навіть швидше доїхали чи може мені тільки так здалось.
За декілька хвилин ми зайшли у квартиру Андрія. Зняли з себе курточки та взуття. Після помили руки, а потім пішли у кімнату Андрія та Сашка.
— Я так розумію, ви ділите цю кімнату
— Так, тому коли до нас приходить Тоня, я в кімнаті зайвий
— І що ж ти робиш?
— Сиджу у вітальні, щось роблю. В основному граю в ігри на приставці
— У вас є приставка?
— Так. А, що хочеш пограти?
— Так
— Тоді ходімо у вітальню, але спершу я приготую нам чай
За декілька хвилин ми сіли грати на приставці. Це було так круто. Андрій добре грає, я теж не відставала у цьому плані. Та не встигли ми дограти першу гру як я почула дзвінок свого телефону. Довелось зупинити гру, я відповіла на дзвінок. Це подзвонила мама. Вона питала чому я не приїхала, і сказала, що вони вже їдуть додому.
Сказавши Андрію, що мені треба йти додому він вирішив мене провести. Хоча йти не далеко та на вулиці вже темно, тому вирішив провести. А можливо ще трохи побути разом зі мною. Думаю, що друга думка правильніше, бо сама хочу більше часу з ним провести. Наші стосунки за ці дні як він мене поцілував стали набагато кращими... можливо, тому що, стали романтичними. І мені вони подобаються.
Ми одяглись та вийшли з будинку, до під’їзду підійшли якісь чоловік та жінка. Це виявились батьки Андрія. Ми з ними тільки привітались, а після пішли до мене. Підходячи до мого під’їзду також неочікуваний сюрприз. Тепер ми побачили моїх батьків. Як цікаво вийшло чи не, так? Ми почекали поки вони зайдуть у під’їзд, а тільки тоді підійшли до будинку.
— Що завтра робитимеш?
— Домовлялась з Андрієм до кінця доробити нашу роботу з історії України. Подзвоню йому будемо робити онлайн, так би мовити. А, ти що робити будеш?
— Я напевно що відпочивати. А ти як закінчиш, то напишеш мені, добре?
— Звісно — Андрій нахилився до мене та поцілував мене у губи. А після подивився на мене — гарного вечора, Даринко
— І тобі, Андрію. Я завтра тобі обов’язково напишу — він відпустив мої руки, бо весь час їх тримав у своїх. Я зайшла у під’їзд та пішла додому. Дома ж мене чекали батьки. Мама зразу запитала чому я не приїхала і все тому подібне. Сказала, що Діма про мене питав. Це син маминої подруги. Він сподівався, що я буду, але я не приїхала. І він засмутився. Після я довго слухала як вони погуляли. І тільки тоді я зайшла у свою кімнату... нарешті. Переодягнувшись, я лягла на ліжко та задрімала. Сьогодні день виявився цікавим. Чого тільки коштує баскетбол. Андрій сказав, що навчить мене грати коли піду з ним наступний раз. Ну, що ж подивимось як воно буде.
