Спочатку:
На сторінку книги
Був прекрасний чарівний ранок. Неділя. Злата прокинулась в чудовому настрої. Вона солодко потягнулась і, повільно піднявшись з ліжка, вийшла на балкон. Дівчина заплющила очі й підставила обличчя теплим сонячним променям. Невеличкий вітерець легенько тріпав її волосся. Весна була в розпалі! Голосно співали птахи, було чисте безкрайнє небо, зеленіла трава, цвіли дерева, ще більше прикрашаючи місто. Насолоду блаженним весняним ранком, несподівано перервала мелодія телефона. Злата повернулася в кімнату, щоб відповісти на дзвінок.
— Так, Кіро. Доброго ранку! — відповідає дівчина, почувши голос подруги. — Так, звісно. Я пам'ятаю... Я зрозуміла, Кір ... Вероніка не відповідає на дзвінок? Так вона спить ще напевно. Ти хіба не знаєш, що вона любить поспати? — сміється Злата. — Тим паче сьогодні вихідний, восьма година ранку... Гаразд. Домовилися, — закінчивши розмову, Злата попрямувала на кухню, щоб приготувати сніданок і насолодитися ароматною кавою. Знову задзвонив її телефон.
"Так що ж таке! Кіра, напевно, забула щось сказати..." — здогадується Злата. Але її брови поповзли вверх, коли вона побачила на екрані незнайомий номер.
— Так, я слухаю. А хто це? Ярослав? Який Ярослав? Ах, Ярослав... Вибач, не впізнала. Привіт!... Ні, сьогодні не можу, я вже з друзями домовилася… Гаразд, — байдужим тоном відповідає Злата. Дівчина була трохи здивована, але цей дзвінок для неї зовсім нічого не означав, тому поклавши слухавку, вона відразу забула про нього і, як ні в чому не бувало, зайнялася своїми справами.
Ближче до обіду Злата почала потихеньку збиратися на зустріч з друзями. Вона надягла джинси, заплела волосся в розкішну косу та зробила легкий макіяж. Настрій був просто чудовий! Знову зателефонувала Кіра, повідомивши, що вона вже під'їжджає. Накинувши поверх футболки тонку куртку, Злата швидко схопила сумку і спустилася вниз. Коли дівчина вийшла з під'їзду, вона посміхнулася і на повні груди вдихнула свіже повітря. Пахло весною. Незабаром ще й каштани зацвітуть. Ласкаве сонце піднялося вище, посилаючи на землю приємні промені. Весняна "ідилія" надихала на хороші оптимістичні думки. В такі хвилини віриш, що всі мрії збуваються. Чекаючи Кіру, Злата неспішними кроками пройшлася по доріжці. Раптом її обличчя відобразило вищу міру подиву ‒ назустріч йшов хлопець з приємною зовнішністю. Його карі очі випромінювали світло, а його губ торкалася вже знайома і така чарівна усмішка.
— Злато??? Оце зустріч! Привіт! Маєш чудовий вигляд! — хлопець здивований не менше, але щиро зрадів, побачивши дівчину.
— Привіт, Ярославе! Ніби вже віталися сьогодні вранці, — Злата посміхнулася йому у відповідь. — Ти завжди з'являєшся так несподівано?
— Це не я, це – доля! — жартує Ярослав. — А якщо серйозно, я просто недавно отримав в Києві нову роботу в одній будівельній компанії й тепер тут неподалік наймаю квартиру. Ось вийшов в магазин і несподівано побачив тебе. А ти що тут робиш?
— Ми з друзями домовилися зустрітися, посидіти в суші ‒ барі, — розповідає Злата. — Подруга повинна зараз під'їхати. Звідси не так вже й далеко, тому ми з нею вирішили пройтися пішки. Погода чудова! Ось чекаю її. І, як не дивно, це б не звучало, я теж живу тут неподалік.
— Нє, ну це точно доля! — сміється хлопець. — Може, зустрінемося якось? Поспілкуємося.
— Це ти мене на побачення запрошуєш? Чи як? — кокетливо запитує Злата. Але тільки тому, що у неї сьогодні був чудовий настрій, а насправді вона не збиралася з ним нікуди йти.
— Типу того. Ну то як? Згодна?
— Ок. Потім зателефонуємо, — ввічливо відповіла йому Злата. — Подруга ось уже йде, — вона кивнула на яскраву блондинку з блакитними очима, яка стрімко наближалась до них. — Бувай! Була рада тебе побачити.
— Я теж. Бувай! Сподіваюся, ще побачимося, — прощається Ярослав, прямуючи в іншу сторону.
— Хто це був? — з великою цікавістю запитала Кіра, підійшовши ближче до подруги.
— Так ніхто. Просто повз проходив.
— Ага, так я і повірила! Цей "ніхто" повз проходив і, побачивши тебе, вирішив з тобою поговорити, так? — саркастично пирхнула Кіра. — Я думала...
— Іноді ти занадто багато думаєш, а це шкідливо! — перервала її Злата, тихенько хіхікнувши.
— І так завжди ... — безнадійно зітхає Кіра. — Скажи хоча б, як його звуть.
— Вгамуйся ти! Ярославом його звуть. Та й взагалі ... Це не має ніякого значення/ Ходімо вже. Всі інші вже там? Телефонувала їм? — Злата швидко переводить тему.
— Вони теж скоро будуть. А він нічого так ... Симпатичний хлопець, — Кіра не заспокоюється. Злата у відповідь лише похитала головою і закотила очі.
Дівчата увійшли в суші ‒ бар. Всередині закладу було дуже затишно і світло. Атмосфера, яка тут панувала, відповідний інтер'єр сприяли приємній бесіді й дозволяли відвідувачам закладу трішечки поринути в Японію. За столиком біля вікна їх нетерпляче чекали двоє хлопців, які помітивши дівчат, жестами покликали до себе.
— Нарешті! Дівчата, де ви ходите?! — роздратовано вигукнув Антон.
— Ми вже зачекалися вас! Ну скільки можна? — приєднується до Антона його друг Ігор.
— Нє, нормально взагалі? І це замість "привіт"! Я не зрозуміла, що за "наїзди"? — обурюється Кіра. — Між іншим, дівчатам можна трохи й спізнитися,— виправдовується вона, сідаючи поруч з Антоном.
— Ну так ... Звичайно, це сильний "аргумент"! Трохи?! Ми вас вже понад годину чекаємо! — не поступається Антон. Він цілує та обіймає Кіру. — Ми вже і без вас суші замовили. На свій розсуд.
— А ти що вже скучив за мною, коханий? — як ні в чому не бувало, Кіра ніжно посміхається і, немов кошеня, притискається до Антона.
— Звісно.
— Вибачте, друзі! Ми з Кірою вирішили пішки пройтися. Та й заодно нам потрібно було дещо обговорити по дорозі. Так, жіночі справи. Тому й затрималися, — розповідає Злата.
— Бери приклад з подруги, Кірочко! От Злата спокійно, тихо, без нервів все пояснила. А тебе тільки зачепи, — хіхікає Антон, який не упускає можливості пожартувати. Примруживши очі, він трохи відхиляється від Кіри, немов очікуючи від неї удару.
— Ви це бачили?! Він ще знущається! Сам з докорами накинувся, а я ще й винна! Ти колись в мене дожартуєшся! — Кіра вдає, що образилася. Але це у неї не виходить, вона починає тихенько сміятися. Злата з Ігорем теж сміються, дивлячись на милу "перепалку" цієї заводної парочки.
— До речі, а де Вероніка? — запитує Ігор. — Чому її досі немає?
— Вона попередила, що затримається. У неї родичі в гостях були. Зараз вона вже поїхала проводжати їх на вокзал. Повинна незабаром бути, — відповідає Злата. — Ось і вона!
До них підійшла стильна ефектна дівчина в окулярах, з яскравим чорними волоссям. Вона важко дихала, а її обличчя було злегка почервонілим. Вероніка на ходу жадібно схопила зі столу склянку з водою, яку вмить спустошила.
— Ну і вигляд у тебе! Ти ніби вагони всю ніч розвантажувала! — сміються друзі.
— Ой, і не кажіть... Та краще б вагони розвантажувала! Нарешті я можу подих перевести, — Вероніка з полегшенням видихнула і, сівши на зручний диванчик, приєдналася до своїх друзів.
— Нарешті всі зібралися!
Друзі чудово проводили час разом, насолоджуючись спілкуванням один з одним. Панувала легка невимушена атмосфера й здавалося, що всі були досить щасливі. У веселій, дружній компанії час минав невблаганно швидко. Неохоче прощаючись з друзями, Злата ввечері повернулася додому трохи втомленою, — наслідок тривалої прогулянки по місту. Тому вона вирішила лягти сьогодні раніше. Та й на роботу вже завтра. Дівчина взяла книгу і зручно розташувалася у своєму ліжку, маючи намір скоро заснути. Але це у неї ніяк не вдавалося, навіть після прочитання декількох сторінок. Злату раптово охопили незрозумілі відчуття, думки величезним потоком лізли назовні й не давали їй спокою. Вона вперше за довгий час відчула себе такою самотньою. Ця порожня квартира... Було таке відчуття, що починає щось змінюватись, що її життя вже не буде таким, як раніше. Настає якийсь переломний момент. І це відбувається всупереч їй. Складалося таке враження, що доля заново переписувала сценарій. З глибоких роздумів, Злату вивів звук смс: "Бажаю тобі спокійної ночі! Солодких казкових снів. Ярослав”. Прочитавши це повідомлення, Злата й не помітила, що на її обличчі мимоволі з'явилася сумна посмішка.
"Дякую, тобі теж", — автоматично відписала вона, а всередині пронеслася тепла заспокійлива хвиля. Ніби повіривши в те, що сьогодні дійсно добре спатиме, Злата в передчутті солодких сновидінь вткнулась носиком в подушку. Заплющивши очі, вона, нарешті, піддалася Морфею і зовсім не підозрювала, що зміни у її житті вже почалися.
