Раді Вас бачити!

Друзі вирішили трохи відпочити на природі від міської метушні та в ці вихідні вирушити з ночівлею на машині Антона до Київського водосховища. Тим паче, що вони вже давно збиралися це зробити разом всією компанією. Літо, пікнік, природа — чудова можливість для приємного відпочинку. Злата вже майже зібралася, коли задзвонив її телефон.

— Так, Ніко! — вона відповідає на дзвінок. — Ви вже під'їхали? Чудово! Так, я вже виходжу...

Посмішка Злати різко спала з обличчя, коли в салоні автомобіля вона побачила Ярослава. Дівчина підняла на нього погляд, в якому висловлювалося здивування і розгубленість. Вона не була в курсі, що Ярослав теж їде з ними. Дівчина здогадується чия це рук справа і, легенько штурхнувши Кіру, показує їй свій кулачок. Кіра посміхнулася у відповідь і знічено знизала плечима. Злата знову зустрілася з Ярославом очима. Вона зробила байдужий вираз обличчя, ніби нічого особливого не сталося.

— Ну, що? Всі в зборі! Поїхали! — задоволено вигукнув Антон. Він повернув ключ і машина зрушила з місця. У всіх був чудовий настрій. По дорозі друзі весело переговорювались між собою. Ігор час від часу жартував з Веронікою, яка підспівувала пісні, а всі інші підхоплювали за нею. Час в дорозі пролетів непомітно. Заїхавши в ліс, друзі зупинилися біля мальовничої галявини.

— Ух ти! Як тут чудово! — вийшовши з машини, дівчата зняли взуття і босоніж спустилися з обриву. Зайшовши у воду, вони походжали вздовж піщаного берега. Київське море злегка колишеться хвилями, сонце грає в кришталевих бризках води. Легенький прохолодний вітерець ніс запах землі, хвойних лісів, в небі високо ‒ високо літали птахи. І так хотілося злетіти до білявих хмарин, відчути чистоту небес. Дивовижне злиття з природою! Відчуття гармонії та свободи. Ні з чим незрівнянне відчуття легкості!

— Правда, наші дівчата найкращі? — милується Антон, дивлячись на дівчат, які дали волю своїм емоціям і раділи, як малі діти.

— Ага, — підтверджує Ігор, вимовивши це загадковою інтонацією.

— Так... це точно, — підтримує хлопців Ярослав. Він усміхнувся одним кутиком губ. Його обличчя виражало задуму. Хлопець не міг відірвати погляд від Злати ‒ дівчина була в доброму гуморі. Вона завзято сміялася, була дуже милою і зворушливою.

— Дівчата! Ідіть до нас! — кличуть хлопці.

— Зараз! Йдемо!

Через кілька хвилин вже кипіла робота. Хлопці ставили намети, а дівчата почали займатися продуктами. Запахло димом від мангала.

— Поки готуються шашлики, пограємо трохи в волейбол? — пропонує Ігор.

— Гаразд. А давайте так... — говорить Злата. — Поділимося на жіночу і чоловічу команди. Заодно подивимося, хто кого.

— Чудова ідея! Ну тримайтеся, дівчата! — хіхікає Антон і потирає долоні в передчутті перемоги.

— Ой, та гаразд тобі... Зараз ми вам покажемо! — впевнено заявляє Вероніка в той час, коли Кіра побігла до машини за м'ячем. — Ну що? Граємо? Наша подача!

Почалася захоплива гра. Хлопці спочатку вигравали, але дівчата швидко зорієнтувалися, використавши жіночу чарівність і хитрість — вони просто почали стріляти очима, щоб відвернути увагу хлопців від гри.

— Ура! Є очко! В нашу користь! — радісно вигукують дівчата, коли хлопці втратили черговий м'яч.

— Хлопці! Не порушуйте правила! Ігор, ми бачили, як ти торкнувся м'яча понад три рази. Не зараховується! — робить зауваження Вероніка.

— Ви там за шашликами дивитеся? — вставляє Кіра. — Вони не згорять у вас?

— Все під контролем! — Ярослав підбіг до мангала. Через пару хвилин він повернувся до друзів, і вони продовжили гру. Злата спритно відбиває м'яч, але тут же падає на землю.

— Ай, — скривившись від болю, вона схопилася за ногу.

— Злато! Що таке? — всі відразу кинулися до неї.

— Я, здається, ногу трохи підвернула. Нічого страшного, — Злата намагається піднятися. Злякавшись за дівчину, Ярослав обережно взяв її на руки. Скільки теплоти й добре, як ніколи. Вона відчуває, як б'ється його схвильоване серце. В присутності Ярослава Златі все складніше зберігати спокій. Дівчина прекрасно усвідомлювала, що довго протриматися не зможе. Це як електричний заряд ‒ б'є по очах, по мізках, з почуттям, пропускаючи по тілу незрозуміле тремтіння, змушуючи серце битися в шаленому ритмі..

— Ярославе, постав мене! — тихо вимовляє Злата, здавлюючи ком у горлі. — Будь ласка!

— Златко, як ти? Точно все в порядку? — турбується Ярослав. Друзі, посміхаючись, з розчуленням дивилися на них.

— Так, точно. Це скоро мине. Я можу стати, — запевнила Злата і несподівано посміхнулася. — Дівчата виграли! — переможно вигукнула вона підбивши підсумок гри. Ярослав обережно посадив Злату на постелене на землі покривало.

— Та це ми просто як справжні джентльмени, вам піддалися, — жартома, виправдовується Антон.

— Ой, "джентльмени"... — Кіра цілує Антона і скуйовджує рукою його волосся. — Просто визнайте свою поразку, коханий!

— Це не чесно! Хіба можна зосередитися на грі, коли ви такі красиві й спокусливі перед нами бігаєте в шортиках і купальниках? Це заборонений прийом! — протестує Ігор. Всі весело засміялися у відповідь.

— Шашлики вже готові! — заявляє Антон. — Сідайте!

— Як смачно пахне!

— Тримайте, дівчатка! — Антон подає всім по шампуру. — Чи ви тільки свої салатики будете їсти, щоб фігури не зіпсувати? — жартує хлопець.

— Нєа. Сьогодні можна! Тим більше, що ми так набігались! І страшенно голодні! До того ж у нас свій особистий фітнес ‒ тренер є, — Вероніка киває в бік Кіри.

— Так. Звичайно. Я дозволяю, — посміхається Кіра.

Друзі з великим апетитом їли шашлик, насолоджуючись природою, спілкуванням один з одним.

Вечір підкрався непомітно. Тихо шуміли сосни. Сонце ховалося за обрій, розмальовуючи небо. Місяць ще не зійшов, але зірки вже почали з'являтися. Вони виблискували по небу, як діамантовий пил та уламки сапфірів. Тільки на узбережжі можна побачити стільки зірок, набагато більше ніж в місті.

Ярослав прокинувся серед ночі й побачив Злату біля тліючого багаття. Схоже, що дівчина час від часу підкидала хмиз у вогонь. Обійнявши коліна, Злата дивилася на відображення місяця у воді. Ніч наповнювалася магією і таємничістю темряви. Місячне сяйво падало на обличчя дівчини й ослав завмер на місці й, милуючись, мовчки дивився на Злату.

"Вона неймовірна!"

Через кілька секунд він тихенько підійшов до неї й накинув їй на плечі теплу ковдру. Дівчина здригнулася, відразу ж повернувшись в реальність.

— Ярославе? Це ти... Дякую. — зворушена його турботою, Злата щільніше закутується в ковдру.

— Вибач! Я налякав тебе? — Ярослав сідає поруч. — Не змерзла?

— Трохи, — відповідає Злата. — Вночі стає трохи холоднувато.

— Як твоя нога? — все ще хвилюється Ярослав.

— Нормально. Вже майже минуло. Ти чому не спиш?

— Не спиться чогось. А ти чому? — від нього прозвучало зустрічне питання.

— Я трохи поспала. Прокинулась раптово. Вирішила посидіти. Ніч така чудова!

— Таак. Небо дуже гарне. І ці зірки... — Ярослав піднімає очі на нічне небесне поле. — Вони дивовижні!

Злата і Ярослав деякий час просто мовчки сиділи поруч, занурившись у свої думки. Вони насолоджувалися цим моментом. Романтичним моментом. В ночі слова зайві ‒ у неї своє божевільне життя за зачиненими дверима.

— Там у термосі є чай. Хочеш? — Ярослав першим порушує тишу.

— Хочу. Але не чаю... Вина! — в її голосі задзвеніли кокетливі нотки.

— Зараз! — Ярослав піднімається з місця і прямує в бік табору. Він повернувся вже через пару хвилин.

— Тримай! — наливши обом вина, хлопець подає стаканчик дівчині. — Це, звичайно, не келих, — сміється Ярослав. — Але на природі це теж непогано.

— Дякую, — Злата зробила маленький ковток. — Сплять? — вона кивнула в бік наметів.

— Сплять. Міцно. Злат... — Ярослав знову зважується на розмову. — Я хочу запитати...

— Що?

— Чому ти уникаєш мене? Ти ніби не довіряєш мені. Чому? — він уважно дивився їй в очі. — Ось навіть зараз ти поруч, так близько. Така прекрасна. І в той самий час

— Знаєш, — Злата важко зітхає. — У нас настільки важкий менталітет. Довіряти людям дуже складно. Суспільство нав'язує нам свій спосіб дій і тисне, якщо ми наважуємося йому не підкорятися, — вона дивиться кудись у далечінь, ніби розмовляє сама з собою. — І якщо ти відрізняєшся від інших, тебе не сприймають й нізащо не мають. Ти ‒ ніхто.

— Ти це про що? — Ярослава вразив хід її думок.

— Не звертай уваги. Це я так... Думки в голос. Мабуть, я трохи драматизую. Нерозгаданий манускрипт щастя боїться бути спійманим... Мені не знайти його в темряві, а ти не допоможеш. Правда, як у казці? — Злата традиційно переводить тему і все ще дивиться на сяючу від місяця гладь води.

— Краса. Вода, як срібло.

— Хочеш скупатися в "сріблі"?

— Ти купальник взяла? — тихенько посміюється Ярослав.

— Можна й без нього, — Злата має намір зняти з себе одяг.

— Злат, — Ярослав взяв дівчину за руку. — Якщо серйозно, тут не можна купатися... До того ж зараз прохолодно.

— Якщо не можна, тоді... — погляд Злати несподівано змінився. Її очі блиснули вогнем: в них сколихнула пристрасть! — Може, "зігріємося", га?

За одну ніч не можна змінити життя, але за одну ніч можна змінити думки, які вплинуть на твоє життя. Вони дивилися один одному в очі. Час зупинився. У цей момент вона не бачила нічого, крім його обличчя. Дівчина сіла йому на коліна. Обійнявши Ярослава ногами за спину, вона почала цілувати його в губи. Ярослав відчуває як смак п'янкого вина переходить в аромат її солодких вуст.

— Стривай! — вимовляє Ярослав хрипким голосом, намагаючись її зупинити. Він не вірить тому, що зараз відбувається. Йому здається, що це всього лише сон. Чарівний сон! — Ти справді цього хочеш?

— Дуже, — забувши про все і відпустивши свої думки, Злата повністю віддалася своїм почуттям і бажанням. Її повіки опускаються, дихання стає різким, а серце починає битися все сильніше. Вона у пристрасному пориві зриває з Ярослава футболку й обсипає поцілунками його оголений торс. Ярослав нестримно пригортає дівчину до себе. Він занурюється в її довге волосся і плавними, ніжними рухами знімає з неї одяг, оголюючи її пружні груди. Його дотики примушували здригатися кожну клітинку її тіла в солодкій знемозі. Вони розчинялися один в одному, повністю віддаючи себе. Місяць і зірки сяяли для НИХ. Літні ночі дикі, неспокійні. Цей берег. Їхній берег кохання. Це була тільки їхня чарівна ніч. Ніч магії й чудес...

Ранок був дивовижний. Заради такого варто було прокидатися на світанку. Шумить вода, співають птахи, сходячи з розуму від радості. Сонечко піднімається вище і ласкавими променями будить все навколо. Відкривши сонні очі, Ярослав вдихнув на повні груди свіже чисте повітря. Він побачив, що Злати немає поруч. Ярослав вчора після божевільної ночі заснув і не чув, як дівчина потім пішла. Коли хлопець повернувся в табір всі ще спали. Він тихесенько зазирнув у намет, щоб переконатися, що Злата там. Повернувшись на бік і поклавши руки під голову, вона спала безтурботним сном. Ярослав посміхнувся, згадуючи минулу ніч. Він був щасливий, як ніколи! Злата подарувала йому незабутню красиву ніч. Свою любов. Ніч, коли вона стала його! Це було неймовірно. Ярослав дивиться на неї й розуміє, як вона дорога йому. Він любить її сильно ‒ сильно. Як нікого. Ніколи!

— О, ти вже прокинувся! Доброго ранку! — з чудових думок Ярослава вивів голос Антона, який вже вийшов зі свого намету й прямував до нього. — Бачу, в тебе з самого ранку гарний настрій! – зауважує хлопець.

— Привіт! — вітається Ярослав. — Ранок справді добрий. Чудовий просто!

— Ага. Це радує! — посміхається Антон. — Ось і моя прокинулася.

— Привіт, хлопці! — привіталася Кіра, приєднавшись до них.

— Доброго ранку, кохана! — Антон ніжно обійняв і поцілував Кіру. Через деякий час Вероніка та Ігор теж вже прокинулися. Злата все ще спала. Друзі вирішили перед сніданком прогулятися вздовж берега.

— Злата чомусь не прокидається, — почала хвилюватися Кіра, коли вони вже повернулися в табір. Вона зібралася піти до намету, перевірити чи все в порядку.

— Та нехай поспить ще трохи, — зупиняє її Ярослав. — Коли снідати будемо, покличемо її.

— Хіба я проти? – Кіра стискає плечима. — Просто...якось дивно. Це на неї не схоже. Вона зазвичай рано прокидається, а тут... О, наша спляча красуня прокинулася! — посміхнулася Кіра, побачивши, що до них наближається Злата. — Доброго ранку!

— Доброго... — сонно пробурмотіла дівчина. Прикривши рот рукою, вона солодко позіхнула.

— Як спалося? — запитує Кіра.

— Як немовля! — відповідає та.

Всі почали готуватися до сніданку. Ярослав підійшов до Злати.

— Привіт, ти як? — шепоче він їй на вухо.

— Привіт! Нормально, — лаконічно відповідає дівчина. Від її погляду Ярослава холод по спині пробіг! Вона поводила себе так, як ні в чому не бувало. Відчувши, що щось не так, він нахиляється до неї.

— Можна тебе на хвилину? Треба поговорити. Будь ласка.

— Ми зараз, — звертається до друзів Злата, слідуючи за Ярославом.

— Ти можеш пояснити, що взагалі відбувається? — тихим голосом запитує Ярослав, коли вони вже відійшли на достатню відстань.

— Ти про що?

— Ти прекрасно знаєш, про що я.

— Те, що було вчора, нічого не значить. Було та загуло. Це всього лише секс. Нічого більше, — жорстко відповідає Злата.

— Злат, ти чого?! Я думав, у нас... — її слова били Ярослава, як обухом по голові.

— Немає й і одній добре. Зрозуміло?

— Злато... — промовив Ярослав з неприхованим відчаєм у голосі. У нього було таке відчуття, що під ним утворилася величезна прірва і він стрімко почав летіти вниз.

— Забудь! — Злата не дає йому промовити ні слова. — Вважай, що я просто тебе використала, — цинічно промовляє вона, продовжуючи наносити словами удар за ударом. Дівчина робить крок до нього і торкається пальцем його підборіддя. — Але ти не хвилюйся! Це була найкраща ніч у моєму житті. Мені дуже сподобалося, — Злата розвернулася, щоб піти, але Ярослав встигає схопити її за руку.

— Ні! Ти все ж скажи, як мені розуміти тебе? — він відмовляється вірити її словами, розуміючи, що за цим криється щось інше.

— Та ніяк. Змирися!

Ярослав побачив перед собою зовсім іншу Злату ‒ зухвалу, холодну, непохитну. Але не стерву, ні. Це однозначно була самозахисна реакція. Маска, за якою приховувалося справжнє обличчя, душа. Всі його надії та мрії розбилися в одну мить на маленькі уламки. Земля пішла з ‒ під ніг. Весь світ перевернувся! Ярослав відчув таку безвихідь і величезну порожнечу.

— Де ви ходите? Ми вже снідати збираємося, — вигукує Вероніка. — Де Ярослав? — запитує вона Злату, коли та повернулася до них.

— Він там. Вже йде, — пробурмотіла Злата, сідаючи біля Кіри.

Ярослав повернувся до друзів дуже пригніченим. Йому ні про що не хотілося говорити. Задумливо колупаючись у своїй тарілці, він дивився в одну точку і нікого не помічав.

— Злато, можна тебе? — тягне її за руку Кіра, яка була вкрай обурена.

— Та що ж таке?! Ви що змовились? — невдоволено буркоче Злата, прямуючи слідом за Кірою.

— Що взагалі відбувається?! — збентежено запитує Ігор, нахиляючись до Вероніки після того, як Кіра й Злата віддалилися. — Всі кудись тікають, таємниці якісь.

— Без поняття! — відповідає Ніка, знизавши плечима. — Але мені це зовсім не подобається...

— Що з Ярославом? Після розмови з тобою його наче підмінили? — кидається на Злату Кіра. — Він не в собі!

— А що з ним? По ‒ моєму він в порядку. Як зазвичай.

— Злато! — Кіра, підвищує тон. — Ти з мене дуру ‒ то не роби! Що сталося?

— Та нічого не сталося! Відчепися від мене! — розлютилася Злата. Вона розвертається і йде геть, даючи цим зрозуміти, що не має наміру продовжувати розмову.

— Усе нормально? — стурбовано питає Антон Кіру, коли вона повернулася в табір. Але Кіра лише у відповідь махнувши рукою, від безвиході похитала головою. У неї просто не було слів.

Всі снідали мовчки. Настрій було зіпсовано. Відчувалася певна напруженість. Злата з тяжким сумом подивилась на Ярослава. Вона усвідомлювала, що зробила йому боляче. Як же їй хотілося зараз обійняти його, пригорнутися до його грудей, заспокоїти й сказати про справжні почуття до нього. Її серце просто стискалося до болю. Але вона була впевнена, що так буде краще. Для обох.

— Нам пора їхати. Давайте будемо вже потихеньку збиратися, — говорить Антон. Всі кивають у відповідь і починають складати речі.

— Не забруднюємо навколишнє середовище, — просить Злата, закликаючи до свідомості. — Не залишаємо після себе сміття.