Раді Вас бачити!

Листопад.

Даринка.

Ми з Андрієм ходимо в школу та зі школи разом обговорюємо уроки, мою секцію та й взагалі спілкуємось на різні теми. До нас іноді приєднуються Сашко з Тонею. Ми з Андрієм наче зблизились, я знаю про нього багато чого цікавого, а він про мене. Але наші стосунки досі дружні. У нас більше не було такого побачення як тоді. Схоже, що це була дійсно подяка за те, що я йому допомогла з контрольної. Та все ж на прощання ми обіймаємось, а ще він раз чи два рази на тиждень дарує мені шоколадки. Це, як на мене, дуже мило та приємно одночасно.

Два тижні тому, коли у нас був урок з історії України, вчителька нас поділила по парах, щоб ми зробили роботу. Андрій хотів бути у парі зі мною. Натомість опинився у парі з Інною, яка я так зрозуміла за цей час поки я вчусь у цьому класі закохана у нього. Цікаво, Андрій знає про це? Я ж опинилась у парі з іншим Андрієм, у нас в класі два Андрія. Що я можу про нього сказати? Так це, що він приємний та розумний хлопець. Історію України знає добре, тому завдання робити легко. Нам задали завдання розповісти, зробити презентацію про гетьмана Богдана Хмельницького. Я знаю цей період часу, тому нічого складного у роботі немає. А ось як Андрій з Інною будуть робити свою роботу про Пилипа Орлика, я не знаю.

Сьогодні середа, закінчився останній урок. Останнім уроком у нас була хімія. Мене на диво зупинила вчителька. Андрій сказав, що чекатиме мене біля виходу з подвір’я школи. Захотів швидше піти, бо на скільки я зрозуміла, йому вже вона набридла. Не довго ж він протримався.

— Дарино, зачекайте — сказала вчителька.

— Я вас слухаю.

— У вас хороші оцінки з хімії. Найкращі у цьому класі, тому я вам пропоную піти на олімпіаду з хімії. Я сподіваюсь ви не відмовитесь.

— Коли саме буде олімпіада?

— Через три тижні. У вас буде час аби підготуватись.

— Добре, я зрозуміла.

— То ви не проти піти?

— Я піду — я посміхнулась — а тепер я можу йти?

— Так, звісно. Не буду вас більше затримувати — я розвернулась та пішла з класу. Олімпіада з хімії, це класно. Я була на інших олімпіадах та з хімії буду перший раз. Я швидко забігла у наш клас, забрала свою курточку та побігла до Андрія, бо напевно ж зачекався. Швидко вибігла зі школи. Та побачила дуже “цікаву” картину. Андрій стоїть з Інною і вони цілуються. Він її обіймає за талію, притиснувши до себе. Коли я це побачила у мене сльози на очі навернулись та гидко на душі стало, що словами не передати. Я розгублено дивилась на цю картину, а змогла лише сказати його ім’я. Він же звичайно його почув.

— Андрій...

Він відірвався від поцілунку та подивився таким же розгубленим поглядом на мене.

— Ну ти й...

Я плачучи побігла у сторону свого будинку. Я розуміла, що він мене може наздогнати та почати виправдовуватись. І так воно й сталося. Бо він біжить за мною та кричить слова на які я не звертаю уваги “Почекай! Дарино, почекай”. А я не хочу його чекати та слухати чому він цілувався з Інною, мені й так очевидно, що він також закоханий в Інну. Тоді питання, а чому це він мене, саме мене проводжав додому кожного дня, чому не Інну?

Він звичайно ж мене наздогнав та слухати його я не стала. Забігла швидко у під’їзд та побігла сходами у квартиру. Забігла у квартиру, швидко зняла верхній одяг та побігла у кімнату, зачинивши за собою на ключ двері. Я впала на ліжко та почала плакати у подушку. Захлинавшись слізьми я думала лише про Андрія. Він перший з класу, хто звернув на мене увагу, якщо звісно не рахувати його брата. Андрій запропонував мені ходити у школу та зі школи разом. Саме він мене запросив на побачення. На побачення! Марина сказала, що він не рішучий, що не поцілував мене. А може він й не хотів мене цілувати? Саме з ним я роблю домашню роботу, але це припиниться, бо я більше не хочу йому допомагати. Нехай вчиться сам. І тепер один висновок, який можна зробити. Я залишилась без друзів. Я не буду спілкуватись з Сашком та Тонею. Вони спілкуються з Андрієм й очевидно, що будуть розповідати про мене. А я цього просто не хочу. Тепер я спілкуюсь з іншим Андрієм з яким роблю завдання на історію України. І я не знаю, що буде завтра у школі. Сподіваюсь, що Андрій до мене підходити не буде. Нехай сидить з Інною! Вони ж тепер пара.

Я почула як в мою кімнату постукали.

— Дарино, у тебе все добре? — почула я голос мами.

— Все просто чудово.

— По твоєму голосу цього не скажеш.

— Мам, я хочу трохи побути сама.

— Добре. Якщо що, то тебе на кухні чекає обід — мама відійшла від дверей. Вона знає про мої емоційні сплески, які почались декілька років тому. І тому не дивується, коли я у такому настрої та завжди розуміє, що все це не просто так.

Через декілька хвилин я заспокоїлась. Витираючи сльози серветкою, я побачила як мені прийшло повідомлення від Андрія.

“Дарино, пробач мені. Вона сама мене поцілувала. Я цього навіть не очікував.” Вона його сама поцілувала, можливо та він не був проти цього поцілунку аж ніяк. Бо по ньому можна було побачити, що він не проти поцілунку.

“Не пробачу! І ще уроки сьогодні робиш сам та готуєшся до контрольної з алгебри також сам! Навіть не намагайся мені дзвонити, не відповім!” — я написала та не задумуючись надіслала повідомлення. І побачила, що він зразу його прочитав.

Андрій.

Місяць з Дариною ходжу у школу та зі школи та все більше розумію на скільки вона класна, що я закоханий у неї та зізнатися їй у цьому ніяк не наважуюсь. Не знаю якою буде її реакція. Може я їй не подобаюсь і вона вважає, що ми просто друзі? А може вона мені відмовить? Всі ці думки накладаються одна на одну та не дають рухатись далі. Але сьогоднішня подія зруйнувала все що між нами було. Мені та Інні задали робити роботу разом. Поки я чекав Дарину, до мене підійшла Інна, ми говорили про завдання і раптом вона мене поцілувала. Я помічав, що я їй подобаюсь не дарма ж вона просилася на всі роботи у парі робити разом зі мною. Не дарма вона мені допомагала з організацією свята минулого року. А тепер зрозуміла, що у неї з’явилась конкурентка та зробила висновок, що треба діяти. Та мені це не подобається. Тепер мені треба просити вибачення у Дарини. Так, ми офіційно ще не зустрічаємось, а просто так ходимо у школу та зі школи разом. Та все ж перший крок я наважився зробити ще декілька місяців тому, обійнявши її. А тепер я зовсім не знаю що буде далі. Я написав їй та розумію, що це було безрезультатно. Вона нічого не хоче чути. Побачивши повідомлення, що вона мені не пробачить, я відклав телефон та впав на ліжко. Завтра контрольна з алгебри і ми з Дариною домовились готуватись до неї разом, але вже ні. На щастя у мене є брат, який мені допоможе, принаймні я на це сподіваюсь.

Наступний день.

Я встав, зібрався та разом з Сашком пішли у сторону будинку Дарини та Тоні. Ввечері я розповів брату все, що сталося. Він мене уважно слухав, а після сказав, що вона й слухати мене поки що не буде. Та я все ж хочу з нею поговорити. Ми підходимо до будинку і я бачу як Дарина сіла у машину. У машину також сів якийсь чоловік, схоже це тато Дарини. Машина зрушила з місця та поїхала. Я так зрозумів, що сьогодні я в школу йду сам. Тоня завжди запізнюється, виходить на п’ять чи десять хвилин пізніше зазначеного часу, тому сенсу чекати їх у мене не було.

Я швиденько дійшов до школи та зайшов у клас алгебри. Дарина вже стоїть біля однієї з парт та розмовляє з іншим Андрієм. Я підслухав їх розмову, коли підійшов до парти, де зазвичай сиджу.

— Пошукаємо сьогодні інформацію?

— Якщо у тебе є час, то я згоден

— Час у мене є — сказала впевнено Дарина — і ще одне, можна я сяду біля тебе?

— А як же Андрій? — вони подивились у мою сторону — ти ж наче з ним сидиш завжди

— Не хочу я з ним сидіти більше, то як?

— Я не проти аби ти сиділа зі мною

— Дякую — Дарина посміхнулась та виклала щоденник та ручку на парту, а після сіла за парту. Я ж про всяк випадок сів за братом, якщо не буду щось розуміти завжди зможу попросити списати.

Почався урок. Вчителька як й обіцяла, роздала зошити з контрольних робіт. Ми почали писати, вирішувати вправи. Я подивився на ці завдання, мені здається, що я знаю як їх вирішити. Тому я почав їх вирішувати, сподіваючись, що все пишу правильно.

Даринка.

Я відкрила зошит з контрольної роботи та подивилась на сусіда по парті, Андрія. Він сидить та дивиться на вправи.

— Щось не знаєш? — запитала я у нього пошепки. На скільки я зрозуміла, він один з кількох однокласників, який більш менш знає математику.

— Наче знаю все

— Якщо будуть питання, то звертайся

— Добре, дякую — я почала читати та вирішувати ці вправи. Вони для мене не складні, але й легкими я їх назвати не можу. Цікаво, як Андрій їх вирішить. Ми ж з ним не готувались до контрольної разом.

Залишилось десять хвилин до кінця уроку, а я всі завдання вирішила. Подивилась на однокласника. Він сидить та дивиться на завдання та на чернетці щось пише. Я одним оком заглянула у його чернетку. Побачила в ній помилку, тому вирішила йому підказати. Я зрозуміла, що він переплутав деякі цифри. Я йому мовчки показала, що тут не правильно та почула тихе слово “Дякую”.

Урок закінчився, ми всі здали зошити та вийшли з класу. Наступним уроком у нас буде фізика. Вчитель сказав, що сьогодні буде практика. Цікаво, що ми на уроці будемо робити. У скількох школах вчилась і ні в одній у нас не було практики з фізики та з хімії теж, бо реактивів немає.

Я йду у клас, майже зайшла. Клас фізики знаходиться на одному поверсі з класом математики, тому дійти можна швидко. До мене підійшов Андрій. Я подивилась на нього.

— Дарино...

— Що хочеш? — я зупинилась та подивилась йому в очі. Він подивився на мене сумним поглядом, не дивно чому, правда?

— Поговорити треба.

— Виправдовуватись будеш чи просити вибачення?

— Я хочу аби ти мене вислухала.

— Ні. Давай не зараз.

— У тебе сьогодні є тренування ?

— Ні. Скасували. У середу там тепер тренуються діти — не стала казати, що у мене тепер змінився один день, бо буде не в середу, а у вівторок.

— Зрозуміло

— У тебе все?

— Ні. Ще одне запитати хотів

— Що саме?

— Ти після уроків зразу додому підеш?

— Ні. Я з Андрієм йдемо у бібліотеку робити нашу спільну роботу. Сподіваюсь, що тобі з Інною сумно не буде

— Ми з нею не зустрічаємось

— Але вона тобі подобається? Так само як і ти їй. Визнай це, а я відійду у сторону, не буду заважати вашим почуттям. Проводжай додому її — я зайшла у клас та пішла до останньої парти. На партах стояли глибокі тарілки, а біля них якісь придмети. Перше що кинулось в очі так це лимон. Цікаво, а що це буде?