Раді Вас бачити!

Кортеж з чотирьох тонованих автівок розсікав автомагістраль на високій швидкості. Сонце було в зеніті. Влас задумливо дивився у вікно, прокручуючи в голові одну й ту саму думку — сьогодні нарешті прикінчать пацюка. Він особисто спостерігатиме, щоб остаточно переконатися — цей вилупок мертвий.

Усувати всіх підряд — не тактика Власа. Нехай він і контролював практично кожен куток міста, але частіше звик домовлятися. Але коли хтось простягав свої руки вже до його особистої території Влас діяв швидко і жорстко. Знімав діловий костюм і брався за зброю.

Той самий Євген Степанович, з яким він зіткнувся під час концерту місячної давнини, до офісу так і не приїхав. Для Власа це не стало несподіванкою. Він чекав. Гадав, що цей ідіот просто бариться. Так воно і було, але існував один нюанс. Євген Степанович почав активно шукати на Власа компромат. Напружився, звернувся по допомогу до своїх друзів у прокуратурі. Хотів влаштувати обшук, але не вийшло, Влас запобіг цьому. Почало фігурувати ім’я вовчиці і її брата, а це вже було занадто.

Влас не був святим. Він це чудово розумів, тим не менш цих двох вплутувати у небезпечні розбірки не планував. Пізніше пробігли чутки, що виводок Серебрякова все ж таки досі хочуть прикінчити, щоб забрати останній шмат бізнесу. В цій точці перетинались вже інтереси і самого Власа. Свої десять відсотків він не збирався нікому віддавати.

Тільки він вирішив, що ситуація стабілізувалась, як знову почали каламутити воду. Розуміючи, що довгий язик Євгена Степановича — власника успішної юридичної контори — може в майбутньому створити ще більше проблем, Влас вирішив його остаточно прибрати. Зробить це з одним і інші сто разів подумають, переш ніж сіпатись убік заводу і нащадків Серебрякова. Ось тобі і друг сім’ї.

З’їхавши з автомагістралі, кортеж плавною чорною змією сковзнув вузькою вулицею. Влас подивився на свій наручний годинник, причесав клятий неслухняний чуб.

— Нехай беруть, — розпорядився він, помітивши знайому трохи незграбну фігуру Євгена Степановича. Чоловік якраз вийшов з дорогого сріблястого джипу.

Петро плавно зупинив автівку. Із позашляховика, який замикав колону, вистрибнули двоє кремезних чоловіків, вдягнутих у непримітний чорний одяг. Скрутивши Євгену Степановичу руки, охоронці потягнули чоловіка до автівки, де сидів Влас. Замки на всіх дверцятах автоматично заблокувались.

— Їдьмо, — ліниво звернувся Шрам і усміхнувся лише кутиками вуст своєму гостю.

Євген Степанович погано вмів володіти своїми емоціями. Розчервоніле обличчя вкрилось вологою. Він послабив вузол на зеленій краватці і розгублено подивився на Власа.

— Прокотимося, друже? — вовчий погляд дивився прискіпливо. — Я на тебе все чекав і чекав, а ти досі не зазирнув до мене в офіс. Справи? — Шрам вигнув одну брову.

— Справи, Власе Владиславовичу. Ясна річ, що справи! Послуги юристів у всі часи мають неабиякий попит, — Євген Степанович насилу проковтнув слину.

— Розумію. Тож, ти в нас відповідальний юрист?

— Клієнти ще не скаржились.

Влас сидів навпроти свого опонента. Салон в автівці був доволі просторим і дозволяв у дорозі комфортно бесідувати тет-а-тет.

— Це добре, — Шрам закинув ногу на ногу, продовжуючи утримувати Євгена Степановича під прицілом свого важкого погляду. — Але мені пташки тут відзвітували про дещо. Ти вирішив грати за пацюка? Друзякам своїм доручив на мене справу порушити? Це погано, Степановичу. Дуже погано.

— Та яка там справа, Власе Владиславовичу? Нічого подібного! Ви в нас людина впливова. Ясна річ, що хтось завжди хоче до вас підібратися. Такий вже ваш тягар.

— Не намагайся мене заплутати, — Шрам нахилився уперед. — До мене не підібратися. Нутрощі скоріш порвуться, ніж мене на карачки поставиш. Хто ще з тобою? Хто ще дрочить на майно Серебрякова? Хто це в нас тут такий сміливий, якщо вже і виводок вбити збирається? Дівка з хлопцем під моєю охороною.

— Так всі ті ж самі. Вам їх імена відомі. Гроші поділили, але жирні шматки Серебряков добряче убезпечив. Коли стало відомо, що ви узяли під контроль ситуацію, було вирішено націлитись на вас. Більше я нічого не знаю! На мені папірці, я не виконавець, — обличчя від напруги і переляку стало майже синім.

Шрам подивився у вікно, центр вже зостався позаду. Кортеж прямував до виїзду з міста. Діставши зубами з пачки цигарку, Влас підкурив. Вовчий погляд повернувся до Євгена Степановича. Шрам примружено роздивлявся його крізь сірі хмари диму.

— Інша інформація мені невідома, — судомно відповів до смерті переляканий юрист. Його обличчя повільно зблідло, коли він побачив, що автівка прямувала до виїзду.

— А мені більше нічого і не потрібно, Степановичу. Я тебе вихопив не для того, щоб ляси точити.

Рух автомобілю плавно сповільнився. Влас затягнувся і струснув попіл у попільницю.

— Петро, — звернувся він до свого водія.

Машина зупинилась. Влас вчавив недопалок у дно попільниці. Євген Степанович почав озиратися на всі боки, але руки Петра, обтягнуті шкірою чорних рукавиць, спритно накинули на шию зашморг. Євгеній Степанович вчепився у неї пальцями. Маленькі свинячі оченята перелякано розширились. Обличчя знову почервоніло. Він почав соватись, намагався стягнути з себе зашморг, але хватка у Петра була залізною.

Влас спостерігав за передсмертними конвульсіями, закурив другу цигарку поспіль. Його обличчя нічого не відображало, лише погляд зоставався все таким ж трохи примруженим. Коли все було скінчено, він вийшов з автівки.

— Утилізуйте, — розпорядився він і сів до іншого автомобілю.

— Куди, шеф? — спитав його Сергій — водій джипу.

— До мого ретро-бару, — коротко відповів Влас і опустивши скло, викинув недопалок на узбіччя.

Кортеж вже з трьох автівок поквапився назад до міста.