Раді Вас бачити!

Травень.

Андрій.

Навчання підходить вже до свого кінця, а це означає, що скоро буде випуск. Але сьогодні у нас інша святкова подія. Сьогодні у Даринки день народження. Я довго думав, що їй подарувати такого, щоб зрівняти наші подарунки. Адже браслет який вона мені подарувала дорогий та ще й плюс який мені подобається. Я довго думав пригадуючи все, що вона мені розповідала про себе та що розповідали мені про неї батьки Даринки. Згадав про її любов до домашніх тварин. Тому вирішив купити їй песика. Ну, як купити, я поїхав у притулок. Я там побачив багато маленьких та й великих сумних та нещасних тварин. Мені їх так стало шкода, ось так і хочеться взяти всіх аби подарувати їм любов та тепло. Я тепер зрозумів, чому Даринка так любила приносити додому котиків та собачок. Взяв з притулку собачку, якій лише пів року породи Ши-тцу. Не розумію, як таке маленьке чудо опинилось у притулку. Перед тим як подарувати її Даринці, я сходив з цією маленькою дівчинкою до ветеринара, перевірив на скільки вона здорова, чи не потребує якогось лікування, зробили всі щеплення які треба, ну звісно перед цим її помив. Все це робив сам, правда дома у Тоні, бо у мене дома це робити аж ніяк не можна, адже у нас є маленька Кіра.

І ось сьогодні день народження Даринки. Сьогодні десяте травня, але у нас сьогодні є уроки, бо ж це п’ятниця. Я зустрів свою Даринку біля під’їзду та подарував їй квіти. А після роздивився, а саме її зовнішній вигляд. Вона одягнена в білу блузу з короткими мережевими рукавами та у чорній спідниці та ще й туфлі на шпильках. Вона майже такого росту як і я. А її волосся сяє на сонці, воно розпущене та лежить на плечах, але один локон волосся з лівої заплетений у маленьку косичку та ще й до цього всього легкий макіяж.

До речі, я ж не сказав про її ногу. Даринка два тижні лежала дома та не ходила у школу, нога прийшла у норму, так би мовити, тому вона вирішила сьогодні одягти саме таке взуття. Сподіваюсь, що вона сьогодні ніде не впаде та нічого собі не зламає.

— Маєш чарівний вигляд.

— Дякую — я її взяв за руку та пішли у школу. Сьогодні у нас немає важких уроків, тому день повинен бути легким та приємним.

Ми дійшли до школи та зайшли у клас. Всі однокласники знають, що у Даринки сьогодні день народження, тому саме до уроків підготували їй сюрприз. У класі літають гелеві кульки та накритий стіл. На столі тортик, цукерки та солодка газована вода.

— Вітаємо! — всі почали кричати, що однокласниця аж підстрибнула від неочікуваності. Я ж приєднався до однокласників. А Даринка стоїть та посміхається. Вона думала, що у цьому класі до неї будуть ставитись погано, бо спершу воно так і було. Та коли вони дізнались про Даринку більше. І вона весь удар скажімо так на уроках брала на себе. Починала розповідати домашню роботу з самого складного, маю на увазі відповідала на запитання вчительки, то однокласники зрозуміли, що з Даринкою треба спілкуватись, товаришувати.

— Дякую — сказала Дарина. Ми всі почали святкувати її день народження. А ще їй подарували подарунок. Наша староста на диво теж стала добре ставитись до однокласниці, що навіть гроші збирала їй на подарунок правда замісниця старости до цього поставилась не дуже. І з якогось дива половина грошей на подарунок безслідно зникли. Через це такий конфлікт розгорнувся, що просто жах. Була думка, що саме замісниця вкрала ці гроші, бо ж пам’ятаєте, це Інна, яка не долюблює Даринку. Тільки Даринка про це ні сном ні духом не знає... на щастя.

Першим уроком у нас буде алгебра, тому йти нам з класу нікуди не треба. Ми аж до самого дзвінка святкували. У клас зайшла наша класна керівничка, вона також привітала Даринку, а після сказала, що у нас уроку як такого немає, тому ми можемо продовжувати святкувати. А сама сіла за стіл та почала щось записувати у журнал. В кінці кожного року наша класна керівничка зазвичай каже, що уроків у нас немає, а саме з її предметів.

Даринці влаштували допит з приводу інших шкіл.

— Тебе вітали в інших школах з днем народження?

— Так. У Києві ми з однокласниками ходили після уроків гуляти у якийсь парк чи кав’ярню. Саме у Києві мене прийняли як свою у перший же день.

— А в інших школах?

— У Тернополі такого навіть як ось зараз не було. Просто казали “Вітаємо” та на цьому було все. А в інших містах я не пам’ятаю...

— А друзі у тебе якісь є?

— Є. Однокласниця з Києва та сусід теж з Києва... Марина та Макс

— Я з ними знайомий — додав я. — Вони такі веселі та цікаві.

— Так, бо вони приїжджали сюди два рази, тому й знайомий.

Урок закінчився, ми пішли на наступний урок, а саме англійської мови. Нам два тижні тому задали роботу у парі. І на щастя я був у парі з Даринкою. Сьогодні здача цієї роботи, тому на перерві ми обговорювали саме її. У нас все готово на відмінно, принаймні я так думаю. Вчителька сказала, що ця оцінка дуже вплине на оцінку загалом по цьому предмету. Тому ми не маємо права здати цю роботу погано. Я то ладно, у мене може оцінка бути навіть менш ніж дев'ять балів, але для Даринки хороша оцінка це головне, бо хоче отримати золоту медаль. На що вона заслужила на сто відсотків, бо вчиться добре.

Тож почався у нас урок з цієї здачі робіт. Мене з Даринкою викликали першими. І нічого, що прізвища у нас йдуть не перші. Річ у тім, що вчителька нас в список найпершими записала, ось так першими ми й здаємо роботу. Ми вийшли до дошки та Даринка сіла гортати слайди нашої презентації, а я — розповідати доповідь. Оскільки у Даринки день народження, та й взагалі воно так було, я розповідаю доповідь. Ми в принципі так й домовлялись. Хоча спершу Даринка сама хотіла розповідати, але я її переконав.

Наша доповідь була від сили хвилин десять, оцінку вчителька нам поставила — десять балів. Сказала, що ми добре підготувались, але одинадцять балів все ж поставити не може.

Даринка.

Сьогодні у мене день народження — це мій улюблений день, не дивлячись на те, що я стала на рік старшою. Сьогодні у мене повноліття, а тобто вісімнадцять років. Тепер я все за себе буду вирішувати!

Однокласники сьогодні зробили справжній сюрприз. Я навіть не думала, що до мене під кінець навчального року будуть так ставитись... як у Києві в перший день навчання. І це ж треба лише у кінці так “влитися” в колектив. Але все ж приємно.

Прокинувшись, я зранку отримала подарунок від батьків. Вони завжди мене вітають перед школою. Мама, то взагалі окрема тема. Вона з самого ранку готує мій улюблений торт, а можливо навіть вночі, адже коли я йду спати, торта немає, але коли прокидаюсь торт вже готовий.

Англійська мова у нас пройшла добре, я б сказала відмінно. Ми з Андрієм отримали по десять балів. Всі наступні уроки просто пролетіли. На фізкультурі ми пробігли як завжди три кола, а після я сиділа на трибунах з дівчатами та спілкувались, Андрій у цей час грав у футбол з однокласниками. А я з дівчатами мило розмовляли про мене та про школи в яких я вчилась. Я думаю, якби вони до мене зразу поставились добре, ми б дружили, а так є як є. У нас у цьому місяці закінчиться навчання, а після ми швидше за все бачитись не будемо. Уроки повністю закінчились. Я, Андрій та Сашко з Тонею разом вийшли з будівлі школи.

— Ми зараз з Дариною підемо в кав’ярню, святкувати її день народження...

— Приєднуйтесь до нас — я перебила Андрія.

— Ми не проти. Тим більше ми всі після йдемо до мене — Тоня подивилась на Андрія та посміхнулась. І чого це вона? Не зрозуміло. Ми дійшли до улюбленої кав’ярні Андрія. Вона мені також сподобалась. Затишна атмосфера, гарний інтер’єр, дуже тепло, що коли зайшов, то одразу треба знімати курточки, але ж зараз весна, тому тут трохи прохолодно, а ще дуже смачні страви, що, як на мене, важливо.

Ми сіли за перший ліпший столик біля вікна. До нас підійшла офіціантка.

— Що будете замовляти?

— Нам, будь ласка, ось ці два шматочки торта та дві чашки капучино.

— А вам, що ? — офіціантка звернулась до Сашка з Тонею.

— Нам, будь ласка, два лате та два лимонних мафіни.

— Добре. За десять хвилин замовлення буде виконане — офіціантка пішла.

Тоня подивилась на нас.

— Офіціантка на вас так подивилась, ніби вас знає. Ви часто тут буваєте?

— Раз у тиждень, то точно. Мені подобається ця кав’ярня — ми почули дзвінок мого телефону. Я дістала його з кишені піджака. Побачила веселе личко своєї подруги. Вона дзвонить по відеодзвінку.

— Я зараз вас з деким познайомлю — я натиснула на кнопку “Відповісти”. Та зразу почула дійсно веселу подругу.

— З днем народження!!! — закричала вона.

— Дякую.

— Макс також тебе вітає, тільки він зараз не біля мене... на тренуванні.

— Дякую йому — нам в цей час принесли наше замовлення. Офіціантка коли ставила страви, то посміхалась. Я поставила телефон так, щоб нас чотирьох було видно. Та познайомила Марину з Сашком та Тонею. Марина сказала, що Андрій та Сашко дуже схожі, тому відрізнити вона їх не зможе. На що ми тільки почали сміятися... Марина також.

Я взяла свій десертик та вже хотіла їсти. У мене його забрав Андрій.

— Ей — обурено сказала я. Він взяв виделку та підніс до моїх уст. Я з’їла цей шматочок. Реакцію Марини саме такою можна було очікувати.

— Боже, як це мило — вона почала сміятися та всі ми також, що дало привід всім відвідувачам подивитися на нас... таких божевільних. Ми поїли десертики та пішли до Тоні додому, що для мене було зовсім не зрозумілим. Навіщо, ми туди йдемо мені так й не пояснили, що мене це трохи розлютило. Ми зайшли до неї в квартиру.

— Що ми тут робимо?

Я побачила, що з кімнати вийшов якийсь хлопець, тримаючи на руках собачку породи Ши-тцу. Як мені пояснили, хлопець — це брат Тоні.

— Ця дівчинка вже проситься на вулицю.

— Зараз підемо — сказав Андрій та взяв цю собачку на руки. Він подивився на мене та посміхнувся — Даринко, я сьогодні тобі подарував тільки квіти, і це було лише доповнення до основного подарунку. Основний подарунок ось... ця дівчинка — він протягнув мені цю собачку.

— Серйозно? — Я взяла її на руки та почала гладити, а на очах у мене виступили сльози — вона тепер моя?

— Саме так

— Дякую... у мене колись була саме така сабачка, але іншого кольору; її мені довелось віддати.

— Ну, що ж її треба вигуляти та й додому тебе проведу.

— Дякую вам за приємну компанію — сказала я однокласникам. Ми вийшли на вулицю. Ця собачка ніяк не зрівняється з тим браслетом, який я подарувала Андрію. Він подарував мені подарунок про який я мріяла все дитинство.

Коли прийшла додому, батьки здивувались такому подарунку, але нічого не сказали проти цієї дівчинки, яку я назвала Міка. І якщо мені скажуть її віддати, то я буду проти цього! Тому що я цю Міку нікому та ніколи не віддам!