Раді Вас бачити!

Маленький хлопчик з густим кучерявим чубом, який затуляв чоло, налякано сперся лопатками до холодної стіни спальні. Крихітна чорна залізна машинка ребристими краями неприємно врізалась у ніжну шкіру пальців. Серце болюче стискалось в грудях.

— Ходи сюди, малий гівнюк, — почувся з боку кухні розлючений низький голос вітчима.

Хлопчик сіпнувся, ніби від різкого нападу болю і прикусив нижню губу. Налякане серце швидко-швидко закалатало в грудній клітці. Його пульсація відчувалась у скронях, потилиці і навіть кінчиках пальців.

— Ходи сюди! — гаркнув вітчим і вдарив кулаком об стіл.

Хлопчик часто задихав і тихенько підкрався до кута коридору. Опустився і притулив худорляві роздряпані коліна до грудей. Підлога під ногами була шалено холодною. Тонкі діряві шкарпетки зовсім не зігрівали. Хлопчик подивився на крихітну залізну машинку чорного кольору — єдину свою іграшку.

Кусаючи губи до крові, хлопчик молився лише про те, щоб вітчим скоріше пішов з кухні і ліг спати. Та пляшка з рідиною, що їдко тхнула, випадково розбилась. Хлопчик хотів дістати хліб, заліз на стілець, потягнувся до кухонної шафи. Наступної миті кухня перед очима закружляла, почувся дзвін розбитої пляшки. Хлопчик підвівся з підлоги і побачив, що стілець зламався, а поруч з ним лежали прозорі друзки. Вже тоді він зрозумів, що вітчим дуже-дуже розлютиться, тому хлопчик поквапився сховатися.

— Я тебе все одно відлупцюю! — заволав вітчим.

Хлопчик знову сіпнувся і випадково впустив машинку. Вона з оглушливим звуком вдарилась об бруду підлогу. Серце зірвалось кудись вниз, ніби хотіло впасти поруч з машинкою. Вже наступної миті хлопчик побачив вітчима. Той стрімко наближався до нього, тримаючи в руках щільний ремінь з величезною залізною бляхою.

Удар ременем розтікся болем по руках і ногах. Хлопчик спробував сховати голову між колінами. Моторошний, невимовний переляк ніби паралізував.

Влас, шумно втягнувши повітря в легені, розплющив очі і різко сів у ліжку. Серце досі калатало. На душі стало неспокійно. Це був всього лише нічний жах. Примара далекого минулого. Давно він не з’являвся. Трясця!

За вікном вже ліниво здіймалось зимове сонце. Втомлено провівши долонею по обличчю, Влас спустив ноги і відкинув убік ковдру. Ввімкнувши телевізор, щоб тиша не напружувала, не стискала свідомість, Влас пройшов до ванної.

Крижана вода практично одразу змила весь ліпкий слід нічних жахів. Причесавши вологими пальцями неслухняний кучерявий чуб, Влас опустив руки на край білої раковини і подивився на себе в дзеркало.

Кого він зараз бачив навпроти? Стомлену людину з величезним і, відверто кажучи, потворним шрамом, який розтягнувся від лівої брови до правого кута роту.

В темних очах вже давно засіли їдка посмішка і розлюченість.

З кого він сміявся? На кого злився? Та він і сам вже не пам’ятав. Вся злість з посмішкою давно трансформувались у певний захисний бар’єр. Він надійно слугував ось вже багато років вірою і правдою.

Завжди легше злитися, ненавидіти і глузувати. Завжди простіше вважати, що життя — суча потвора. Складніше відпустити страхи минулого, зруйнувати бар’єри і припинити дивитися на все так, ніби хочеться кожного прикінчити.

Ще раз умившись, Влас вийшов з ванної і пройшов до кухонного острівця, щоб заварити чашку міцної кави.

По телевізору вже йшов випуск місцевих новин. Ведуча в студії розповідала про те, що зараз почала розгортатися передвиборча гонка. В лідерах знаходився якийсь Серебряков, хоча всі зробили ставку на іншого кандидата. Потім вся ця політична хрінь змінилась на новини спорту.

Влас дістав зубами з пачки цигарку, підкурив. Поки готував собі каву, декілька разів ледь не впустив в чашку попіл. Глибоко зітхнувши, він ще раз знервовано провів пальцями по волоссю. З голови чомусь не виходила вся ця епопея з виборами на посаду мера.

Знаючи, як саме влаштований світ, Влас ані трохи не сумнівався, що того нещасного Серебрякова просто вб’ють, якщо він лідирує там, де не має права. Важко буде і йому, і його дітям, і дружині. Коротше, такій участі не позаздриш.

Зробивши величезний ковток гарячої кави, Влас прибрав звук і підійшов до панорамних вікон своєї вітальні. Важкий погляд темних очей зосередився на каламутному сірому небі. Цей день обіцяв бути плідним. Вимкнувши новини, Влас натиснув кнопку на маленькому плоскому пульті і через декілька секунд вітальня наповнилась музикою. Спокійний голос Джонні Кеша допоміг розслабитися.

Кава вийшла бридкою на смак, тому її залишки довелось вилити у раковину. Докуривши, Влас вдавив цигарку у масивну скляну попільницю і пішов одягатися. Сьогодні багато чого треба було встигнути зробити.

Схопивши ключі від улюбленого чорного авто, який давно припинив бути іграшковим, Влас дістав ще одну цигарку і натиснув кнопку ліфту, щоб потрапити до паркінгу.