Раді Вас бачити!

Замок Сірого Клинка

Хелена швидко рухалась по довгому коридорі, де тіні від кам'яних стін, немов живі, ковзали за нею, слідуючи кожному її кроку. Гучне клацання її черевиків по холодній кам’яній підлозі лунало, немов ехо із минулого, що відбивалося від кожного кута. Її обличчя було освітлене світлом, а на шовковій сукні відблискували кольори темних відтінків – чорний, пурпуровий, бордовий – які зливалися з атмосферою цього місця, наче сама її постать була частиною стародавнього замку. Її руде волосся падало хвилями по плечах, граючи на світлі. Вона йшла з гордо піднятою головою, її рухи були плавними та майже неземними.

У просторій залі, наповненій тремтливим світлом свічок, перевертні зустріли Хелену з радісними посмішками. Їх очі сяяли в напівтемряві, відбиваючи тепло та ентузіазм. Хелена, зробивши рішучий крок уперед, не приховувала свого радісного вигляду, її обличчя світилось радістю.

— Це було неперевершено! — Вигукнула Марина, підбігши до Хелени та міцно обнявши її.
— Ти просто молодчинка! — З радісною усмішкою сказала Квітана, взявши її за плечі.
Інші перевертні оточили її, їх обличчя світились від щастя, а сміх лунав у залі, як музика. Хелена, наповнена енергією та радістю, продовжувала розквітати від їх усмішок, відчуваючи, що належить до чогось особливого.

— Як тільки вампіри лижуть свої рани, вони покинуть наше місто! — вигукнув з упевненістю Мстислав.

Хелена пробігла поглядом по залі.

— А де Віктор? — Здивовано запитала вона.

— Він розмовляє з Янголіною на терасі, — спокійно відповіла Селіна.

Хелена ступила на терасу, вдихаючи морозне повітря. Перед нею розкинувся зачарований зимовий пейзаж — сніг огортав землю м’яким білосніжним покривалом, виблискуючи у тьмяному світлі. На фоні цього чарівного краєвиду вона побачила, як Віктор тримав Янголіну за руку, його обличчя було серйозним, а голос тихим, але сповненим емоцій. Янголіна, зосереджена на його словах, уважно слухала, іноді кидаючи погляди на далекі засніжені вершини.

Як тільки Янголіна помітила Хелену, її вираз обличчя змінився, вона повільно відпустила руку Віктора, зосередивши погляд на Хелені. Суворість в її очах змусила Хелену розгубитись — вона ніколи не бачила її такою. Невпевнено зробивши крок уперед, Хелена хотіла заговорити, але Янголіна, не зводячи погляду, відступила назад. Раптом Янголіна розвела руки, які перетворились на білі крила, в повітрі запанувала магія. Навколо них розлетілось золотаве сяйво, яке осяяло всю терасу. Аромат літніх квітів заповнив простір, запаморочуючи голову. Білий птах, зворушливо красивий, піднявся в небо та полетів у височінь, залишаючи за собою слід світла.

У цю мить суворий вітер рвучко повернувся на терасу, закручуючи в танці холодний сніг. Білими вихорами він піднявся вгору, пронизуючи простір та летючи просто в обличчя та очі.

Віктор повільно повернувся до Хелени, вираз його обличчя змусив її завмерти. У його погляді не було ні звичної теплоти, ні розуміння — лише крижана зневага, від якої в неї похолоділо в грудях. Не сказавши ні слова, він розвернувся та пішов, залишаючи її одну серед завірюхи. Хелена розгублено дивилася йому вслід, не в змозі поворухнутись. Вітер не вщухав, кружляючи довкола неї сніг, ніби бажаючи сховати її від світу. Вона опустила голову й обійняла себе руками, намагаючись зігрітись, але холод пробирав до кісток. Руде волосся вже майже повністю покрив білий сніг. Вона тремтіла, але не від морозу. Її очі блищали сльозами, які ось-ось мали скотитись по блідих щоках.

У цій главі ми бачимо, що Хелену вітають перевертні з перемогою. Так вона знайшла собі вірних друзів в обличчі вовків, але водночас здобула лютих ворогів — вампірів.

Чи захистять її вовки, коли її дорога з вампірами перетнеться? Покаже час.