Спочатку:
На сторінку книги
Ярослав сьогодні залишився вдома і зараз знаходився в одній з кімнат, обладнаної під художню майстерню. Він вирішив позайматися живописом. Як кажуть, чи є вища з насолод, ніж насолода творити? Після поїздки до Львова Ярослав почав розуміти, що він може набагато більше і навіть роздумує про персональну виставку. Він уже встиг успішно продати кілька своїх картин. Натхнення підстерігало його на кожному кроці й було порівняно з ударами блискавок, нові ідеї стукали в голову, а разом з ними з'являлася безмежна енергія їх реалізовувати. Ярослав настільки захопився творчістю, що втратив відчуття часу і не помітив як вже було далеко за полудень.
— Ярославе! — він несподівано почув дзвінкий, найулюбленіший голос. Хлопець обернувся і побачив усміхнену Злату. Вона стояла біля дверей, уважно спостерігаючи за ним.
— Златко... Привіт, сонечко! Дуже радий тебе бачити! — Ярослав не приховує своїх емоцій. Прихід Злати був настільки несподіваним! Вона з'явилася немов муза. У легкій довгій сукні, яка, здавалося, розвивалася від найменшого дотику вітру вона була ще більш ніжною, невагомою.
— Привіт! — дівчина підійшла ближче. — У тебе двері незачинені. Я кликала, але ти мене не чув.
— Вибач, — винувато промовив Ярослав. — Я захопився. Ти як?
— Дуже добре! — задоволеним голосом розповідає Злата. — У фонді сьогодні була. Ще в лікарню потім заїжджала, Ксенію проводжала, — вона сьогодні зі своєю мамою в супроводі лікарів відлітає до Індії. Спасибі тобі величезне! Ти дуже допоміг. Правда! Це не передати словами, — щиро дякує дівчина. — Тепер у дівчинки є шанс.
— Дуже радий, що можу бути чимось корисний. Головне, щоб операція пройшла успішно і дівчинка пішла на одужання. Це дуже страшно, коли так важко хворіють діти, і їх життя знаходиться на межі. Я вірю, що все буде добре.
— Сподіваюся на це. Будемо чекати новин. Я настільки прив'язалася до дівчинки за весь цей час. Вона мені майже, як рідна. А в тебе тут нічого так, — Злата озирається на всі сторони, оцінюючи приміщення. Тут було світло і просторо. На вікнах висіли білі жалюзі, працював кондиціонер. Посередині кімнати стояв мольберт, пахло деревом і фарбами, які тут були у великій кількості. Відчувалася незвичайна атмосфера. Здавалося, що в цій тиші можна почути свої думки. Тут панувала магія мистецтва! Це місце, де створювалися нові шедеври. Ніби потрапляєш в астрал і опиняєшся в зовсім іншому світі... В "мальованому" світі. Поглянувши на картини, Злата звернула увагу, що у них хоч і присутня індивідуальна риса, але Ярослав не зупинявся на одному художньому стилі: тут були різні мальовничі пейзажі, картини з сюрреалістичним сюжетом; також присутній й абстракціонізм - напрямок нефігуративного мистецтва, головна мета якого – досягнення "гармонії", створення певних колірних поєднань і геометричних форм, щоб викликати у глядача різні асоціації. А картини в стилі експресіонізму характеризувалися виразом емоційністю образу або емоційним станом самого художника.
Злата по особливому подивилася на Ярослава. Його безтурботні, темні, як нічне небо очі притягували немов магніт! Ніби якась невідома сила бере її за руку і веде до нього. Було дивне, незрозуміле почуття, складалося враження, що починає щось відбуватися. Так, як раніше точно вже не буде. Дівчина мимоволі замилувалася Ярославом ще тоді, як сюди увійшла. Вона не могла відвести погляд від його красивого і зосередженого обличчя й ефектних рухів руки, що тримала пензель, яким він наносив фарбу на полотно. Було дуже спекотно, тому Ярослав був без майки, лише в одних спортивних шортах. По його привабливому, засмаглому тілі стікали крапельки, а вологе чорне волосся прилипло до чола. Судячи з напівпорожньої пляшки, яка стояла поруч, Ярослав, щоб трохи охолодитися, просто облив на себе воду.
— Ти давно вже тут? — тихо, майже пошепки запитала Злата.
— Зранку, — відповідає їй Ярослав.
— Ого! Напевно ти ще не обідав. Давай я піду на кухню і щось приготую, — схопилася Злата, маючи намір йти готувати обід.
— Не йди, будь ласка! — швидко зупиняє Ярослав, узявши її за руку. — Я не хочу їсти.
— Не хочеш? Чесно? — посміхнулася Злата, примруживши очі.
— Угу.
— А як щодо натхнення? Може, тоді займімося творчістю разом, га? — почуття і тіло беруть верх над розумом і Злата відчуває непереборне бажання розчинитися в ньому. Прямо тут і зараз! Граючись оченятами, вона повільно робить кілька кроків назад, таким чином розширюючи огляд. Легка сукня в одну мить виявилася у її ніг — Злата стояла перед Ярославом тільки в червоних мереживних трусиках.
— Упс ... — дівчина з награним збентеженням стиснула плечима. Вона зняла шпильку і шикарне волосся витонченою хвилею спало на плечі, прикривши її оголені груди.
— Златко.... Що ти зі мною робиш? — ледве вимовив Ярослав, пригнічуючи клубок у горлі. Не відриваючи від неї палаючі пристрастю очі, він починає запалюватися, як сірник і горіти червоним полум’ям. Витончено переступивши через свою сукню, Злата знову підійшла до нього.
— Все, що захочу... — прошепотіла вона йому на вухо, згоряючи від бажання. Кинувши на нього хижий блискучий погляд, Злата обвила тендітними ручками його шию. Ярослав доторкнувся долонями до її обличчя, залишивши сліди фарби на щоках. Він припав до неї в приємному збудливому поцілунку, притискаючись губами до її губ та відчуваючи їх вологість та тепло. Розкидавши в пристрасному пориві фарби й схопивши Злату, він кладе її на величезне чисте полотно, яке лежало на підлозі. Його чуттєві дотики посилали тремтіння крізь її нерви.
— Я кохаю тебе... Ти незвичайна... — вимовляє він між поцілунками хриплим від збудження голосом. Злата лише довірливо посміхнулась у відповідь і, в насолоді закривши очі, надала йому повну свободу дій. Вона дарувала йому всю себе, повністю віддаючись своїм почуттям і бажанням. Володіло тільки тіло, а бажання мислити логічно миттєво зникло. Торкаючись до розлитої фарби, як за помахом чарівної палички, вони "писали" картину своїми тілами, історія якої ‒ це те, що не розповідають своїм дітям. Немов два Всесвіти злилися в одне ціле, створюючи потужний вибух, творили нові галактики й сузір'я.
Через деякий час Ярослав дбайливо піднімає Злату. Тримаючи її у своїх сильних чоловічих руках, він прямує до ванної, де змиваючи з себе фарбу, вони продовжували шалено кохати один одного під бурхливим потоком води.
