Раді Вас бачити!

На небі висів спадний місяць, його світло вже не було таким яскравим, як кілька ночей тому. Тьмяне сяйво розсипалось по безкрайній темряві, ніжно обгортаючи світ навколо, наче примарне полотно, яке розцвітало у безмовній тиші. Місяць поступово стискався, його обриси ставали все менш виразними, мовби він невидимо відступав у тінь, підготовлюючись до приходу нової фази. Ледь помітне світло, що спадало з нього, м'яко розчинялося в снігових просторах, підкреслюючи безмежну білизну землі.

Садислав повільно шов темною дорогою, не обертаючись по сторонах. Раптом він зупинився, він відчув холодний сморід, який наближався все блище. Він підняв погляд та побачив, як крила великих кажанів накривають його своїми тінями від крил.

— Вожак один, без своєї зграї! — Почув він голос позаду себе. — Це навіть якось образливо стосовно до мене.

Перед ним стояла Вікторія. Її червоні очі горіли, наче дві вогняні зірки, а на її обличчі грала вперта посмішка.

Садислав підняв погляд, його очі стикнулись з кажанами, які все ще кружляли в небі, але не наближались до землі, тримаючи безпечну дистанцію.

— На відміну від тебе, я не нападаю гуртом на одного, — зауважила вона, її голос звучав злегка насмішкувати.

— Я тебе не боюсь, — суворо відрізав він, намагаючись приховати тривогу, що поступово наростала всередині.

— А варто було б, — тихо та майже непомітно посміхнулась вона.

Вікторія почала повільно наближатися, кожен її крок був виваженим та певним. Її очі все так же полонили червоним блиском, мов попіл, що горить в середині нічного лісу. Кожен її крок був, немов навмисно розтягнута мить. Її тіло здавалось легким, але відчувалась сила, яку вона стримувала. Від її погляду Садислав відчував, як напруга наповнює повітря, ніби все навколо було на межі вибуху.

— Ти ж розумієш, що перевага зараз не на твоїй стороні? — Її голос лунав, як тихий подих вітру, але в ньому було щось нестерпне, немов удар грому, що наповнює повітря напругою.

Садислав не відповів, лише стискав зуби, намагаючись зберігати зовнішній спокій. Та всередині нього щось тріщало, наче розколотий камінь, який не витримує тиску. Вікторія не відводила від нього погляду, цей погляд пронизував його до самого серця.

Вона зробила ще один крок вперед, раптом її очі спалахнули вогнем — той вогонь, що вже не просто дражнив, а поглинув усе, залишивши тільки невблаганну рішучість. В її погляді не було місця сумнівам чи ваганням.

— Хіба Владислав був настільки для тебе важливим? — Голос Садислава був тепер сповнений не лише здивування, а й нової, небезпечної зацікавленості.

— Мені було байдуже на Владислава, — Вікторія посміхнулась, але посмішка була холодною, як крижане лезо. — Хоча, ні, брешу. Він мене дратував жахливо. Можливо, я повинна подякувати тобі — вбивши його, ти зробив роботу за мене, — прошепотіла вона, в її голосі звучала зловісна насолода.

Її червоні очі блиснули яскравим вогнем, в ту ж мить вона наблизилась до нього, її рука впевнено зловила його за зап’ястя. Садислав відчув, як з його тіла раптом наче витікає енергія, ніби кожна клітина запалюється вогнем від її доторку. Це була сила, яка захоплювала його, не даючи можливості опиратись.

— Але, — її голос став холодним та пронизливим, — напавши на вампірів з мого клану, ти зробив мені виклик. І ти думав, що я все це залишу без наслідків? — В її словах була сила грому, що обіцяла покарання. — Тепер я мушу захищати своїх.

Вікторія ступила ще ближче, її погляд не відривався від нього, Садислав відчував, як його власне тіло піддається її впливу, навіть всупереч на всю його рішучість залишатись непохитним.

Набравшись сили, Садислав вирвав свою руку з її захоплення, з гнівом в очах, підняв її над Вікторією, готовий завдати удару. Але раптом з гори до його вух дійшов страшний крик кажанів, серце його стиснулось від розуміння — щось було не так.

Він завмер, його погляд повільно опустився вниз. Вікторія стояла перед ним, її очі сяяли іронічним світлом, а на губах грала холодна посмішка. В її погляді не було страху, а тільки впевнена перемога.

— Це було необачно, — її голос був низьким та тихим, але кожне слово звучало, як удар молота. — Повня вже закінчилась. На відміну від Віктора, ти не можеш перетворитися на вовка, коли тобі заманеться. Ти ж не пив зілля, яке було створене потойбічною істотою.

Вікторія залишалась спокійною, хоча в її очах було щось, що не можна було ігнорувати — холодний, але привабливий вогонь. Вона повільно зняла його сорочку, її руки ніжно ковзали по його оголеній спині, торкаючись кожної лінії м'язів. Її пальці, неначе танцюючи, переміщались до грудей, кожен дотик був легким та грайливим, немов вивчаючи кожен контур його тіла, залишаючи за собою теплий слід. Хлопець не міг поворухнутись, його тіло залишалось нерухомим, лише стукіт серця був єдиним звуком у тиші. Вікторія затримала руки на його тілі, відчуваючи тепло його шкіри під пальцями, на мить вона зупинилась. Її очі змінили колір, ставши яскраво-синіми, як глибоке море, що поглинає все навколо. Вікторія вдивлялась у нього, кожен її рух був повільний, усвідомлений, немов спостерігаючи за його реакцією, з нетерпінням чекаючи наступного кроку.

— Настане ніч, коли я вирву серця всім твоїм песикам, — її шепіт був холодним та пророчим, як вітер, що несе смерть.

Її посмішка стала ще ширшою, коли її рука несподівано, з неймовірною швидкістю, вийшла з його грудей, вичавлюючи з нього життя. Садислав застиг, з його рота почала литися кров. Він не встиг навіть зрозуміти, що сталось, як вже почав захлинатись, не в змозі зупинити цей жахливий процес.

Вікторія зробила крок назад, залишаючи його в безсмертній тиші. Мертве тіло Садислава повільно звалилось на землю, важким, безжиттєвим гуркотом ударившись об холодний сніг. Вона дивилась на нього, як кров, гаряча та червона, розтікалась по білому покриву, залишаючи темну пляму.

У її руках залишалось тільки серце — гаряче, ще тремтяче від останнього подиху, поки вона тихо дивилась, як краплі крові падають на сніг, малюючи нові темні сліди на чистому полі.

Чорні кажани в паніці залітали навколо неї, їх темні крила беззвучно тремтіли в повітрі, а Вікторія, ніби в змові з темрявою, повільно насолоджувалась моментом, затримавши серце перевертня в руках. Її погляд був спокійний, але в його глибині палав вогонь, який не можна було ігнорувати. Вампірі, які прийняли людську подобу, обережно наближались до неї, їх рухи були обережними, наче вони зрозуміли, що з Вікторією краще не ризикувати. Вона підняла свої яскраво-блакитні очі та мовчки облизала палець, на якому ще залишалась кров Садислава. Кожен рух був повільним, насолоджуваним, мовчазним викликом. Вампіри завмерли, застигнувши в тиші, уважно спостерігаючи за її кожним рухом.

Вікторія повільно підійшла до тіла Садислава, її погляд став ще більш поглинальним, вона пожала плечима.

— Я така голодна, — її голос був ніжний, але в ньому був тон, який змушував навколишнє повітря завмерти. — Боюсь, що вам нічого не залишиться.

Вона сіла на коліна, її руки почали знову торкатися тіла Садислава, вона нахилилась до нього, посміхаючись. Її очі палали голодним вогнем, а посмішка була настільки холодною, що від неї не було рятунку.

***

Перевертні мчали до лісу, їх тіла розрізали нічний простір, рухаючись зі швидкістю звуку. Як тільки вони помітили Садислава на галявині, їх шалений біг змінився на хаотичне метання. Їх тіла тремтіли, не знаходячи спокою, ніби не могли прийняти жорстоку реальність.

Вони оточили тіло загиблого вожака, невдовзі темряву прорізав моторошний, пронизливе виття. Він зривався з їх грудей, переповнених болем та люттю, розривав нічну тишу та, здавалося, відлунював навіть у самих глибинах лісу. Це був крик втрати, скорботи та незламної вірності.

Деякі з перевертнів кинулися прочісувати ліс у пошуках слідів ворога, але решта не рушили з місця, залишаючись біля тіла вожака годинами. Вони не могли покинути його. Не зараз.

Селіна впала на коліна, її тіло тремтіло від розпачу. Вона судомно стискала груди свого коханого, ніби намагалася повернути його до життя. Несамовитий крик виривався з її грудей, розриваючи нічну тишу та пробираючись до самих сердець тих, хто стояв поруч. Члени зграї мовчки спостерігали, не намагаючись заспокоїти її. Вони знали — горе має випалити себе до останньої іскри, тільки тоді прийде тиша.

Перевертні мовчки дивилися на Селіну, їх обличчя були сповнені скорботи та болю. Проте серед них була одна, чия зловісна радість не могла сховатись. Марина стояла осторонь, її очі зловісно блищали, хоча вона намагалась приховати це за байдужим виразом обличчя. Вона знала, що ця трагедія відкриває перед нею нові можливості. Селіна тепер залишалась без пари, альфа-пара зграї більше не існувала. Це означало, що настав час для нового лідера. Якщо новий обраний вожак буде без пари, вона зможе стати його супутницею. У її очах палала впевненість, що цей шанс не можна втратити. Цей момент був її можливістю, її шансом здобути місце, яке вона давно прагнула, вона була готова зробити все, щоб використати його на свою користь.

Коли плач Селіни вже охрип, а її сили почали відступати, Квітана тихо підійшла до неї та сіла поруч. Вона обережно взяла Селіну за плечі, намагаючись передати їй хоч якусь частку спокою. Їй навіть було страшно уявити, що б сталося з нею, якби її пару забрали так безжально, так жорстоко. Ця думка морозила серце, навіть у найтемніші моменти її життя вона не могла б уявити, як би вона змогла пережити таку втрату. Всі її думки зупинились на цій жахливій думці, не зважаючи на своє власне горе, прагнула підтримати Селіну, навіть якщо слова не могли втішити.

Інші перевертні мовчки переглядались між собою, їх погляди були важкими та повними розуміння. Всі знали, що зграя не може залишитись без вожака. Це була не просто роль, а обов'язок, що не міг залишитись вакантним. Тіло загиблого альфи ще не охололо, а вже було відчутно, що необхідно обрати нового лідера, аби зберегти порядок та силу їх племені. Всі чекали, хто ж наважиться взяти на себе це тяжке завдання.

Той факт, що вожак зграї був занадто впевнений у своїх силах, зіграв із ним злий жарт. Він забув, що його головний ворог — Вікторія — одна з Покликаних, і це стало його фатальною помилкою.

А тепер питання до вас, любі читачі:

• Чи не шкода вам Садислава?
• І що чекати наступним вовкам зграї?

Пишіть ваші припущення у коментарях — мені дуже цікава ваша думка!