Злата застала Ярослава в спальні. Усамітнившись, він нерухомо стояв біля вікна, спрямувавши свій погляд у порожнечу. В кімнаті було темно – він навіть світло не вмикав. Тільки відблиски вуличних ліхтарів падали на його прекрасне задумане обличчя, що робило його образ неймовірно містичним і таким загадковим. Ярослав був просто незвичайний в цьому стані душевної лірики й красивого смутку, ніби ти зависаєш в невагомості! Іноді це потрібно. Коли всередині накопичуються емоції й потрібен аналіз того, що відбувається.
— Ярославе! — пошепки кличе його Злата, немов боїться порушити таємничу тишу. — Ось ти де! Я кликала тебе. Чому ти в темряві? — підійшовши ближче, вона обхопила руку Ярослава і ніжно притиснулася до його плеча.
— Вибач, золотко! — стрепенувся Ярослав, різко обернувшись до Злати. Рідний, ледь чутний, немов шелест нічного вітерця голос і ніжний дотик швидко вивели його з трансу. — Я не почув тебе.
— Що з тобою? Ти чого? — хвилюється Злата, дивлячись в його стривожені очі, в яких було стільки туги та нестерпного болю. — Ти це через Антона так? Мені Кіра кілька хвилин тому повідомлення прислала. Антон відносно в порядку, навіть жартувати намагається! — заспокоює вона Ярослава. — Його життю нічого не загрожує. Ти ж чув, що лікар сказав.
— Злато, які в тебе плани на завтра? Що в тебе з роботою? — запитує Ярослав, не звертаючи уваги на її слова.
— Завтра Соня їде. На роботі недовго пробуду, ще встигну вранці провідати Антона. Я зараз багато людей не приймаю. Ти ж сам хотів, щоб я збавила "оберти".
— Збавиш ще трохи! Завтра після роботи не затримуйся, їдь відразу ж додому! — суворо наказує Ярослав. — Зрозуміла мене?
— Я після роботи збиралася ще у фонд заскочити... — починає протестувати Злата.
— У ніякий фонд ти не поїдеш! — відрізає Ярослав, не даючи їй договорити. — Не виводь мене, Злато! — не стримуючись, він підвищує на неї голос й всім своїм поглядом красномовно показує, що заперечення не приймаються. — Там й без тебе впораються! Нічого тобі мотатися по всьому Києву! Ти дуже втомлюєшся! У тебе задишка навіть від найменших фізичних навантажень!
— Не треба на мене кричати, — говорить здавленим голосом Злата. — Та що з тобою взагалі відбувається?! — вона розгублено дивиться на Ярослава, намагаючись знайти пояснення цим його емоційним спалахам, які були для нього не зовсім властивими. Вона розуміла одне – це не тільки через те, що Ярослав сильно хвилюється за неї. Те, що трапилося з Антоном не просто так гнітило її коханого. Його щось дуже сильно стривожило. Але що саме? Злата не раз ловила себе на тій думці, що Ярослав ніколи не розповідає про своїх рідних, Одесу. Про своє минуле. Він ніби викреслив його, немов взагалі не було. Злата одного разу намагалася з ним поговорити про це, але він делікатно ухилився від відповіді, даючи їй чітко зрозуміти, що він поки не хоче говорити на цю тему, сказавши, що обов'язково все розповість, але тільки не зараз. Тоді як і тепер Злата побачила біль в його очах. Біль втрати.
— Пробач, сонечко! — винувато промовляє Ярослав, помітивши, що налякав Злату. — Просто роби те, що я кажу. Будь ласка! — благає він, ніжно проводячи рукою по її м'якому волоссю. — Заради мене. Заради нашої донечки. Ти ж обіцяла слухатися! Хіба я так багато прошу?
— Гаразд, — Злата легенько кивнула. — Завтра після роботи я відразу поїду додому, — запевнила вона.
— От й розумниця, — Ярослав ніжно цілує її в чоло. — Ти відпочивай, а я піду помалюю трішки. Мені потрібно відволіктися і дати лад своїм думкам.
— Гаразд, а я поки в ванну сходжу.
— Обов'язково поїж! — наполягає Ярослав.
— А ти?
— Я не хочу, — відмахується Ярослав. — Сонька де?
— Вона у себе. Речі збирає, — відповідає Злата. Ярослав у відповідь лише злегка кивнув головою. Більше не кажучи ні слова, він вийшов зі спальні.
— Тихо ‒ тихо, маленька моя! — примовляє Злата, знову відчувши всередині активні рухи дитини. — Мені теж не подобається настрій твого тата, — приклавши долоню до живота, вона легенько погладжує його пальцями. Злата все ще поглядала на двері, ледь стримуючись, щоб не піти за Ярославом. Їй захотілося обійняти свого коханого, підтримати його. Обійняти сильно ‒ сильно, але вона розуміла, що в цей момент Ярослав хоче побути наодинці й краще зараз його не чіпати. Вона обов'язково ще поговорить з ним. Коли буде для цього більш слушний момент.
