Раді Вас бачити!

Наступний день.

Даринка.

Я прокинулась від будильника, який в Андрія заведений на шосту ранку. Чому саме на шосту? Відповідь очевидна, а прокинутись? Для цього теж потрібен час. Він прокидається лише з третього чи навіть з четвертого дзвінка. Коли ж я можу прокинутись з першого дзвінка. Тому я встаю о шостій, коли Андрій у мене ночує. Не можу я чути над вухом цей будильник. І вимкнути його зась. Андрій сказав, щоб я цього не робила, бо ж він не прокинеться. А я тоді йому навіщо? Я можу для нього бути як будильник, бо поки не розбуджу його не відстану.

Я встала та швиденько пішла у душ та вмиватись. Хочу до того часу, як прокинеться соня зробити все що можна та й каву зробити. Хочу прийняти душ, щоб освіжитись та прокинутись. У нас першим уроком англійська мова. Вчила той текст майже весь вечір, а от чи пам’ятаю його — це питання. Ну, нічого на уроці дізнаємось... коли буду розповідати.

Зайшла у душ та включила воду. І від неочікуваності, що вона холодна відстрибнула трохи далі від цієї крижаної води. З криком:

— Ааа! Яка холодна — і це вона текла з теплого крана. Нам що гарячу воду відключили? Взимку... Я ще раз спробувала включити. Через хвилину потекла тепла вода. Треба було лишень трохи почекати. Я швиденько прийняла теплий душ. Вода була ні холодною та в той самий момент не гарячою... такою як треба, щоб не обпектись та щоб прокинутись. Одягнувшись у домашні речі та висушивши голову, я зайшла на кухню та включила чайник аби той нагрівся. А сама взяла в руки телефон та зайшла в Інстаграм. Там було повідомлення у нашому класному чаті від Тані. Я відкрила повідомлення та почала читати “Мені тільки що дзвонила наша класна керівничка. Вона сказала, що уроків завтра не буде, адже майже всі вчителі кудись їдуть. Тому у школу можна не приходити. Але це не стосується Андрія, Дарини та Інни. Вони повинні бути у школі о дев’ятій, а саме в актовому залі біля Зої Павлівни. Вона вас чекатиме там! Всім гарної ночі!” 23:47

Оце круто, то що якби ми не погодились організовувати свято ми б були вільні? Якось не весело все це. Сподіваюсь ми там не будемо сидіти весь день.

Чайник закипів, я почала робити каву. І в цей час подумала, ось й добре, що уроків не буде. Можна буде нормально текст на англійську вивчити. І Андрію це також буде приємна новина. Я звісно завжди любила навчання у школі та зараз розумію, що не весь час вчитися. Ще треба жити для себе. Цікаві слова у моєму то віці, правда? І де я такого набралась? У кого? Звісно ж в Андрія. Він мені відкрив очі, що окрім книжок є й інші цікаві речі. Я не кажу про повітряну гімнастику. Вона само собою є та нікуди не зникне з мого життя. І ось це все називається “З ким поведешся, у того й наберешся”. Але його думка правильна.

Зробивши каву, я понесла її у спальню. Ще лише сьома, а я йду будити Андрія. А, що нехай встає. Він вже декілька разів виключав свій будильник. Я зайшла у кімнату та подивилась як він лежить. А він лежить на правому боці та обіймає подушку ніби обіймає мене. Ось це так картина маслом.

— Андрію, прокидайся — сказала я та поставила тацю з чашками кави на тумбочку. А після сіла біля нього та забрала подушку, яку він так обіймав. Однокласник миттю прокинувся, від несподіванки, що щось пропало.

— Прокидайся вже ранок. Я нам каву зробила — Андрій сів на ліжко та позіхнув, а після подивився з посмішкою та заспаним виглядом обличчя на мене.

— Доброго ранку — я дала йому чашку з кавою.

— Ти бачив повідомлення від Тані? Вона його ввечері написала

— Ні. А, що там?

— Уроки сьогодні скасували

— О, класно. Тобто в школу можемо не йти

— Не поспішай з висновками. Нам в школу йти якраз треба. О дев’ятій годині на нас чекатиме Зоя Павлівна. Якби не погодились на організацію свята, то були б вільні, а так треба йти — Андрій скривився і не від того, що зробив ковток кави, а через ці обставини.

— Так не чесно

— Знаю, та що поробиш, якщо все так складається. Тому треба збиратись. У тебе є півтори години на це — ми допили каву, я понесла чашки на кухню. Андрій в цей час пішов вмиватися.

Ми зібрались та пішли у школу. Якось образливо себе почуваєш, коли знаєш, що твої однокласники зараз сидять дома, сплять чи щось типу того, а ти змушений йти у школу. Так не чесно та що зробиш, якщо треба.

Ми вийшли на вулицю, погода сьогодні не дуже холодна всього -1 градус, так що можна вважати що тепло як для зими. Андрій взяв мене за руку так ми й пішли у школу. Цікаво, а вчора хтось помітив, що ми так по школі ходили? Андрій майже не випускав мою руку, коли переходили з класу в клас.

— Цікаво, а хтось помітив, що між нами змінилось?

— Що маєш на увазі?

— Що ми вчора весь час ходили за руку

— Мабуть, помітили... я впевнений, що хтось точно помітив

— Маєш на увазі Інну?

— Так. Вона вчора дивилась на нас дуже уважно

— А я й не помітила

— Бо була зацікавлена розмовою з Зоєю Павлівною. А я от помітив це

— Мені вже цікаво побачити обличчя Інни коли ми прийдемо... точно буде кисле лице

Ми дійшли до школи, а після пішли в актову залу. Біля сцени стояла Зоя Павлівна та Інна. Ми підійшли до них та привітались. Зоя Павлівна взяла стопку якихось папірців. Схоже що це якісь тексти чи то сценарій для нашого свята весни. Ми всі сіли за маленький столик, який стоїть біля сцени у проході між рядами. Схоже на такий, де сидить журі на різних конкурсах. Зоя Півлівна поклала цю стопку папірців на столик

Слухаючи Зою Павлівну, все що вона нам розповідає, я відчула на собі погляд Інни. Вона уважно дивилась на мене. Я наче чула, що вона про мене в цей час думає. Можливо думала: “О, Боже, що в цій дівчині знайшов такий чудовий, красивий хлопець як Андрій. Чому він не помічає мене? А її він помітив з першого дня.” Я їй посміхнулась, роблячи вигляд ніби вона дивиться на мене просто так.

— Дівчата, ви чули, що сказав вам Андрій? — раптом почула я. А я й справді нічого не чула.

— Пробачте, що? — перепитала я.

— Я питав, як на рахунок того, щоб хтось став однією з ведучих у цьому святі?

— Я можу — сказала я та подивилась на Андрія.

— Добре, тоді ведучих у нас буде двоє, Дарина та... — жінка подивилась на папірці — Матвій з вашого класу. Ви ж слідкуватимете за всім іншим

— Тобто? — перепитала я.

— Ми з Інною будемо слідкувати за музикою і так далі, щоб було все логічно — тепер то зрозуміло, що малось на увазі. Я ніколи не брала участі в організації таких заходів. І не виступала на сцені. І це все для мене в новинку. А щось спробувати таке було цікаво. І тим більше з Андрієм у парі, а ну ще й з Інною.

За хвилин двадцять розбору сценарію, ми вирішили зробити невеличку перерву. Це добре, адже трохи то втомилась від цієї інформації та й погляду Інни, яка сидить навпроти мене. Я вийшла з актової зали та пішла у вбиральню. У школі так тихо. Це якось не звично, адже у школі завжди галас особливо від перших класів. Іноді чутно якісь сварки між старшими класами, а тут тиша.

Я зайшла у вбиральню, там вже була Інна. Вона уважно подивилась на мене.

— І, що в тобі знайшов Андрій?

— Я йому подобаюсь. А, що тебе заздрість бере?

— Я думала, що ви просто так ходите додому разом...

— Та коли побачила мою реакцію, після того, як ти поцілувала його, то зрозуміла, що між нами не просто “так ходимо разом додому”? — продовжила я фразу Інни. Вона промовчала і виявилось, що я таки права.

— Ой, не думаю, що між вами це все надовго

— Думаєш ми скоро розлучимось? Так, май на увазі, цього ніколи не буде

— Ми ще на це подивимось — вона пройшла біля мене зачепивши моє плече. Інна вийшла з вбиральні. А я підійшла до умивальника та подивилась у дзеркало та тихо до себе сказала:

— Ти диви на неї “Подивимось ще”. Та я вже хочу подивитись як Андрій її пошле під три чорти. Я впевнена, що саме так й зробить.

І на це є декілька причин. Перше, я йому подобаюсь, друга, якби я йому не подобалась, то він би не проводжав мене додому та не запросив би на бал. Третя причина, ми б не зустрічали Новий Рік разом. І четверта причина — він би так не зрадів, коли я сказала, що теж братиму участь в організації цього свята. Ось так!

Андрій.

Як добре, що сьогодні немає уроків, бо не встиг вивчити текст на англійську мову. У Дарини це теж на диво не вийшло, хоча я думав, що вона без проблем його вивчить. Що ж змінилось у ній? Може я погано на неї дію? Що, до речі, цілком можливо. Але на жаль сьогодні відпочити не вдалось, бо ми все ж пішли в школу. І хто мене за руку тягнув, щоб я визвався брати участь в організації свята? Але радує одне, те, що біля мене Даринка. Сидівши та слухавши художню керівничку, я помітив, що між дівчатами пробігла якась блискавка ненависті. Мені зрозуміло чому. Це все через мене.

У нас закінчилась перерва. Інна зайшла в актову залу, а ось Дарини поки що не було в залі. Я щось почав хвилюватись, адже могло трапитись все що завгодно. Перша думка яка промайнула так це: “Невже Інна щось їй сказала образливе чи то зробила”. Хоча Даринці спробуй щось сказати не те, вона ж відповість, правда емоційно, та все ж. Через декілька хвилин я побачив, що в залу зайшла усміхнена Даринка, до речі, що не скажеш про Інну. Можливо у них дійсно була якась розмова, про яку я можу тільки здогадуватись.

Ми продовжили обговорення нашого свята. Дарині Зоя Павлівна дала стопку тексту, а саме те, що вона повинна буде казати. Невже у ведучих так багато тексту? Ніколи не був ведучим, тому не знаю. А ось Дарина про це знати буде. Ми вирішили, що з наступного тижня будемо вже проводити репетиції. Ближче до самого свята треба буде прикрасити сцену і не тільки її.

О першій годині Зоя Павлівна нас відпустила, тому ми з чистою душею ,так би мовити, пішли додому. Я подивився на Дарину. Вона йде біля мене, а на обличчі у неї усмішка.

— Щось ви сьогодні з Інною були якісь злі

— Бо є на те причина

— Яка, якщо не секрет

— Та, таке, перекинулись декількома не приємними словами... якщо коротко, то вона хоче нас посварити — сказала Даринка та подивилась на мене — ми ж більше не будемо сваритись?

— Не будемо, обіцяю. Я не поведусь на її провокації — я зупинився та подивився на Даринку, а після поцілував її.

— Добре. Я тобі вірю — вона усміхнулась. Ми підійшли до її будинку.

— Думаю, що сьогодні я піду до себе..., — Дарина подивилась на мене сумними очима — а після прийду до тебе — Дарина посміхнулась, я поцілував її у губи. Вона побігла додому, а я тим часом пішов і собі додому. Цікаво, що там?

За декілька хвидин я вже зайшов у квартиру та з порогу почув плач племінниці. Я швиденько зняв з себе верхній одяг та пішов у вітальню. Настя ходить по кімнаті та заколисує Кіру. Я роздивився сестру перш ніж їй щось сказати. У Насті під очима синці, наче її хтось б’є, але насправді вона просто не може виспатись. Ходить, ледь не звалюється з ніг. Я без питань, підійшов до сестри та забрав Кіру.

— Дякую — прошепотіла сестра.

— Знаєш чому вона так плаче?

— Не знаю. Вона й поїла, підгузок змінила. Зробила все, щоб вона почувала себе добре. А, вона плаче — сестра закрила обличчя руками.

— Хоч ти не плач, будь ласка. Я можу тобі трохи допомогти... йди поспи

— Дякую — сестра пішла у свою кімнату. А я тримаючи Кіру на руках, написав Даринці, що прийду ввечері, бо треба допомогти сестрі з донькою. Відповідь від Даринки прийшла миттєво. Вона написала, що все розуміє. І що я можу прийти до неї коли завгодно, бо буде чекати. Після того як написав однокласниці, я швиденько переодягнувся та почав заколисувати Кіру. Сподіваючись, що скоро ця малеча засне хоча б на декілька годин.