Спочатку:
На сторінку книги
Палацовий кабінет був залитий м’яким світлом. На столі лежала купа паперів, нерозкритих листів і один дивний, тріснутий артефакт у срібній оправі. Принц Альдрік сидів навпроти — перши підборіддя на долоню.
Артефакт час від часу потріскував і видавав звук, підозріло схожий на кашель старої жінки.
— Ну ж бо, — пробурмотів він, постукуючи пальцем по зламаній речі. — Ти ж у нас “мудрість поколінь”, передай хоч щось корисне.
Артефакт пискнув, блимнув — і нарешті промовив:
«Геля, завжди бери оплату наперед».
Альдрік кілька секунд просто дивився на нього, потім повільно видихнув, відкинувся на спинку крісла й ледь не розсміявся.
— Що ж ти за оракул такий… — тихо сказав він. — Хоча, можливо, у цьому й справді є сенс.
Пів години по тому вулицями столиці вже мчав гонець із листом та мішечком золота.
