Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Осіннє сонце, вийшовши з-за горизонту, розсіяло свої перші промені, які ніжно торкнулися верхівок дерев. Жовте листя, що розцвітало після ночі, озолотилось, палахкотячи теплом і світлом нового дня.
Вікторія прокинулася з усмішкою, відчуваючи, як ранок наповнюється легким теплом і надією. Попереду були два вихідних, вона знала, що після них разом з братом повернуться до звичного життя, сповнені віри в найкраще.
Вона спустилася на перший поверх де її зустрів приємний аромат свіжозвареної кави. За столом сидів Віктор, злегка нахиливши голову, погляд зосереджений, ніби він обдумував щось важливе.
— Привіт! — Весело сказала Вікторія, наливаючи собі каву та сідаючи поруч. — Як ти?
— Добре. — Посміхнувся Віктор. — Бачу, у тебе чудовий настрій.
— Так, — радісно відповіла Вікторія, посміхаючись. — Сьогодні після заходу сонця ми повернемось до звичного життя. Іншої версії я навіть не розглядаю.
— Я тобою пишаюсь, — сказав Віктор, його посмішка була тепла. — Так тримати. Тепер я впізнаю свою сестричку.
— Чим сьогодні займемось?
— У тебе є ідеї?
— Так, — Вікторія посміхнулася. — Цілий день байдикувати, їсти смаколики та дивитися комедії. Як тобі така ідея?
— Підтримую, — засміявся хлопець, його сміх розчинився в просторі, додаючи ще більше легкості цьому ранку.
День промайнув непомітно, залишаючи за собою лише відлуння спокою та тепла. Сонце вже повільно ховалося за обрій, залишаючи на небі яскраві червоні відтінки, які мов вогняні полум’я, розцвітали на тлі вечірньої темряви.
Вікторія та Віктор сиділи на дивані у затишній вітальні. Дівчина лише на мить закрила очі, як тихо задрімала. Вона поклала голову на плече брата, відчуваючи його присутність, що дарувала спокій. Віктор, своєю чергою, не відривав погляду від заходу сонця, яке повільно опускалось за обрій, розцвітаючи небом в м'яких відтінках золота і пурпуру.
Раптом на горі почувся гучний гуркіт, який розірвав тишу навколо. Вікторія різко здригнулася та прокинулася.
— Залишайся тут, — голос Віктора був твердим, коли він схопив сестру за плечі та подивився їй в очі.
— Але… — почала вона, намагаючись протестувати.
— Я сказав, залишайся тут, — повторив він, його погляд був рішучим та спокійним, немов даючи зрозуміти, що це вже не обговорюється.
Віктор миттєво рвонув на другий поверх. Як тільки він переступив поріг, його зустрів пронизливий холод. Всі вікна були відкриті настіж, через них свистів сильний вітер, який проникав у будинок, немов холодний подих ночі. Гуркіт усе ще лунав з його кімнати, наче якийсь невидимий вихор набирав сили. Віктор, не вагавшись, увірвався в кімнату. Його очі миттєво зупинились на фігурі молодого хлопця, що стояв посередині. Він був красивим, із чорним волоссям і такими ж чорними очима, що палаючими вогниками дивилися на нього. Хлопець посміхався, в його руках блищали два золоті флакони.
— Я не можу допустити, щоб ви зцілились, — голос незнайомця був спокійним, але його слова звучали, як загроза.
Віктор не чекав ані секунди. З усією швидкістю він наблизився до нього, його руки миттєво перетворилися на міцні кігті. Він ринувся на хлопця, але той, немов передбачаючи його рухи, перетворився на чорного птаха. В його крилах розгорілися чорні пір'їни, змахнувши ними, він вилетів у відкрите вікно, залишивши тільки рвучкий вітер і загадковий шлейф тіні у своєму сліді.
Вікторія чула гуркіт, її серце стискалось від тривоги. Вона не могла більше залишатись внизу, тому кинулась наверх, через кілька миттєвостей вриваючись до кімнати. Перед її очима постала картина — брат стояв на колінах, важко дихаючи, його обличчя було блідим, а руки тремтіли.
— Вітю, що сталось? — Злякано спитала вона, підбігаючи та сідаючи поряд з ним.
— Зілля... зілля... — лише це повторював він, наче гублячи сили.
Вікторія опустила погляд та побачила, як він стискав один золотий флакончик.
— Він забрав зілля, — не припиняв хлопець, його голос звучав майже безнадійно. – Ворон Чорного братства забрав зілля.
Дівчина повільно підвелась, її погляд затримався на відкритому вікні, з якого доносився вітер, що холодно шепотів у темряві. Ніч вже огортала навколишній світ, затягуючи все в глибокий, непроглядний сум. По щоках Вікторії тихо котились сльози, немов відгук серця, яке не знало, як допомогти. Віктор підвівся, його рука простяглася до неї, в його пальцях був флакон.
— Це твій, — сказав він, його голос звучав без надії. — Сонце сіло, ти можеш його випити.
— Ні, як же ти? — Прошепотіла Вікторія, дивлячись на нього з тривогою в очах.
Віктор поклав флакончик їй в руку, його погляд став рішучим, але важким від болю.
— Пий зараз, — вимовив він, знову крізь важке дихання.
— Не буду, — твердо відповіла вона, стоячи на своєму.
— Якщо ти не вип'єш до півночі, ти можеш залишитись назавжди вампіром, — голос Віктора піднявся, набираючи силу.
— Без тебе не буду, — сказала вона, її слова прозвучали, як обітниця, як останній захист у світі, де все почало валитись.
— Ти вип'єш його зараз, — суворо сказав Віктор, його голос звучав, як наказ.
— Ні, ми вип’ємо його зараз, — холодно відповіла Вікторія, не відводячи погляду від нього.
— Що? — Віктор знітився, не вірячи своїм вухам.
— Ми вип’ємо його разом, — кожне слово вона вимовляла повільно і чітко, ніби її рішучість була непохитною.
— Ти несеш нісенітниці, — з обуренням вигукнув Віктор. — Лише один має врятуватися.
— Або ми вип’ємо його разом, або ніхто не вип’є, — її голос був ще більш суворим, наполегливим, ніби вона вже прийняла рішення, яке не можна змінити.
— Пий зілля та викинь ці дурниці з голови, — голос Віктора став схожий на благання, але його очі відображали тривогу.
Вікторія схопила флакон та повільно підійшла до вікна. Вона висунула руку з флакончиком, готова викинути його у нічну порожнечу.
— Ти ж не хочеш, щоб воно розбилось? — Злегка погрожуючи, сказала вона.
— Ні! — Закричав Віктор, його серце билося швидше. — Зачекай!
Віктор не міг відвести погляду від сестри. Його очі затуманились від хвилювання, адже він бачив, як її очі стали червоними, як полум’я, а її шкіра зблідла, як від найхолоднішої ночі. Волосся, що колись було русявим, темніло до чорного кольору, немов поглинене темрявою.
— Добре, зупинись, — нарешті погодився Віктор, розуміючи, що більше не може противитися. — Зробимо, як ти хочеш.
Віктор повільно наближався до неї, не відводячи погляду від її червоних очей. Вона різко простягла флакон йому, її рука була вперта та рішуча.
— Ти перший, — суворо промовила вона, її голос не припускав заперечень.
Віктор дивився на зілля, вагаючись, чи варто йому брати його. Його серце билося важче, адже рішення вже не було простим. Але в момент вагань Вікторія взяла його руку і поклала флакон у його долоню. Її жест був рішучим, він не міг відмовити. Віктор підняв погляд та зустрів її очі, що палали червоним сяйвом. Він знову поглянув на флакон, його руки на мить затремтіли. З глибоким вдихом він підніс його до губ та випив. Рідка золота субстанція була тепла й приємна на смак, з кожним ковтком він відчував, як сила розливається по його тілу, заповнюючи кожну клітину. Випивши рівно половину, він підняв очі на Вікторію.
— Твоя черга, — тихо сказав він, протягуючи їй залишок зілля.
Вікторія без вагань взяла флакон, піднесла його до губ та випила. Зілля мало солодкий присмак, наче м’яке тепло проникало в її тіло. Вона відчула, як живе тепло розливається по всьому її тілу, а біль, що мучив її, відступає. Її очі знову стали темно-карими, а на щоках з’явився рум’янець. Вона відчула неймовірне полегшення та не стримуючи усмішки, подивилась на брата.
— Щойно ми зробили велику помилку, — сердито сказав хлопець, його голос тремтів від емоцій.
— Час все покаже, — спокійно відповіла Вікторія, її голос був наповнений впевненістю. Вона поглянула на нього, її очі були тими самими теплими, що і раніше, хоча в її серці теж залишались сумніви, але вона не дозволяла їм затьмити її рішучість.
- Як ви думаєте, чи правильним було рішення розділити одне зілля на двох?
- Які наслідки можуть чекати на Покликаних після цього?
Пишіть свою відповідь у коментарях — мені дуже цікаво почути ваші думки!
