Спочатку:
На сторінку книги
Грудень.
Вечір суботи.
Дарина.
Сьогодні день у мене був насиченим. Я з мамою ходили у торговельний центр купити мені сукню на зимовий бал. У мене було два експерти, які допомогли мені з вибором. А це саме мама, яка пішла зі мною та Марина. Їй я подзвонила з магазину. Я вибрала п’ять суконь та по черзі їх одягала. Вибрала такі сукні, які сподобались мені. Перша сукня була червоного кольору з рукавами, перед коротенька спідниця, а позаду ця ж спідниця довга. Друга сукня до колін жовтого кольору з рукавами, що закривали навіть долоні. Третя — блакитного кольору як у Попелюшки. Четверта — до колін та з довгими рукавами, білий верх та чорний низ. І остання п’ята була синього кольору аж до п’ят. Я купила дві сукні першу та третю. Вирішила обрати між ними, яку саме одягнути на бал.
Коли розповіла Марині про цей бал, то вона здивувалась, а після й засмутилась. У неї було лише одне запитання “Чому у нашій школі такого немає?” А я сама у шоку, що директорка цієї школи таке влаштовує. На скільки я знаю, ну, точніше мені розповів Андрій, що такого не було три роки. До того щороку таке свято було. Я вже у передчутті завтрашнього вечора. Андрій сказав, що зайде за мною о четвертій вечора і ми поїдемо у школу на таксі, адже у костюмі та сукні якось не зручно буде ні йти, ні їхати у громадському транспорті.
А зараз я стою у блакитній сукні біля дзеркала та дивлюсь на себе.
— Яка ж ти красива, доню — я побачила у дзеркалі маму. Вона стоїть за мною та дивиться у дзеркало — до цієї сукні не вистачає декількох речей.
— Яких? — здивовано запитала я.
— Красивої зачіски та прикрас. Почекай мене тут, а я зараз прийду — мама від мене відійшла, а я все також дивлюсь на себе у дзеркало. Я вибрала саме цю сукню, бо вона найбільше підійде на цей бал. А червона сукня не пропаде, її також можна одягти на якесь свято. До мене підійшли мама та бабуся. Мама тримає у руці якусь скриньку.
— Ось це тобі знадобиться — мама відкрила скриньку, у ній лежать багато різних прикрас. Бабуся витягла з неї два ланцюжки
— Я думаю, під цю сукню підійде або цей ланцюжок або цей — бабуся дістала два ланцюжки, перший був золотий з якимось каменем посередині, а другий срібний ланцюжок з перлами — приміряй їх
Мама мені на шию одягла спочатку перший ланцюжок. Нам не сподобалось як він на мені виглядає. Тому приміряли другий. І зійшлися на тому, що другий мені пасує. Ще обрали такі ж сережки, а саме вони йшли у наборі з ланцюжком.
— Завтра ще зачіску зробимо, ти будеш виглядати як справжня принцеса — сказала мама.
— Вона й зараз так виглядає — до нас у коридор вийшов тато.
— Повністю з тобою згодна — сказала я та посміхнулась.
— А зараз гайда лягати спати, бо вже пізно. А тобі відпочити треба перед цим балом
Тато пішов спати, а ми втрьох мама, я та бабуся пішли на кухню. Вирішили попити ромашковий чай. Майже завжди п’ємо чай та розмовляємо перед тим як піти спати. Сьогоднішня тема розмови у нас була про бал. Мене запитували з ким я піду, що там буде відбуватись і все в такому дусі. На деякі питання відповідей у мене не було, тому ми говорили про можливе, що там буде. Мені самій цікаво, що буде відбуватися. На скільки я зрозуміла, що ніхто з моїх однокласників нічого не знають, що буде на цьому балі.
Після того як ми попили чай, я пішла у свою кімнату, переодяглась в піжаму, лягла та швидко заснула.
Наступний день.
Я прокинулась від будильника який завела на дев’яту ранку. Вирішила прокинутись раніше, щоб не поспішаючи готуватись до свята. Я встала з ліжка та пішла вмиватись. У квартирі тиша, адже всі ще відпочивають. Неділя зазвичай у нас починається з десятої години ранку. Тато каже, що хоче хоча б один день на тиждень виспатись. Мама його думку підтримує, тому теж спить до останнього. А бабуся буває встає раніше, під настрій. Буває всю ніч не може заснути, а тільки під ранок засинає. Я навшпиньках пробігла до ванної кімнати, адже бабуся спить у вітальні. Підійшла до дзеркала та подивилась на себе у дзеркало. Так, треба себе привести до ладу, адже обличчя заспане, пом’яте, а сьогодні треба виглядати на всі сто. Коли я почала вмиватись, то почула за дверима якісь рухи. Здається хтось прокинувся. Та пішов на кухню. Вмившись, я зайшла на кухню та побачила маму. Вона в цей час натиснула на кнопку, щоб нагріти чайник та в цей час позіхнула.
— Добрий ранок, доню. Чому так рано встала?
— Хочу, більше часу, щоб підготуватись до свята. А ти чому рано встала?
- Зрозуміло. А мені щось не спиться. Давай я приготую сніданок — мама підійшла до холодильника та дістала якісь продукти. Я вирішила допомогти мамі з приготуванням сніданку. В процесі приготування тостів з яєчнею та м’ясом ми ще розмовляли.
Після сніданку до якого приєднався лише тато, я попросила маму зробити мені манікюр. Мама коли вчилась, то підробляла візажистом. Вона робила і манікюр і зачіски та макіяж. Вона мене вчила фарбуватись, але у мене не дуже добре це виходить. Тому макіяж та зачіску робити буде мама.
Зараз вже четверта вечора, я стою у коридорі у розкішній сукні. Мама мені принесла курточку, яка не зіпсує мій зовнішній вигляд. Курточка майже під колір сукні. І на щастя чоботи не псують мій образ, а вже у школі я зміню чоботи на туфлі. Одягнувшись повністю, я вийшла з квартири, а після й з під’їзду. Біля нього стоїть Андрій, побачивши мене він почав посміхатись.
— Вау, яка ти красива — сказав Андрій та відчинив дверцята таксі, яке щойно під’їхало. Ми сіли та поїхали на свято.
Їхали ми повільно, адже це неділя вечір. На дорогах затори, всі звідкілясь повертаються у місто, адже дорога була саме у цьому напрямку вся у машинах. Приїхали ми за п’ять хвилин до початку балу. Швиденько побігли... як могли у клас, зняли з себе курточки. Я ще плюс переодягла чоботи на туфлі. І разом швиденько пішли в актову залу. У ній вже є однокласники з нашого класу та інші учні з паралелі, а саме з “Б” класу та “В” класу. Я й не думала, що в одинадцятому класі так багато учнів. Роздивившись зал, ми побачили стільчики, які переставили біля стіни. Трохи далі від них були стаканчики та окремо якісь пляшки, а ще були бутерброди чи щось типу того. Я з Андрієм підійшли до столика.
— Я бачу, тут взагалі немає алкоголю — сказав однокласник — тільки соки, та солодкі напої. От скажи який бал, свято може бути без алкоголю?
— Згодна, але що поробиш. Може директорка вважає, що нам рано таке пити. Ми ж ще не повнолітні. По закону можна пити алкоголь з вісімнадцяти років. А в Америці з двадцяти одного року
— Звідки знаєш?
— О, про Америку я багато чого знаю — сказала я та подумала, що дарма я це сказала, адже тепер треба буде розповісти про Метью. А так не хочеться його згадувати. І дійсно Андрій запитав мене про це. Але був не здивований моїй розповіді. І я зрозуміла чому, просто у Марина та Макс не можуть тримати язик за зубами. Це все вони розповіли Андрію про мене, а ось коли саме я не розумію, ми ж весь час всюди були разом.
Почалась офіційна частина, так би мовити. Директорка сказала декілька слів. Сказала, що на столі біля колонок лежать папірці та ручки. Ми повинні написати ім’я того, кого вважаємо, що він гідний отримати корону на цьому вечорі. Це голосування буде анонімним, що добре. Цей вечір проходив у спокійній, веселій атмосфері. Всі танцювали, веселились. Ми з Андрієм встигли поговорити майже зі всім класом. До нас не один раз підходила Інна. Вона кожен раз дивилась на мене, оцінюючи зовнішній вигляд. А мені кожен раз було не комфортно біля неї знаходитись.
Під кінець вечора всі проголосували. Директорка почала оголошувати оцінки. Вона казала, що цей підрахунок балів був важким, адже є декілька дівчат та хлопців з однаковими іменами. І все в такому дусі. І нарешті назвала трійку номінантів на цей титул. У ньому як виявилось не було ні мене, ні Андрія. Не знаю чому не було серед них Андрія, чому не було мене все й так зрозуміло. Я новенька у цій школі й не важливо, що я вчусь тут чотири місяці. Все одно я для всіх буду новенькою. Корони отримали Інна та її хлопець, який запросив її на бал. Це був хлопець з паралелі, а саме з “В” класу.
Бал підійшов до кінця коли директорка оголосила результати голосування. Ми підійшли до класу, Інна відчинила двері, бо ключ весь час був у неї. Тані просто не було на цьому вечорі. Вона захворіла... вчасно. Це мені завжди не щастить, коли щось відбувається цікаве я завжди хворію, а тут диво дивне. Так, от, ми зайшли у клас. Переодяглись та поїхали додому. На вулиці почався сніг, не зрозуміло скільки він вже йде, але коли ми сюди їхали, то снігу взагалі не було, а зараз майже все ним покрито.
Андрій викликав таксі. Воно їхало довго, Андрій коли його викликав та сказав, що чекати ми будемо десять хвилин, подивився на мене. Він сказав фразу, яка мене розсмішила “Я сподіваюсь ти не змерзнеш, а то знову одягнена не по погоді”.
Ми під’їхали додому о десятій вечора. Вийшли з автівки, таксі зразу поїхало. А ми стали біля мого під’їзду.
— Дякую за запрошення на свято та за приємно проведений час
— Це тобі дякую — він посміхнувся — шкода, що ми не отримали корони
— Та то пусте, головне те, що вечір пройшов чудово. Але мені вже час йти. Батьки хвилюватимуться, де я так довго ходжу, адже знають о котрій я повинна бути дома
— Почекай, я маю тобі дещо сказати
— Що саме?
Андрій підійшов до мене впритул, обійняв за талію чим притиснув мене до себе, нахилився до мене, а після поцілував. Ось так стоячи біля мого під’їзду при тьмяному світлі, яке світить лише від дверей під’їзду та під снігопадом ми стоїмо та цілуємось. Це напевно найкраще завершення цього цікавого вечора. Цілуючись, я відчула, що по моєму тілі бігали мурахи неначе скажені й не через те, що на вулиці дуже холодно, а через цей неочікуваний, але приємний поцілунок. Він відпустив мої губи, а в мене на обличчі з’явилась посмішка. Андрій також дивлячись на мене посміхався. Але ще не випустив мене зі своїх теплих та ніжних обіймів.
— Я закоханий у тебе, Даринко
— Тоді чому не наважувався на цей поцілунок раніше? — я подивилась прямо йому в очі.
— Чесно, я не був впевнений, що ти мені відповіси взаємністю
— Андрію, ти теж мені дуже подобаєшся — після моїх слів ми знову почали цілуватись.
Після того як поцілувались вдруге, ми все ж попрощались, але домовились зустрітись завтра зранку та піти погуляти. Я зайшла у квартиру у гарному настрої. У квартирі тиша, схоже, що всі вже сплять. Я швиденько зняла з себе верхній одяг та пішла у свою кімнату. Всі дійсно вже сплять, не дочекались мене. Я лягла на ліжко прям у сукні та швидко заснула. День та вечір... особливо вечір були цікавими та кінець цього вечора зовсім неочікуваний, але дуже приємний.
