Спочатку:
На сторінку книги
Понеділок.
Андрій.
Вихідні вдались, що може не радувати. Моя команда перемогла на змаганнях, а також багато часу провів з Дариною... особливо вчора. Та, що там я в неї залишився ночувати. Я у неї дома тепер частий гість. І мені здається, що я вже для батьків Даринки як рідний. Її бабуся вже мене й онуком називає.
Вже шоста ранку, мій будильник почав дзвонити та я його виключив. О пів на сьому все одно прийде мама Дарини та почне нас будити. Дарина встає після слів мами “Вже час вставати”. Я не розумію як так можливо. А я не можу так зразу прокинутись, тому коли Даринка встала, вмилась та зробила собі зачіску, тоді заходить у кімнату та стягує мене за ногу з ліжка. Це її звичайний підйом, скажімо так. Після я швиденько вмиваюсь, бо біля дверей з іншої сторони стоїть однокласниця та підганяє мене зі словами: “Ти що там спиш?! Давай швидше! В школу запізнимось”. Але в школу ми ще жодного разу не запізнились. Після разом снідаємо, одягаємось та йдемо у школу.
І ось настав цей ритуал. Дарина вже побігла вмиватись, а я лежу та не можу й очі розплющити. І тіло все наче як паралізоване... словом мені погано. Не знаю скільки пройшло часу, але в кімнату забігла життєрадісна однокласниця.
— Вставай!
— Не кричи, будь ласка. Мені погано
— Що болить? — із занепокоєнням запитала Даринка.
— Горло, голова болять, а ще й слабкість є...
— Давай температуру поміряєш — сказала Даринка і на декілька хвилин кудись відійшла. Я в цей час лежу та думаю, а що мені робити, якщо у мене буде висока температура? Може піти додому? Даринка піде у школу, а я що буду у неї дома хворіти?
Прибігла Дарина з градусником.
— Клади під язик — я поклав під язик градусник. Він через хвилину почав пищати.
— Скільки там? — я все ж розплющив очі.
— Оу.., 38.5. Та ти захворів. Мам! Можеш підійти?!
Мама Даринки миттю опинилась біля її кімнати. Вона подивилась на Даринку.
— Що трапилось?
— В Андрія температура... ось подивись
— Ого, я тобі зараз жарознижувальний чай зроблю
— Не треба. Я, мабуть, піду додому, там буду. Не хочу вам принести багато клопоту
— Лежи — сказала тітка Поліна строгим голосом — ти казав, що у тебе маленька племінниця є. Так ось, не вистачало, щоб вона від тебе підхопила хворобу. А Дарина піде у школу! Пропускати уроки не можна — я подивився на Дарину. Вона сумно подивилась на маму, але нічого не сказала, бо тітка Поліна все ж таки має рацію. Вони вийшли з кімнати, а я заплющив очі. Ось це так початок тижня. Нічого не скажеш... біда та й годі. Краще б я зараз був дома та хворів би там, бо що буде тут я не знаю.
За декілька хвилин мама Дарини принесла чай та приказним тоном сказала, щоб я його випив. І мені нічого не залишалося робити як випити його. У кімнату зайшла Даринка, взяла наплічник, а після присіла біля мене та пошепки сказала:
- Не сперечайся з мамою. Якщо вона каже, що тобі треба випити якусь таблетку, то пий, бо буде лихо. Вона до лікування ставиться серйозно — а після вже не пошепки сказала — я через таке лікування на ноги стаю через два дні, ну максимум три
— Добре. Сперечатись не буду
— Ось і добре. Все я побігла, а ти лікуйся. Цілувати не буду, бо ти заразний — з її останньої фрази я почав сміятися. Даринка побігла у коридор, а через декілька хвилин я почув як замкнулись двері.
Дарина пішла, а я лежу в ліжку та думаю, а може мамі подзвонити чи Сашкові, щоб хоч хтось знав де я та що зі мною. Хоча, думаю, що Сашко дізнається це від Даринки. Я взяв у руки телефон, тільки знайшов номер мами у контактах, в кімнату зайшла тітка Поліна.
— Поклади телефон на тумбочку та відпочивай
— Я мамі хотів подзвонити
— Ну, добре. Дійсно вона повинна знати що з тобою. Як поговориш, зразу відклади телефон на тумбочку. Зрозумів? — тітка Поліна посміхнулась.
— Добре
— Я тобі через пів години принесу бульйон, поїси, але якщо щось буде треба, клич — вона вийшла з кімнати. І справді мама Дарини строга в таких речах як хвороба та лікування. А насправді вона добра. Я подзвонив мамі та сказав, що я найближчі дні буду у Даринки, що хворію, а її мама не відпускає мене додому. І сказав причину того, щоб я не повернувся додому хворим. На що мама сказала, що тітка Поліна має рацію. І згодна з тим, щоб я залишався у неї дома, а ще сказала, що зайде, якщо звісно мама Даринки не проти. Якщо вона не буде проти, то наші батьки ось так познайомляться... чисто випадково.
Лежачи у ліжку, я дивлюсь на годинник. Як ці стрілки повільно рухаються. О, вже й урок почався. Цікаво, що там? Першим уроком у нас повинна бути алгебра. Вчителька казала, що буде якась контрольна... наче. Треба буде запитати у Дарини, як пройшов день у школі.
Мені так нудно, що словами не передати. І ось думаю, я зараз візьму телефон у руки так зразу ж зайде тітка Поліна та скаже, щоб я його поклав. За дверима мама та бабуся однокласниці почали розмовляти.
— Даринка не пішла у школу?
— Ні. Даринка якраз то в школі. Андрій захворів. Висока температура, каже, що горло болить
— Зрозуміло. Ти йому якісь ліки давала?
— Авжеж. Ось поставила бульйон варитись. Поп’є бульйон після дам таблетки — я слухав їх розмову. Вони розмовляють ніби лікарі якісь, от чесно. Хворіти у цій родині аж ніяк не можна. У кімнату зайшла бабуся Юля. Вона подивилась на мене.
— Андрійко, як почуваєшся?
— Нормально. Я дзвонив своїй мамі, вона хоче зайти після роботи. Можна?
— Авжеж можна — почувся голос тітки Поліни, вона якраз зайшла з тацею в руках — вона твоя мама, тому звичайно, нехай приходить. Познайомимось — тітка Поліна підморгнула — до речі, а Даринка знайома з твоїми батьками?
— Так. Вона навіть Кіру тримала на руках
— Хто така Кіра? — запитала бабуся.
— Моя племінниця. Їй ще року немає... зовсім ще маленька... з нею не засумуєш
— О, пам’ятаю яка Даринка була — сказала бабуся.
— Мам, дай я Андрію бульйон дам, поки не охолов. Нехай п’є, а ти розповідай, якщо хочеш — тітка Поліна дала мені велику чашку бульйону та два шматочки батона. Після мама Даринки вийшла з кімнати, а бабуся залишилась біля мене. Вона почала дуже цікаві історії розповідати про Даринку, про переїзди. До першого переїзду у Даринки було цікаве життя. Особливо той песик згадався, якого вона принесла додому. Виявляється Даринка з самого дитинства обожнює тварин, бо якби її не зупиняли, то вона б зробила з будинку в якому жили притулок для багатьох тварин. Але зараз я щось не помічав того, щоб вона якось добре ставилась до тварин. Але ж то було давно. Ще трохи розповіла про повітряну гімнастику, що у Даринки й травми якісь були та вона все ж не покинула гімнастику, адже це їй подобається.
Ось так за розмовою я випив весь бульйон, після мені дали таблетку та залишили одного в кімнаті. У кінці розмови до нас всіх підійшов тато Дарини та нагримав на бабусю та маму, тому що вони не дають мені відпочити та й взагалі розмовляють між собою. І сказав, щоб тітка Поліна мені не казала, щоб я не доторкався до телефона, бо це вже занадто. І я повинен таки визнати, що це вже занадто.
Стрілки на годиннику вже стоять на позначці 15:30. Я почув голос Даринки. Нарешті вона прийшла, а після й голос своєї мами. Вони, здається прийшли разом. За декілька хвилин у кімнату забігла Даринка.
— Як ти?
— Нормально. Твоя мама така турботлива взагалі. Заходила до мене практично кожну годину, питала як я себе почуваюсь
— Ну, так. Я це знаю. До речі, я твою маму біля під’їзду зустріла
— І де вона зараз?
— Розмовляє з моїми батьками. Ходімо до них — я встав з ліжка. Я відчуваю, що вже ніби краще себе почуваюсь, хоча може мені це здається. Даринка швиденько переодяглась в домашній одяг. Ми вийшли в кухню де сидять всі. А тобто мама, тато, бабуся Даринки та моя мама. Вони всі подивились на нас. Мама однокласниці нічого не сказала по типу “Чому встав? Лягай у ліжко”. Можливо й сказала б якби моєї мами тут не було. Натомість вона дала мені маску. Я її одягнув і ми сіли за стіл. Хоча навіщо мені здалась та маска я не розумію, якщо після мені дали випити гарячого чаю. Ще й сказали поміряти температуру, яка виявилась 37.5.
— Андрій у нас частенько хворіє... точніше раз у рік це точно — сказала мама — тому я не здивована. Це Сашко не хворіє часто. Коли Андрій хворів, то Сашко залишався у своєї дівчини, жив там
— Вже хтось знає, що я хворію?
— Я татові сказала. Він би прийшов, якби ж не треба було з Кірою сидіти. А то Настя кудись пішла, сказала, що хоче відпочити. А Сашко як завжди з Тонею
Ми посиділи так з пів години, після я з Дариною пішли у її кімнату, а мама залишилась у кухні з батьками однокласниці. Вони вирішили, що ще трохи порозмовляють.
Ми зайшли у кімнату. Я зразу ліг, бо поки сидів, зрозумів, що наче втомився. Даринка сіла поруч біля мене.
— Що там в школі?
— Уроки як завжди нудні. На алгебрі дійсно була контрольна. На фізкультурі таке трапилось, що просто жах. Ми грали у волейбол, хтось з хлопців навмисно кинув м’яч в Інну. Її після повели у медпункт, а після її на уроках не було. Таня, чомусь подумала, що це зробив не хтось з хлопців, а я. Але удар був такий... я б ніколи так м’яча не кинула. Завтра сказали, що буде всього три уроки, а після почнемо тренуватись танцювати вальс.
— А як же...
— Я танцювати відмовилась без тебе. Тому прийду додому раніше. Та й з ким я танцюватиму?
— Домашнє завдання задавали?
— Так. Без нього б з уроків не відпустили б. Там всього зробити геометрію. Нам класна керівничка вирішила ще й з геометрії контрольну зробити. Ще треба зробити хімію та біологію. Ось ці уроки у нас лише будуть. А після я додому прийду — Даринка розпливлась в усмішці.
Даринка розклала книги на ліжку та почала робити геометрію, вона мені пояснювала, що вона робить і чому так воно повинно бути. А я просто на це дивився та запам’ятовував. Це ж треба ще й контрольну з геометрії пропущу.
Коли мама вже зібралась йти, вона зайшла у кімнату та попрощалась зі мною. І сказала, щоб я лікувався тут. У мене таке відчуття виникло, що мама попрощалась зі мною назавжди. Типу живи тут й додому не приходь. Ні, звісно ж що це не так, але саме таке відчуття у мене зараз є.
