Раді Вас бачити!

Увечері Кіра заїхала до Злати, вирішивши побути з нею поки не повернеться Ярослав з роботи. А непосидюча Сонька, яка приїхала до Злати на зимові канікули, в цей час розважалася на рок ‒ концерті групи, в якій грає її Влад. Приготувавши вечерю, дівчата сиділи на кухні в спокійній обстановці й ділилися жіночими таємницями між собою, користуючись тим, що вдома нікого не було. Через якийсь час вони вийшли в передпокій, збираючись на вечірню прогулянку. Кіра вже застібала чобітки, коли задзвонив її мобільний телефон.

— Це Антон! — глянувши на екран, Кіра розпливлася в задоволеній усмішці. — Так, коханий! — солодко проворкувала вона, натиснувши на зелену кнопку. — Ти вже вдома?

— Ні, Кірочко, — відповідає на тому кінці Антон. — Я щойно під'їхав до вас. Заодно тебе потім заберу. Зараз вже буду підніматися.

— О чудово! — зраділа Кіра. — Ми зі Златою вирішили трохи повітрям подихати, заодно і Ярослава зустріти. Він уже має скоро повернутися. Саме вже збираємося виходити на вулицю.

— Тоді я краще почекаю вас внизу. Складу вам компанію... От чорт! — несподівано вилаявся Антон. — Що за…?!

— Що? — Кіра в подиві насупилася. — Ти щось сказав?

— Ой вибач, сонечко! — схаменувся Антон. — Це я не тобі! Кір, слухай мене уважно! — в його голосі зазвучали тривожні нотки. — Не виходьте поки, будь ласка! І затримай якось Злату! Це ж для її безпеки!

— Чому? — злякано питає Кіра. — Антоне, що відбувається?!

— Нема часу пояснювати! Зроби так, як я кажу! — не сказавши більше ні слова, Антон перериває

зв′язок.

— Щось трапилося, Кір? — надягаючи шапку, Злата насторожено поглядає в розгублене обличчя подруги. — Говори!

— Емм... Так, нічого... — невиразно відповідає Кіра. — Не хвилюйся! Все нормально, — вона намагається говорити якомога переконливішою, але Злата все одно продовжує дивитися на неї з неприхованою підозрою.

"Якби ж я сама знала, що сталося! Трясця, що ж робити?" — Кіра відчайдушно намагається придумати, як затримати Злату, розуміючи, що Антон не просто так на цьому наполягав. На очі Кіри потрапляють ключі від квартири, що лежали на тумбочці біля дзеркала.

"Вибач, подружко! Але так буде краще!" — не роздумуючи, Кіра захоплює ключі, свою куртку та кулею вибігає з квартири, зачинивши за собою двері з того боку.

— Не зрозуміла... Що за справи?! — завмерши на місці, Злата кілька секунд ошелешено кліпала віями. Без будь ‒ якої надії вона смикнула за ручку вхідних дверей, маючи намір вийти слідом за Кірою.

"Давно треба було замок нормальний змінити!" — лається про себе Злата. Вона увійшла до вітальні й глянула у вікно, яке виходило прямо на подвір'я.

— О Боже! Цього ще тільки не вистачало! — жахнулася Злата, помітивши внизу у світлі вуличних ліхтарів знайомі силуети ‒ Ярослав з Дімою безпощадно билися під старим каштаном, прямо біля їхнього будинку! Антон був поруч і всіляко намагався їх втихомирити, а Кіра в цей час бігла в їхній бік. Злата відскочила від вікна й почала набирати тремтячими від хвилювання руками домашній номер сусідки, з якою у неї були дуже хороші довірливі відносини, вони часто "по ‒ сусідські" виручали одна одну.

— Ліно! Як добре, що ти вдома! — видих полегшення вирвався з грудей Злати, коли через пару гудків, вона почула голос сусідки. — Мені потрібна твоя допомога! Тільки ти не сильно дивуйся, гаразд? Моє прохання може здатися тобі трохи дивним...

Швидко пояснивши Ліні в чому суть і що від неї вимагається, Злата після завершення розмови захопила з собою стілець й вийшла через кухню на балкон.

— Злато, ну ти даєш! Божевільна! — Ліна несхвально похитала головою. — Обережненько! — притримуючи Злату, вона допомагає їй перелізти через невисоку цегляну перегородку їхнього спільного балкона.

— Ти як? Все нормально? — стурбовано запитує сусідка, коли Злата вже опинилася на її частині балкона. — Ти хоч розумієш, що ти ризикувала ?!

— Звичайно, розумію! — відповіла їй Злата. — Ти ж мене підстрахувала. Спасибі тобі велике! Мені терміново потрібно вийти...

— Ярославе, перестань! Досить! — Антон відтягує свого друга від Діми, але Ярославу вдається вирватися з його чіпких рук. Він відштовхнув Антона з такою силою, що той ледь втримався на ногах. Ярослав випустив свого таємничого дракона і його вже не зупинити! Немов розлючений тигр, який готовий битися до останнього, він знову нападає на Діму.

— Сволота! Ще раз зустріну тебе ‒ уб’ю! Тільки спробуй підійти до неї! — загрозливо прогарчав він своєму противнику. Втративши відчуття реальності, Ярослав з дикою люттю в очах, завдає Дімі пару вдалих ударів в обличчя.

— Ах ти ж мерзота! — прохрипів Діма, ледь утримуючи рівновагу. Змахнувши кров з носа, він з перекошеним в гніві лицем накидається з кулаками на Ярослава, але той встигає вчасно відхилитися. Розлютившись ще більше, Ярослав використав бойовий прийом і з легкістю повалив Діму в сніг та почав гамселити його, немов тренувався на боксерській груші!

— Ну припиніть! — благає Кіра, яка злякано спостерігала за цим "видовищем". — Ви з глузду з'їхали?!

— Кіро, повернися у квартиру! Там Злата одна. Вона буде нервуватися, — твердо наполягає Антон. Весь цей час він не припиняє спроби розштовхати Ярослава з Дімою, ризикуючи тим самим теж потрапити під потужний удар.

— Зупиніться! — пролунав зриваючий голос Злати, яка прямувала прямо до них. — Що ви робите?!

— Злато, не біжи! — застережливо крикнув їй Антон. Захекавшись, Злата мало не спотикається, але Кіра, яка була ближче до неї, реагує дуже швидко і підхоплює Злату, не даючи їй впасти. Поява Злати подіяла на Ярослава, немов крижаний душ. Повернувшись в реальність, він злегка відпускає знесиленого Діму й з побоюванням обертається в її сторону, не в змозі вимовити ні слова.

— Тварюка! — скориставшись тим, що увага Ярослава сконцентрована на Златі, Діма завдає йому несподіваний удар у скроню. Ярослав застогнав від болю та у відповідь врізав Дімі в щелепу.

— Ярославе! — Злата відразу кинулася до коханого. Опустившись на коліна, вона обняла його міцно ‒ міцно, немов намагалася захистити його.

— Чш... Тихіше! Ну все ‒ все! — заспокійливо примовляє Ярослав, притискаючи до себе тремтячу Злату. — Все добре.

— Дімо, йди геть! — не відпускаючи Ярослава зі своїх обіймів, вона різко кидає на Діму погляд, в якому чіткому виражалися ненависть та презирство. — Бачити тебе не можу!

— Злато... — з важким стогоном вимовив Діма. Скриплячи від болю зубами й струшуючи з себе сніг, він повільно піднімається на ноги. — Я...

— Іди, я сказала! — грізно повторила Злата, не давши йому договорити. Її очі раптом почали блищати чи то від злості, чи то від сліз, які вона ледь стримувала.

— Пішов звідси! — не церемонячись, Антон схопив Діму за комір його пошарпаної куртки. — Ато ще і я можу додати! — попередив він. Його великий кулак з'являється прямо перед "прикрашеним" обличчям Діми. Антон грубо розвертає Діму в протилежну сторону з такою силою, що той, хитнувся та мало знову не опинився на землі. — Давай ‒ давай, вали! Поки ще ходити можеш! — знову пригрозив Антон, помітивши, як Діма злегка накульгуючи, робив нерішучі кроки й обертався в їх сторону...

— Ключі сюди давай! — процідила крізь зуби Злата, вимогливо простягаючи Кірі свою долоню, коли вони всі вже поверталися назад до будинку.

— Злато, а як ти з квартири вийшла? — зі спантеличеним виглядом запитала Кіра, не звертаючи уваги на незадоволений тон подруги.

— Вважай, що я навчилася проходити крізь стіни! — сердито буркнула Злата, вихопивши у неї ключі.

— Нє, ну а серйозно? — не вгамовується Кіра. — Як?

— "Як ‒ як ..." — передражнила Злата. — Перелізла через балкон в сусідню квартиру, потім безперешкодно вийшла через двері! — випалила вона у відповідь. Друзі різко зупинилися прямо біля дверей під'їзду. Не вірячи своїм вухам, вони подивилися на Злату, як на божевільну.

— Ти зовсім чи що?! — важке зітхання вирвалося з грудей Ярослава. — Навіщо ти це робила?! — він ледве стримувався, щоб не вилаяти її як слід.

— А ти не розумієш? — в емоційному пориві спалахує Злата. — Екстриму мені захотілося, трясця! — різко відпустивши руку Ярослава, вона увійшла в під'їзд і швидкими кроками попрямувала до ліфта ...

— Сильно болить? — все ще хвилюючись, запитує Злата. — Приклади до обличчя! — вона подає Ярославу лід, загорнутий в кілька шарів серветкою, а сама почала обробляти його губу з якої проступали крапельки крові. — Ти як? Може все ж таки в лікарню треба?

— Златко, не хвилюйся, будь ласка! Це всього лише синці, — заспокоює її Ярослав, бачачи, що вона на межі. — Я в порядку, — він легенько торкається зап'ястя Злати, відчуваючи її прискорений пульс.

— В порядку він ... — пробурмотіла Злата. — Як діти малі, їй ‒ Богу! І у нього скоро дитина буде! — обернувшись до своїх друзів, вона кивнула на Ярослава.

— Він мене спровокував! А як я повинен реагувати, Злато? — вигукує Ярослав. — Я приходжу додому й зустрічаю біля під'їзду колишнього хлопця моєї дівчини, який п'яний до чортиків, починає мені безпардонно розповідати про ваше інтимне життя, про те як вам колись було добре разом! Мені таак "приємно" було це слухати! — він зробив нехитрий жест руками й підкреслив свої слова відповідною мімікою.

— Що??? — від розповіді Ярослава у Злати очі округлилися. — Він з глузду з'їхав?! Як йому тільки в голову прийшло говорити про це?!

— Злат, Ярослав має рацію! — включивши чоловічу солідарність, Антон підтримав свого друга. — Від такого у кого завгодно "дах знесе"! Я так само зробив би на його місці! — з цими словами він зиркнув на Кіру, яка за весь цей час від напруженої ситуації не вимовила ні слова.

— Ти свого дружка не захищай! — Злата кинула на Антона осудливий погляд. — Ще невідомо чим все могло закінчитися!

— Можливо у тебе колишні почуття прокинулися? — знову вступає Ярослав, з викликом дивлячись на Злату. — Я цього покидька вже не перший раз бачу! — на його обличчі з'явилася зухвала посмішка. Після чоловічої "розмови" з Дімою, очі Ярослава все ще сяяли диявольським полум'ям. Цей погляд був зовсім іншим. Жорстким. Холоднокровним.

— Ти взагалі чуєш себе? — здавленим голосом промовила шокована Злата. Таким Ярослава вона ще ніколи не бачила. — І не дивись так на мене! — вона не витримує його пронизливого наскрізь погляду. — Я його сюди не запрошувала! Це минуле! Перегорнута сторінка! Я ж не питаю тебе про твої колишні стосунки й ...

— Це ж він тебе образив колись! — перервав її Ярослав, не давши договорити. — Ти думаєш, що я не зрозумів цього? Ти пригадай, як у нас все починалося... — з непідробним сумом сказав він, знову перетворюючись на милого, доброго ангела.

— Так, образив, — зітхнула Злата, не відриваючи свій погляд від улюблених і таких красивих проникливих очей. — Але я впоралася з цим! Всупереч своїй долі! Попри все! І не без твоєї допомоги теж! Якщо тебе це, хоч трохи втішить, то... — зробивши паузу, вона злегка посміхнулася, а в її очах в цей момент затанцювали грайливі іскорки. — З тобою моє інтимне життя набагато яскравіше і більш насичене, ніж було з ним! Та ти герой!

— Злаат... — зніяковіло посміхається Ярослав, поглядаючи на Антона та Кіру, які ледве стримували сміх, спостерігаючи за цією милою сценою.

— А що таке? Тут всі свої, всі рідні, — говорить Злата без всякого збентеження, не випускаючи Ярослава зі своїх обіймів. — Ми всі дорослі люди!

— Наша Злата ‒ молодець! Он як обстановку розрядила ‒ то! — сміється Антон. — До речі, Ярославе! — він звертається до свого друга. — Не можу не підмітити. Ти дуже круто б'єшся! Я навіть не очікував від тебе такого, якщо чесно.

— Я в дитинстві на бокс ходив, — пояснює йому Ярослав. — Але це було тільки для того, щоб задовольнити "амбіції" батька. Він був проти того, щоб я ставав художником! Через у нас з ним часто виникали розбіжності ...

— Ярославе, а чому ти ніколи не розповідаєш про своїх... — почала Кіра, але відразу замовкла. Зрозумівши про що вона хоче його запитати, Злата подала їй знак, що краще зараз цього не робити. Та й по зміні погляду Ярослава, Кіра помітила, що її подруга дійсно має рацію.

— Кірочко, нам пора вже, — квапить її Антон. — Ми й так вже затрималися.

— Так ‒ так, звичайно! — Кіра швидко закивала у відповідь...

Ярослав увійшов в спальню. Занурившись у свої глибокі роздуми, Злата нерухомо сиділа в кріслі, обхопивши обома руками чашку з уже остиглим трав'яним чаєм, який для неї перед відходом заварила Кіра. Поруч стояв стакан з водою й лежала упаковка "Ново ‒ Пасит". Зовні Злата виглядала абсолютно спокійною, навіть — гармонійною. Тільки її опущені густі вії та губи, які злегка здригалися говорили про її стривожений стан. Дивлячись на свою кохану, Ярослав відчуває, як його серце стискається до болю. Коли емоції трохи вщухли, а думки прояснилися, він з жахом почав усвідомлювати, чим ця вся сьогоднішня ситуація могла обернутися для Злати. Через пережитий стрес вона могла втратити дитину! Через нього. Він ніколи б не пробачив себе за це. А Діма? Адже в стані афекту, Ярослав абсолютно не контролював себе. І якби не Антон, це могло б мати важкі наслідки.

— Пробач мені! — Ярослав сідає поруч і дбайливо поправляє її хвилясте волосся. — Я ж бачу, що ти засмучена ... До чаю навіть не доторкнулася ... Пробач, рідна! — повторює він. — Ти така сексуальна, коли злишся! — Ярослав ніжно торкається губами її плеча й легенько проводить пальцем по її руці.

— Іди ти в баню, Вишневський! — Злата смикнула плечем. Вона піднялася з місця і попрямувала до дверей, показуючи цим Ярославу, що у неї немає бажання зараз з ним розмовляти. Вийшовши в коридор, вона побачила Соньку, яка щойно повернулася з концерту. Тихо підкрадаючись, Софія намагалася непомітно прошмигнути до своєї кімнати.

— Стоояти! — скомандувала Злата, склавши руки на грудях. — Що ти там ховаєшся, га?

— Ой...Привіт! — опустивши голову, Соня несміливо обернулася до Злати. — Все нормально. Як й обіцяла, після концерту відразу додому повернулася, Влад мене підвіз — відзвітувала вона сестрі. — Можеш не хвилюватися.

— Ану поглянь на мене! — підійшовши ближче, Злата пальцем підняла її підборіддя, змусивши таким чином Соню дивитися їй в очі. — Мама Міа! — вигукнула вона, побачивши на Сониній щоці три яскраво-червоні смужки. — І це називається "нормально"?! Я так розумію, що це сліди довгих жіночих нігтів? Що сталося?

— Нічого особливого! Просто я одній стерві в пику дала! — незворушно заявляє Соня. — Так їй і треба! Буде знати як до чужих хлопців приставати! Ще раз побачу її поруч з Владом ‒ я їй фарбовані патли повискубую! Фанати кінчені... — в голосі Соні зазвучали загрозливі нотки, змішані з роздратуванням, а її тендітні руки мимоволі стиснулися в маленькі кулачки.

— Офігити! — Злата приклала долоні до своїх щік. — І ти туди ж! Знаєш, я навіть говорити тобі нічого не буду! У мене просто немає слів! Крім нецензурних!

— А ти їх знаєш? — пирснула Соня, не упускаючи можливості пожартувати.

— Геть з очей моїх, поки ти ці слова не почула від мене! — втомлено промовила Злата у відповідь, не відчуваю вже ніяких ні емоційних, ні фізичних сил. — І подряпини негайно оброби! — суворо наказала вона.

— І чому мене це все не дивує? — повертаючись в спальню, Злата закочує очі й розводить руками.

*****

Злата ще раз глянула на мирно сплячого Ярослава. Прислухаючись до його рівного дихання, вона легенько провела тильною стороною долоні по його щоці.

"Добраніч! Я кохаю тебе!" — торкнувшись великим пальцем його розбитої губи, Злата обережно, щоб не розбудити, ніжно поцілувала його, але від її чуттєвих рухів Ярослав злегка розплющує очі. Сонно посміхаючись Златі, він піднімає свою руку і ніжно проводить по її волоссю, потім знову миттєво засинає. Від зворушливості, Злата не стримує свою посмішку, хвиля щастя і любові знову охопила її.

"Він нереально милий і зворушливий уві сні!" — вона могла б всю ніч ось так дивитися на безтурботно сопе Ярослава, і милуватися ним не витрачаючи час на сон! Їй завжди здається, що цей талановитий архітектор і художник, який створює прекрасні шедеври, і сам був справжнім, живим витвором мистецтва – одним з найчудовіших "творінь" Всесвіту!

"Напевно, саме таким Бог задумував людину до гріхопадіння Адама і Єви!" — розмірковує Злата. Вона вже зовсім не злиться на нього, прекрасно розуміючи, що у зв'язку з вагітністю, вона стала більш вразливою і сприймає все дуже близько до серця, тому так сильно злякалася за Ярослава! Ну погиркалися трохи чоловіки... З ким не буває? Головне, що все обійшлося без серйозніших наслідків. Зараз він поруч, спить безтурботним сном. Випиті ліки прекрасно впоралися зі своїм завданням, Злата вже повністю заспокоїлася і відчула, як її повіки стають важкими. У передчутті солодкого сну вона поклала голову Ярославу на плече, а він не відкриваючи очей, лагідно обняв її однією рукою. В теплих обіймах коханого, Злата швидко занурилася в сонне царство Морфея.