Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Злата заїхала до Антона в лікарню. Вона береться за дверну ручку й обережно входить в палату друга. Почувши тихі кроки, Антон розплющує очі.
— Златочко... Привіт, дорогенька! — промовляє він слабким голосом. Щиро зрадівши подрузі, Антон спробував трохи піднятися в ліжку. Його обличчя перекошується від болю, а з грудей виривається болісний стогін.
— Лежи ‒ лежи! Не рухайся! — стурбовано каже Злата, поклавши на тумбочку пакет з фруктами, які йому принесла.
— Так зручніше? — запитує Злата, дбайливо поправляючи йому подушку. — Сильно болить, так? — вона сідає поруч й дивиться на Антона співчутливими очима.
— Дякую. Та нічого. Терпимо, — відповідає він, важко опустивши голову на подушку й для переконливості ледь помітно посміхнувся. Антон відчував себе трохи ніяково від того, що Злата бачить його в такому стані. Але він дійсно дуже зрадів її приходу.
— Як же ти нас налякав! — все ще хвилюється Злата. — Учора нас усіх не пустили до тебе.
— Та я знаю. Кіра казала мені. Це добре, що ми одні зараз. Мені треба поговорити з тобою, поки вона не прийшла.
— Щось останнім часом всі хочуть зі мною поговорити, — усміхається Злата. — Розмовляти з людьми й уважно їх слухати – це частина моєї роботи. Тим паче, що ця людина – мій дуже хороший друг! Про Кіру? — насторожено питає вона, згадавши вчорашню розмову з Кірою.
— Так, про неї, — відповідає Антон, підтверджуючи її здогадки. — Вірніше, про наші з нею стосунки, — він важко зітхає, не знаючи як почати цю важку розмову.
— Я слухаю тебе, Антоне! — в голосі Злати відчувається напруга. Кіра та Антон дуже дорогі їй й вона щиро хоче, щоб вони були щасливі разом. Якщо у них щось не налагодиться, це буде дуже ‒ дуже сумно.
— Ось ти скажи мені, як жінка. Як розумна, мудра жінка й психолог! — почав Антон, зібравши всі свої сили. — У сучасному світі ви не гірше за чоловіків плануєте своє життя: отримання актуальної освіти, подорожі екзотичними країнами, заняття йогою та багато іншого! У вас маса абстрактних інтересів, які не несуть ніяких "нафталінових" запитів! І раптом серед усього цього інтелектуального роздолля – жіночий крик: "Хочу заміж!" — емоційно вигукнув Антон. Він випадково зачіпає свою травмовану руку й морщиться від болю.
— Гей ‒ гей, легше! — захвилювалася Злата. — Антоне, тобі важко розмовляти! Не думаю, що зараз дуже вдалий час... — вона похитала головою. Але варто було їй лише поглянути Антону в очі, щоб зрозуміти, що він налаштований дуже серйозно.
— Чому ти раптом заговорив про це? — з щирим подивом запитує Злата, зовсім не очікуючи, що Антон порушить цю тему. — Кіра?
— Так. Кіра, — зітхає Антон. — Вона часто почала мені казати про це. Вчора теж мені злегка натякнула. Ми розмовляли з нею й так до слова прийшлося ...
"Чорт! От Кіра! Зараза! Ну говорили ж вчора про це! Тактовністю вона у нас не відрізняється!" — лається про себе Злата, вважаючи, що з боку Кіри зараз це було зовсім недоречно.
— А ти? — питає Злата, злегка примружуючи очі.
— Та я якось поки не думав про це. Це хіба щось змінює? Ми живемо разом і я її дуже люблю та не збираюся її кидати. Що ще потрібно? Не розумію. Може, ти краще поясниш мені?
— Це дуже важко пояснити, адже не піддається розумному контролю, — Злата знизує плечима й на секунду задумується . — Напевно це те, що жінкам дається на рівні інстинктів. Жіноча природа влаштована так, щоб віддавати свою любов, піклуватися. Генетична спрага! — підсумовує вона. — Мабуть, Кірі вже хочеться якоїсь стабільності, визначеності. Упевненості. Ось звідси й з'являється у багатьох жінок пунктик "Хочу заміж!" — з останньою фразою Злата несподівано засміялася. У відповідь Антон теж не зміг стримати свою посмішку ‒ дзвінкий, теплий невимушений сміх Злати трохи підняв йому настрій та подіяв, як цілющий бальзам на душу. Він навіть забув про свій біль від отриманих травм.
— У нас з Кірою все добре! Ми кохаємо один одного! — не вгамовується він. — Невже якийсь папірець має значення? Для мене це неважливо й не має ніякого значення.
— Якщо для тебе це неважливо, так зроби це для неї! Це буде принаймні чесний вчинок! — каже Злата. — Цивільний шлюб ‒ це сучасно, актуально та не суперечить особистій свободі. Це зручно, але й тут ховається протиріччя:багато жінок в цьому "союзі" вважають себе заміжніми, а чоловіки – ні. Вони вважають себе вільними, адже офіційно не одружені. І я не думаю, що ви, чоловіки, насправді не розумієте важливість офіційного документа. Бо це ‒ відповідальність, обов'язки, спільне прийняття важливих рішень й тому подібне. Це все має навіть "юридичну" сторону. Така відповідь тебе влаштовує? Чи в тебе інші думки з цього приводу? Ти, звичайно, можеш не погодитися зі мною, але ти запитав – я відповіла. Попри те що я жінка, я намагалася бути об'єктивною та чесно сказати, що думаю з цього приводу.
— А ти хіба не хочеш заміж? — Антон ставить їй пряме запитання.
— Та чому ж? — усміхається Злата, подивившись на друга незворушним, впевненим поглядом. — Я все ж таки жінка. Якщо я скажу, що не хочу ‒ злукавлю. Але я не перетворюю це на "ідею - фікс"! З іншого боку, у мене заміжжя викликає дещо інші асоціації ‒ не зовсім приємні. Був якийсь психологічний бар'єр, — з сумом зітхнула вона.
— Злат, дякую тобі за відвертість. За те, що допомогла зрозуміти вас. Для мене це було дуже важливо, — видихнув Антон й з вдячністю подивився Златі в очі. Він не припиняв захоплюватися цією мудрою не по роках дівчиною, яка могла торкнутися душі лише своєю присутністю, силою думки й внутрішнім світлом. ЇЇ слова мали великий сенс. Антон зловив себе на тій думці, що Кіра говорила з ним на цю тему з цією ж суттю, але Злата піднесла це абсолютно по ‒ іншому, тому й сприймається все теж інакше. Вона говорила спокійно, легко, без тиску, докорів та будь ‒ яких претензій до чоловіків, не викликаючи цим агресію й роздратування у відповідь. Навіть, якщо при цьому враховувати той факт, що Злата не його дівчина. Антон черговий раз переконався, що Ярославу з нею дуже сильно пощастило. Вона ‒ справний скарб! У ній жіночність палає від природи й знаходиться в гармонії з незримою чистотою. Злату неможливо не любити! До Антона мимоволі підкралася думка, що якби не Кірочка, то він, напевно, сам би закохався в Злату.
— Дякую ще раз, — знову повторює він, стомлено прикриваючи очі. — Будь ласка, тільки не говори Кірі про нашу розмову.
— Це само собою. Міг би мені й не говорити це. Конфіденційність ‒ одне з головних правил психологічної етики! — Злата знову посміхнулася й демонстративно підняла вгору вказівний пальчик. — Антоне, ви для мене, як сім'я! Я щиро хочу, щоб ви були щасливі разом. Кіра дуже кохає тебе. Вона якоюсь мірою боїться втратити тебе та сумнівається у твоїх почуттях. Прошу, не гнівайся на неї, будь ласка! Зрозумій, справа навіть не в штампі в паспорті, а в ставленні до почуттів! Ви обов'язково ще спокійно поговорите про все. Зараз найголовніше, щоб ти швидше одужав. Я піду вже... Мені на роботу пора. — збираючись йти, вона піднімається з місця. — Та й мені до тебе ненадовго дозволили. Вероніка з Ігорем казали, що відвідають тебе ввечері, а у Ярослава, на жаль, не вийде сьогодні. Він пізно повернеться додому, але просив передати тобі "привіт" й сказав, що завтра обов'язково заїде до тебе. Він дуже турбується.
— Злат, — Антон зловив її за руку. — Скажи мені краще, як почуваєшся? Ти безмежно чарівна, але виглядаєш дуже втомленою, — помічає він, затримавши на ній сумний погляд. — Ти дуже мало відпочиваєш! Як ще Ярослав не сварить тебе за це?
— Та свариться він, — поправляючи каштанове волосся, Злата винувато опускає очі. — Якщо я сьогодні раніше не повернуся додому ‒ Ярослав мене вб'є! — вона знову піднімає на нього свій погляд й проводить великим пальцем поперек шиї. — Бач, як розкомандувався він! — вимовляє Злата з награним обуренням. — А я йому, між іншим, не дружина!
— У вас є те, що об'єднує більше, ніж штамп в паспорті, — тихо сказав Антон у відповідь.
— О, це точно! — ніжна щаслива посмішка торкається губ Злати. — Я піду вже, — вона бере зі стільця свою сумку. — Ми тебе дуже любимо! Одужуй скоріше! — І слухайся лікарів! — додає Злата, пригрозивши йому пальчиком. — Бережи себе!
— І ти бережи себе!
Як і говорив лікар, Антон дуже швидко одужував. Друзі щодня відвідували його в лікарні, годували всякими смаколиками, підтримували його у всьому. Вони часто сміялися, жартували, піднімаючи цим Антону настрій, адже сміх — найкращі ліки. Кіра, яка найбільше за свого коханого постійно була поруч з ним, оточуючи його своєю любов'ю і турботою.
