Спочатку:
На сторінку книги
Дійшовши до єдиної думки, друзі вважали, що Златі краще все ж таки нікуди не йти – їй так буде комфортніше. Тому вони вирішили всім разом зустріти Новий рік у неї вдома. Новорічна ніч може бути особливою і в домашній обстановці, якщо проявити всю свою фантазію. Повністю включившись у святкову метушню, Злата з Ярославом почали гру "перетворюємо своє житло в зимову казку". Таким чином їх квартира перетворилася на маленький казковий світ, де панує різдвяна атмосфера затишку, добра та тепла. Вони впустили в будинок природу, розфарбувавши шишки, ялинові гілки срібною фарбою, обв'язавши їх стрічками. Всі вікна були прикрашені гірляндами, а Ярослав користуючись художнім талантом і, даючи волю своїй уяві, намалював ще й на склі красиві сніжинки й морозні завитки. У вітальні виблискувала яскравими вогнями пишна новорічна ялинка, а посеред кімнати стояв блискуче сервірований стіл з уже розставленими оригінальними квадратними тарілками, які так подобалися Златі ‒ це було вишукано й естетично. На комоді горіли ароматні свічки, що стояли на круглій дзеркальній таці, яка відбивала полум'я, а етажерки для фруктів ідеально підходили для композицій з новорічних кульок і чудово поєднувалися з інтер'єром квартири. Будинок був наповнений новорічними запахами ялинки, мандаринів і кориці. Друзі вже зібралися і всі були просто в захваті від цієї чарівної краси. Злата вбралася в довгу синю сукню з короткими по лікоть мереживними рукавами, з якою добре пасувала її зачіска з ніжними струмливими хвилями. Злата закріпила шпилькою всього лише кілька густих локонів, створивши цим ефект легкої недбалості, що робило її образ ще більш романтичним і ніжним.
Хлопці перебували у вітальні й захоплено розмовляли між собою в той час, коли дівчата господарювали на кухні, займаючись останніми приготуваннями до столу. Вероніка з Кірою вже майже закінчували з нарізками, а Злата робила фруктовий салат, періодично кидаючи в рот соковиті мандаринові скибочки.
— Златунь, ну що ти робиш? — Кіра не змогла стримати посмішку від зворушливості, побачивши як рука Злати знову потягнулася до помаранчевого плоду.
— Як що? — мило зобразивши здивоване обличчя, Злата подивилася на Кіру широкими очима. — Їм мандарини! — весело відповідає вона і демонстративно знову кладе в рот шматочок улюбленого фрукта. — Тсс... Тільки не кажіть Ярославу! Я перед цим вже їла мандарини, а він панічно боїться, що у мене буде алергія, якщо я буду їх багато їсти. Нехай це буде наш маааленька таємниця, — змовницьким тоном вимовляє Злата, приклавши вказівний пальчик до губ.
— Ой, Златко! Ти зараз така кумедна! — Кіра душевно засміялася, а потім нахилилася до Вероніки. — Чуєш, Нік? — вона легенько штовхнула подругу плечем. — Треба буде мандарини поставити якомога далі від неї!
— О це точно! — згідно кивнула Вероніка. Вона теж добродушно усміхнулася, глянувши на подругу, яка з такою насолодою їла яскраво ‒ помаранчеві мандаринки. Закінчивши зі салатом, Злата вже почала викладати на тарілку м'ясо по ‒ французькі.
— Злат, а твоя Соня коли приїде? — поцікавилася Вероніка. — Як у неї справи?
— Та ніби все добре. Пару днів назад вона виступала на шкільному концерті, — охоче розповідає Злата. — У школі такі заходи без неї нікуди! Сонька вся у творчості! Грає, пише музику, а завтра приїде на всі зимові канікули. — Гаразд, дівчата, ви закінчуйте тут, — вона бере в руки тарілки з готовими стравами. — А я поки піду, поставлю все це на стіл і заодно загляну до наших хлопців.
— Нік, у вас з Ігорем все в порядку? — несміливо питає Кіра, коли вони з Веронікою залишилися на кухні вдвох. — Між вами якась напруженість відчувається. Ви цілий вечір майже не розмовляєте.
— Ну як... — не піднімаючи голови, Вероніка продовжує оформляти сирну нарізку у вигляді ялинки. — Звичайно, у нас не все так просто, але більш ‒ менш нормально. Сподіваюся, що все налагодиться. Нічого особливого. Просто є деякі розбіжності. З ким не буває?
— Може тобі варто зі Златою поговорити? — пропонує Кіра. — Вона обов'язково щось підкаже! — У нашої подруги хоч і не такий вже великий досвід психолога, але це точно її покликання! Якби не Злата, я, напевно, Антона дістала б уже досі. З моїм ‒ то характером! Точно б дров наламала. Ось так і виходить, що вона береже наші стосунки, — Кіра говорила про Злату з такою теплотою, повагою та вдячністю, що це не могло не відбитися в її голосі. — Тим більше, що вона й сама все помічає! Злата питала мене ще вчора про вас. Вона реально зможе допомогти.
— Ти вважаєш, що у мене з Ігорем все настільки складно, що вже потрібна допомога психолога? — сумно посміхнулася Вероніка, поправляючи свої окуляри. — Я думаю, що не варто зараз Злату навантажувати зайвими проблемами. Їй й так нелегко, у неї своїх турбот вистачає.Та власне й проблем як таких немає, так ... маленькі труднощі, з якими ми якось самі впораємося. Кірочко, давай більше не будемо про сумне! Добре? Скоро Новий рік настане! Потрібно радіти та веселитися!
— Так, ти маєш рацію, — задумливо промовила Кіра у відповідь. — Радіти та веселитись, — тихо повторила вона і пильно подивилася подрузі в очі. — Просто я хочу, щоб ти знала ‒ я вас всіх дуже люблю й хочу, щоб у вас все було добре. Ми ж, як сім'я! Хіба ні?
— Ну, звичайно, ми – сім'я! Ти, чого Кір? — мовить Вероніка ласкавим, заспокійливим тоном. — Все ж нормально! — помітивши, що Кіра злегка засмучена, вона кладе ніж на стіл та тепло обіймає її. — Не хвилюйся!
— Дівчата, ходімо вже до столу! — почули вони поклик Злати, яка через секунду з'явилася на порозі кухні. — Уже двадцять хвилин на дванадцяту, а ми ще й досі не сіли! Ще трохи й пропустимо Новий Рік! Хлопці вже чекають, кажуть, що дуже голодні й почали без нас все зі столу тягати. — дзвінко засміялася вона.
— Так, Златочко! Зараз йдемо. Ми вже закінчили...
*****
— З Новим Роком! З новим щастям! Ура! — пролунав урочистий вигук кількох голосів під дзвін тонких кришталевих келихів з шиплячим золотистим шампанським після того, як новорічні куранти вже пробили дванадцять. Це був вибух нового сміху, нової радості та яскравих натхнених емоцій.
— Оце так, — сміється Злата, дивлячись на вміст свого келиха. — Ніколи б не подумала, що одного разу буду зустрічати Новий Рік з яблучним соком! А так хочеться шампанського.
— Ні ‒ ні, — Ярослав похитав головою. — Не можна тобі, — він лагідно обійняв Злату. Пухнастий кінчик його червоної новорічної шапки легенько торкнувся її щоки.
— Я ж жартую! — посміхнулася Злата й у зворушливому жесті провела рукою по його чорному волоссю.
Новорічна ніч. Казкова ніч! Здається, що навіть повітря насичене чаклунством і магією! Друзі весело проводили час в приємній святковій обстановці, заряджаючись позитивною енергетикою і тільки чудовими позитивними думками. Плазмовий телевізор на стіні знаходився в робочому режимі, але його ніхто не дивився. Ноутбук теж був ввімкнений з відкритими сторінками соціальних мереж. А пустотлива кішка Аська, не розуміючи, що відбувається, з цікавістю розглядала гостей, потім старанно лащилася до всіх, намагаючись таким чином привернути до себе увагу і випросити їжу. Але Злата суворо заборонила годувати кішку зі столу, кажучи, що на кухні стоїть її повна мисочка корму. Побачивши, що всі спроби безуспішні, Аська здалася і повернулася до своєї нової улюбленої забави – новорічної ялинки! А як же? Адже все блищить, шарудить і переливається! З химерним виразом мордочки кішка почала активно бити лапкою красиві блискучі кульки. Озираючись на людей, вона усім своїм котячим виглядом говорила: "Не хочете гратися зі мною — то й не треба! Я і без вас непогано розважаюсь!" Але пустощі Аськи тривали недовго. Помітивши, що домашній улюбленець розійшовся не на жарт і ялинка ризикує бути перекинутою, Злата віднесла маленьку "хуліганку" в іншу кімнату, щільно зачинивши за собою двері у вітальню на той випадок, якщо цій гіперактивній тварині знову заманеться повернутися до своїх небезпечних ігор. А свято продовжувалося. Світло у вітальні було вимкнене ‒ горіли тільки свічки й гірлянди. Грала музика.
— Дозвольте запросити Вас на танець, моя прекрасна леді! — грайливо посміхаючись, Ярослав простягає до Злати свою руку, коли енергійний, живий трек змінився на ніжну, спокійну мелодію. Злата відповіла йому чарівною посмішкою, витончено поклавши свою тендітну руку в його долоню.
— Правда, вони класні? — шепнула Кіра Вероніці, заворожено спостерігаючи за танцювальною парою.
— Вони неймовірні! — відповіла Вероніка, яка теж не відривала погляду від Злати і Ярослава. — У них є найголовніше – це гармонія. Таке гарне кохання дуже рідко зустрінеш.
— Це так, — погоджується з нею Кіра. — Ці два серця, вірніше — три, б'ються, як одне! — вона не припиняла милуватися Златою та Ярославом, які танцювали немов два ангели втекли з раю заради великого кохання. Навколо них було оповите ореолом романтики! Рухи були плавними, спокійними й з'єднували їх в одне ціле. Проводячи в обіймах мелодійної музики, вони ніжно дивилися один одному в очі, створюючи рівень інтимності. Не зберігаючи дистанцію, вона обіймала його шию, а він тендітно підтримував Злату за талію, торкаючись тонкої тканини її розкішної сукні. В один момент, не відпускаючи руку Ярослава, Злата трохи відступила і легенько покружляла навколо своєї осі. Танець – це можливість вираження почуттів, інстинктивного розуміння свого партнера, він охоплює всю красу, простоту і вишуканість. Пропускаючи через себе душевну мелодію, ВОНИ немов ділилися цим зі світом!
Ігор несподівано накрив руку Вероніки своєю долонею і без слів, одним лише поглядом, запросив її на танець. Прийнявши його запрошення, Вероніка в знак згоди опустила повіки з чорними віями. Антон з Кірою теж приєдналися до решти. Насолоджуючись музикою, три красивих пари повністю занурилися у свій власний світ яскравих відчуттів, нових надій, бажань і думок про щасливе майбутнє. Адже Новий Рік ‒ час нових починань та віри в прекрасне! В такий момент приходить усвідомлення того, наскільки важливо завжди зберігати у відносинах почуття закоханості.
Поклавши голову Ярославу на плече, Злата раптово почала сповільнювати крок. Помітивши, що кохана солодко засинає прямо під час танцю, Ярослав акуратно підіймає її на руки. Давши друзям знак, що скоро повернеться, він обережно забирає Злату в спальню.
— Ой, як це мило! — від зворушливості моменту Кіра приклала руки до грудей.
— Ти теж хочеш, щоб тебе носили на руках, маленька моя? — Антон несподівано підхоплює Кіру на руки й починає її легенько кружляти посеред кімнати.
— Антоне, що ти робиш?! — дзвінко сміється Кіра, обіймаючи його за шию. Вероніка та Ігор теж щасливо усміхалися, дивлячись на своїх друзів.
— Ну що там? Спить вона? — запитує Ніка Ярослава, коли він повернувся до вітальні вже через кілька хвилин.
— Спить, — з посмішкою відповідає Ярослав, сідаючи на диван. — Навіть очі не розплющила, коли я її поклав на ліжко. Тільки щось промуркотіла уві сні. Нехай спить. Вона дуже сильно втомлюється.
— Бідолашна... — співчутливо промовила Кіра. — Злата й так довго протрималася.
— Друзі, давайте на вулицю вийдемо! — пропонує Ігор, визирнувши у вікно. — Дивіться, який сніг пішов! Та й шуміти не будемо. Златі дійсно потрібно відпочивати.
— Ух! І правда, красиво! — захоплено каже Вероніка, відсунувши завісу. — Ходімо на подвір'я! — вона із задоволенням підтримала Ігоря. Захопивши з собою пляшку шампанського, келихи, бенгальські вогні, дружна компанія спустилася вниз.
*****
Кружляв сильний снігопад, ховаючи сірі похмурі фарби під білою ковдрою. Сніжинки такі красиві й такі неповторні! Якщо до них придивитися, то не побачиш двох однакових візерунків. Ці м'які "кристалики" такі тендітні, досить лише одного руху, щоб зруйнувати цю красу! Танцюючи в повітрі, вони падають безшумно, плавно, а тебе не відпускає відчуття казки. Десь долинав гучний сміх і пісні веселих компаній, чувся вибух феєрверків, а з багатьох вікон лилося світло, радуючи око різнобарвними гірляндами. Прогулявшись по нічному зимовому парку, друзі знову повернулися до під'їзду.
— Фантастична ніч! — захоплено каже Кіра, ловлячи долонькою пухнасті пластівці. — Шкода, що Злата зараз не з нами. Вона ж так любить, коли йде сніг!
— Нічого. Сподіваюся, що в цей момент вона бачить чарівні сни! — підбадьорює Кіру Ярослав. Тільки ‒ но він встиг сказати це, як пролунав звук електронного замка.
— Ось ви де! А я думаю, куди це всі поділися? — почувся все ще сонний голос Злати. — Ви хотіли, щоб я пропустила такий снігопад в новорічну ніч?
— О, Златко! — зрадів Антон, побачивши дівчину, яка наближалась до них. — Ми саме про тебе говорили! Не спиться?
— Це не мені не спиться, а цьому маленькому диву! — засміялася Злата у відповідь, показуючи на свій невеликий живіт. — У нас з ним біологічний годинник не збігається!
— Що? Штовхається? — не зводячи від Злати очей, Ярослав обняв її так делікатно, так ніжно, висловлюючи цим всю глибокий зв'язок між ними.
— Угу, — промовила Злата, ще сильніше притискаючись до коханого і гріючись його теплом. — Йому теж весело! Новий Рік же все ж таки! — вона знову тихенько засміялася. — Але коли я прийняла вертикальне положення, малюк заспокоївся! Схоже, що це були його примхи.
— Злато, це ж так чудесно! — Кіра підійшла ближче і поклала руку їй на плече. — Крихітка росте!
— Так, чудесно. Його рухи стають більш виразними й не такими хаотичними, а кілька днів тому на УЗД малюк нам показав все, що вже вміє робити. Він рухав ніжкою, смоктав пальчик. І навіть насупився! — з ніжною материнською усмішкою розповідає Злата. — Лікар тоді ще пожартував з цього приводу, кажучи, що дитині не подобається, коли його оглядають. Олена Василівна весь час нагадує мені, щоб я стежила за динамікою рухів. Вона навіть сама іноді мені телефонує й питає, як я себе почуваю. Таких лікарів, як вона дуже рідко зустрінеш. Але мені так страшно чомусь, передчуття якесь нехороше, — з останніми словами вона сумно зітхнула і злегка струснула головою, намагаючись відігнати від себе погані думки, які ніяк не покидали її. Відчуваючи хвилювання Злати, Ярослав міцніше стиснув її руку і дбайливо торкнувся губами її скроні, немов цим говорив: "Не бійся! Я з тобою, сонечко!"
— Тааак, Златко! Дорогенька, ти наша! Де твій оптимізм? — підбадьорливо вигукує Антон. — Ти все зможеш! У тебе є ми, Ярослав поруч, чудові лікарі. Ти в надійних руках. Все буде добре! — впевнено заявляє він. В знак підтримки всі четверо взяли Злату і Ярослава в коло своїх дружніх обіймів.
Новорічна ніч минає так швидко і непомітно, що не встигаєш озирнутися, як уже настав перший ранок нового року.
