Раді Вас бачити!

Коли я знову опинилась у квартирі пана Шраменко, то вже змирилась із думкою про нашу повторну близькість. Вдруге вже не повинно бути боляче, адже так?

Влас Владиславович ввімкнув світло у вітальні і пройшов до барного острівця, зідравши з шиї ненависного метелика. Відклавши клатч, я зняла взуття і з полегшенням зітхнула. Ноги після підборів трохи боліли. Я мигцем подивилась на себе в дзеркало. Очі палали, а на щоках виник яскравий рум’янець. Це через клятий коньяк! Не варто було його пити.

Тихенько пройшовши вглиб квартири, я побачила вогні нічного міста за вікном. Влас Владиславович щось собі налив. Напевно, якийсь алкоголь. Закурив. Причесав пальцями чуб і узявши склянку, лінивою ходою попрямував до дивану. Розстібнувши піджак, він сів і закинув ногу на ногу.

Важкий задумливий погляд сковзнув уздовж моєї фігури. Цієї миті я чітко зрозуміла, що будь-які розмови скінчились. Влас Владиславович привіз мене сюди для однієї конкретної мети. Вперше було лячно, зараз зовсім трохи легше, але в будь-якому випадку я відчувала хвилювання. Не дуже хотілось, щоб знову було боляче.

— Роздягайся, — кинув мені Влас Владиславович і не зводячи пронизливого погляду, зробив ковток.

Проковтнувши клубок сліз, я розстібнула ґудзики на рукавах. Потім мої пальці потягнулись до «блискавки», що майже прозорою змійкою була розташована на боці. Знявши сукню, я кинула її на диван поруч із чоловіком. Тепер я стояла перед ним лише в спідній білизні.

Влас Владиславович допив і поставив зі стукотом склянку на журнальний столик. Підвівся. Я глибоко задихала, намагаючись приборкати страх. Такий Влас мене по-справжньому лякав. Його погляд став іншим, навіть хода трохи змінилась. Як і минулого разу, так і цього він чимось нагадував вовка. Вовка-одинака, який у засніжених лісах виглядав здобич і був готовий на все, аби наздогнати її. Шкірою пробігли сироти. Я зімкнула пальці в замок.

Чоловік підійшов ближче до мене і зупинився. У тиші квартири я чітко почула його дихання. Мій погляд спустився трохи нижче і зосередився на розстібнутому комірі сорочки.

— На мене дивись, — Влас Владиславович здійняв моє обличчя за підборіддя.

Глибоко зітхнувши, я подивилась на нього і тихо зітхнула. Погляд темних очей напружено свердлив мене. Здається, він був розлючений. Але через що?

Великий палець раптом торкнувся моїх нафарбованих вуст, я вловила гіркий аромат цигарок. Влас… Він увесь був оповитий цією їдкою гіркотою. Палець повільно розтер губну помаду, а погляд… Він став немиготливим і таким пронизливим ніби прагнув потрапити до мене під шкіру.

В голові промайнула панічна думка, що Влас Владиславович мене зараз поцілує. Але він лише зазирнув мені в очі, потім різко розвернув до себе спиною. Притиснув до грудей і шумно втягнув повітря, ткнувшись носом мені у волосся. Я завмерла на місці, ошелешено дивлячись перед собою. Він поводив себе як тварина і це лякало.

Пальці швидко і грубо витягнули із зачіски шпильки. Волосся важкою кучерявою хвилею розсипалось по моїх плечах. Влас Владиславович запустив у них свою долоню і боляче стиснув, відтягнув мою голову назад.

— Якщо ти ще раз візьмеш до рота хоча краплю, — прошипів він, майже притуляючись вустами до моєї скроні, — я дам тобі по сраці. Сидіти тиждень не зможеш. Ще раз підвищиш на мене голос і отримаєш другу порцію ременю.

Я шумно задихала. Влас відпустив моє волосся і потягнув на диван. Думки в голові плутались, і я самій собі зараз не могла точно сказати, що відчуваю. Цей вечір приніс з собою занадто багато різноманітних емоцій, як позитивних, так і негативних.

Влас Владиславович підім’яв мене під себе. На підлогу поруч із диваном впала пачка презервативів. Жодних більше слів. Чоловік поставив мене на карачки, різко стягнув трусики і боляче стиснув сідниці. Я вже не могла вгамувати ані тремтіння, ані швидке дихання, ані схвильовані поштовхи власного серця.

Дряпаючи нігтями шкіру дивану, я намагалась думати про все, що завгодно, окрім майбутнього болю. Влас Владиславович підтягнув мене ближче до себе і насилу, але одразу на всю довжину увірвався у моє лоно. Я не стрималась і скрикнула від гострого болю. Моє тіло вигнулось.

Важка гаряча долоня обійняла мою грудну клітку і притулила спиною до твердого тіла. Ґудзики на сорочці неприємно врізались у хребет. Влас важко дихав мені на вухо. Невже так буде завжди?

Долоня зімкнулась на моєму горлі. Перший поштовх вирвав з мене ще один скрик. У вертикальному положенні здавалось, що Влас штовхався в мені особливо глибоко. І це було дуже боляче.

Зуби торкнулись мого вуха, несильно стиснули ніжну мочку. Знову поштовх. Я застогнала і замружилась. Долоня оголила мої груди і накрила їх. Влас Владиславович повністю оплутав мене собою. Він штовхався грубо і глибоко. Я тремтячими пальцями вчепилась у його руку, яка зімкнулась на моєму горлі.

Боляче стиснувши сосок, Влас потягнув його, змушуючи затвердіти. Ця маніпуляція віддалась дивним гарячим відчуттям між ніг. Воно було дивним, але несподівано приємним. Зуби сковзнули від мочки до шиї, кусаючи її.

Наступної миті Влас Владиславович втиснув мене в диван, жорстко трахаючи ззаду. Я схопилась за твердий підлокітник, намагаючись хоча б трохи вгамувати себе і свої відчуття. Інколи з горла вирвались скрики, бо досі було боляче.

Гарячі долоні накрили мої, сильніше притискаючи до підлокітника. Влас Владиславович навис наді мною, продовжуючи швидко рухатись в моєму лоні. Його зуби вп’ялись в мою лопатку. Я зойкнула. Декілька глибоких поштовхів і чоловік втиснувся грудьми в мою спину, боляче стискаючи руками мої руки. Він судомно видихнув, майже загарчав і притулився носом до моєї потилиці.

Декілька секунд Влас Владиславович залишався в мені, потім плавно вийшов і підвівся з дивану. Проковтнувши слину, я спробувала заспокоїти дихання. Кожен м’яз у моєму тілі раптом розслабився. Підступний коньяк все ж вплинув на мене. Хотілось спати, але я намагалась боротись із цим бажанням.

Влас Владиславович повернувся через декілька хвилин. Він був переодягнений у чорні джинси, простий сірий светр, на плечі недбало накинув шкірянку.

Я повільно сіла, відчуваючи слабкий імпульс болю внизу живота. На щастя, він був не таким сильним, як попереднього разу. Поправивши ліфчик, я вдягнула трусики і взяла сукню. Мочка вуха, шия і лопатка неприємно пульсували після зубів Власа… Так, мабуть, настав час просто називати його Власом.

Він неквапливо рушив у мій бік.

— Це тобі, — на простягнутій долоні я побачила декілька ключів.

— Що це?

— Один від твоєї нової тачки. Інший — від квартири. Все записано на тебе.

Я взяла ключі і декілька секунд дивилась на них.

— Ось цю хрінь з вуст зітри, — продовжив Влас. — У тебе і без неї нормальне обличчя.

Я відклала ключі і підвівшись, вдягнула сукню.

— Ми прощаємось?

— Так, — Влас сів у крісло і закинув ногу на ногу, — все основне лайно я розібрав. Тож, можеш з братом вже завтра переїжджати, — погляд темних очей продовжив вивчати мене, інколи зупиняючись або на обличчі, або на боковому розрізі сукні.

Взявши ключі, я раптом подивилась на гітару. Вона стояла біля вікна в розстібнутому чохлі.

— Ти від люті ледь не збожеволів, — повільно почала я, — коли почув мої спроби грати. І якщо все скінчилось, то… Можливо, ти все ж таки продемонструєш мені свої феноменальні навички?

— Феноменальні? — брови Власа здивовано поповзли вгору.

— Мої спроби були не такими вже і жахливими. Гадаю, тільки людина, яка володіє феноменальним талантом здатна образитись.

Він несподівано розсміявся. Негучно і, здається, щиро. Таким я його ще не бачила.

— Ти занадто багатого чого від мене чекаєш, вовчице, — Влас знову уважно на мене подивився. — Ні, я нічого не демонструватиму.

— Чому?

— Бо я тобі не клоун, — в хрипкому голосу пролунали вже знайомі нотки непохитності і жорсткості. — Зітри цю хрінь з вуст, і я відвезу тебе до хлопця.

— А коли ти любиш грати? — напевно, це коньяк розв’язав мій язик.

— А тобі не начхати?

— Якщо запитую, значить — ні. Не начхати.

— Коли душа просить, — пробурмотів він і підвівся з крісла. — Але таке трапляється нечасто.

— Чому?

— Ти тільки зі мною така надокучлива скалка в дупі? — Влас дістав зубами з пачки цигарку.

— Я знаю, чому, — витерши долонею залишки губної помади, я з викликом подивилась на чоловіка.

— Ну? — нудьгуючи, спитав він.

— Твоя душа, — я підійшла до нього і тицьнула вказівним пальцем у груди, — в агонії. Вона вмирає і лише інколи подає ознаки життя. Гадаю, саме тоді ти граєш. Мій тато завжди казав, що я занадто наївна…

— Він мав рацію, — невдоволено відповів Влас.

— Не знаю. Можливо. Але я вірю, що твою душу можна врятувати. Ти непоганий. Ти не монстр в моїй історії, хоча інколи поводиш себе як останній покидьок.

— Ти п’яна, — Влас закотив очі. — Постійно, коли жінка вип’є, починає верзти нісенітниці. Ходімо, я відвезу тебе.

— А чому не Ренат?

— В такому вигляді, — Влас трохи примружився, — ні з ким, окрім мене, ти не поїдеш.

— В мене пристойне вбрання.

— Але ти пахнеш сексом, — він розвернувся і покрокував на вихід.