Раді Вас бачити!

— Віоло! — Костусь із радісним виґуком кинувся до сестри Клима.

— Привіт, хлопче! — Віола обійняла мого брата і скуйовдила долонею його волосся. — Скоріш виростай. Станеш моїм чоловіком.

— Ти тоді вже постарієш, — Костусь спробував пригладити своє волосся.

— От тобі і відповідь, — Віола подивилась на мене. — Всі чоловіки однакові. Носишся із ними, а вони тобі — ти стара. Привіт, люба, — подруга підійшла до мене і також обійняла.

— Привіт.

— Проходь. Клим ще збирається.

Я зняла взуття. Допомогла Костусеві повісити куртку. Віола запросила нас до кухні. Обідній стіл був захаращений підручниками і зошитами, а на плиті грівся чайник.

— Слухай, ти якось змінилась, — подруга уважно подивилась на мене.

— Та начебто така, як і завжди, — я відтягнула рукава светру, ховаючи долоні.

— Ні-ні, ти стала іншою, — Віола дістала декілька чашок. — Як ти? Знаю, це запитання тобі вже набридло.

— Нормально, — я сіла за стіл, а Костусь — поруч зі мною.

— Чому не зателефонувала, коли все це сталось? Ми хоча б Костуся могли до себе взяти, поки… Ну ти розумієш.

— Ситуація була дуже складною. Але тепер все стабілізувалось, — я глибоко зітхнула, намагаючись втримати внутрішній спокій.

— Це найголовніше. Клим мені сьогодні весь день розповідає, як несподівано зустрівся з тобою. Старші брати — це жах, — Віола жартівливо закотила очі.

— З молодшим анітрохи не легше. Так, котику? — я пригорнула Костуся. — Слухай, тобі, дійсно, не важко з Костусем побути?

— Леро, ну я ж майбутній педагог, — заусміхалась Віола. — Звісно, не складно! Ми давно не бачились. Та і ситуація зараз така, що я готова допомогти всім, чим зможу.

— Дякую.

— Та нема за що, — Віола подала мені і Костусеві чашки с ароматним чаєм.

— Дивись, які в мене є машинки! — брат із гордістю продемонстрував Віолі свої іграшки.

— Ого! Оце красуні. Мені червону, домовились?

— Гаразд, — Костусь протягнув Віолі червону машинку.

Через декілька хвилин на порозі кухні з’явився Клим.

— Можемо йти, — заявив він.

— Добре, — я встала з-за столу. — Котику, слухайся Віолу. Я потім приїду і заберу тебе.

Костусь вскочив зі свого місця, обійняв мене і кивнув.

До ретро-бару ми вирушили на моїй автівці. Клим проклав шлях на навігаторі.

— А що це взагалі за бар такий? — спитала я. — Про нього якось нічого і не чула.

— Це класне місце. Не дуже популярне, але так навіть краще. Атмосфера там просто неймовірна. По буднях завжди якісь рок-балади грають. У вихідні — просто музика із 70-х і 80-х. Платівки. Старі постери на цегляних стінах. Старі магнітофони у якості прикрас інтер’єру. Коротше, чудовий бар. Той, хто його зробив, стовідсотково вклав у нього всю свою душу.

Я не зовсім була впевнена, що таке місце мне сподобається. Але майбутня зустріч із друзями розсіювала будь-які сумніви.

Коли ми приїхали в бар всі наші вже зібрались. Я декілька разів глибоко зітхнула і покрокувала вслід за Климом. Треба було просто дати собі можливість цього вечора хоча б трохи емоційно відпочити.

Наша компанія була невеликою — всього лише п’ятеро людей. Я, Клим, Стас, Олена і Марк. З Оленою я в одній групі навчалась. Вона із собою привела Марка, а Клим — Стаса і мене. Так ми і об’єднались.

— О! Наша дівчинка повернулась! Давай п’ять! — Стас, як завжди, був на позитиві.

Здається, я ніколи не бачила його сумним або мовчазним. Вліпивши йому слабку «п’ятірку», я обійнялась з Оленою і кивнула Маркові.

Ми розташувались на напівкруглій шкіряній канапі. Ніхто не порушував тему стосовно мого батька і це було для мене найголовнішим. Гадаю, Клим всіх друзів попередив, щоб не зіпсувати цей вечір.

— Ти щось питимеш? — спитав мене Клим.

— Я ж за кермом.

— Можемо таксі потім викликати. Якщо треба, переночуєш у нас. Місця всім вистачить.

— Гаразд, — урешті здалась я. — Сьогодні ми відпочиваємо.

У думках одразу зашелестів голос Власа: «Якщо ти ще раз візьмеш до рота хоча б краплю, я дам тобі по сраці. Сидіти тиждень не зможеш».

Все це дурня. Його тут немає. До того ж Власу є чим зайнятися, окрім як виховувати мене. Я вже давно не мала дитина. І сама вирішуватиму, що мені робити.

Цей вечір минав так само круто, як і колись. Я відпустила свій страх. Заглушила його декількома шотами і розповідями про Каліфорнію. Психоделічна музика повністю відображала мій внутрішній стан. Я веселилась, але незабаром в глибині душі почала відчувати всю палітру фальші. Мені лише хотілось вірити в те, що сьогодні все буде, як колись. Але це не правда, бо я сама вже стала іншою. В моїх думках зникла колишня легкість. Я думала про підприємство, думала про Костуся і про те, що робитиму завтра. Друзі ж розмірковували про те, щоб влітку вибратися кудись закордон або влаштувати похід. Олена скаржилась на те, що їй складно знайти роботу за спеціальністю. Клим плекав надію, що в нього з хлопцями обов’язково вдасться почати заробляти гроші з концертів і вони стануть популярними рокерами.

Дивлячись на цю різницю між нашими проблемами, я відчула смуток. І це… Це змусило мене зірватися. Я замовила ще декілька шотів. Скривилась, бо вони виявились шалено гіркими. Я намагалась повернути собі хвилю радості, але повернула лише щось темне і болюче. Здається, всередині мене щось надломилось. Надломилось ще тієї моторошної ночі.

На очах виникли сльози. Я часто закліпала, намагаючись впоратись із ними і не розмазати макіяж. Він сьогодні в мене був «важким», з чорними тінями. Якщо почну плакати, все попливе по щоках чорними струмками.

Олена витягнула мене на танцмайданчик. В голові трохи гуділо, а в грудях розтікся жар після шотів. Я розпустила волосся і заплющила очі, рухаючись у такт із піснею. В думках панував безлад. Розплющивши очі, я байдужим поглядом роздивлялась різнокольорові ліхтарики, змушуючи своє тіло рухатись в одному ритмі з музикою.

Це був дивний стан. Я нічого не відчувала, окрім того, що мені спекотно. Не було ані болю, ані радості. Нічого. Тільки музика, напівтемрява і ці різнокольорові ліхтарики. Я знаходилась тут і одночасно із цим десь геть в іншому місці. Мене ніби рознесло на мільйони мікрочасток і розвіяло вітром у різні кутки світу. Таке відчуття, що з моєї душі забрали елемент, який раніше допомагав жити.

Тепер я просто існувала. Я кожного дня щось робила, думала, але не жила. Під моїми ногами не було твердого підґрунтя. Я знала, що робитиму завтра, але гадки не мала, що робити зі своїм життя у майбутньому.

Хто я? Що я?  Чи вистачить мені сил впоратися з усіма труднощами, що випали на нашу з Костусем долю?

В черговий раз розплющивши очі, я здійняла погляд і чітко почула у своїх думках одне-єдине слово: «Вовчиця».

Уздовж хребта пробігся морозець. Я здригнулась ніби мене огорнув січневий вітер. Розфокусований погляд зачепився за самотню фігуру, яка стояла в тіні на другому рівні. Я якось і не помітила, що бар був поділений на два рівні. Здається, все ж таки не варто було забагато пити. Попередній досвід нічого мене не навчив.

— Мені потрібно до вбиральні, — попередила я, підійшовши ближче до Олени, щоб вона мене почула.

Подруга кивнула.

Зайшовши до вбиральні, я підбігла до раковини і ввімкнула воду. Нову хвилю сліз цього разу мені не вдалось стримати. Я розплакалась і розлютилась на себе через це. Довелось змивати увесь макіяж, але чорні тіні і підводка все одно залишились на контурі вій. Подивившись на себе в дзеркало, я побачила розчервонілі впалі щоки і величезні зелено-блакитні очі. Через підводку вони зараз здавались ще більшими і ще насиченими.

Пригладивши вологими долонями кучеряве волосся, я вимкнула воду. Висушила руки і вийшла з вбиральні. Повернутись до друзів не вийшло — сильна гаряча долоня залізними лещатами різко зімкнулась на моєму передпліччі.

— Якого, бляха, хріна ти тут робиш? — розлючений хрипкий голос вибухнув в моєму сп’янілому мозку сотнями яскравих спалахів.

Я інстинктивно зробила крок назад, але Влас різко сіпнув мене на себе. Я ледь не врізалась в нього. Все навколо на декілька секунд закружляло.

— На мене дивись, — інша рука боляче стиснула підборіддя і проти волі здійняла мою голову.

Наші погляди зустрілись. І… Краще б цього не відбулось, бо важкий вовчий погляд був готовий роздерти мене на шматки.

— Сонце, та ти ж п’яна, — Влас ще більше насупився.

— Зі мною все в порядку, — частково це була правда, бо мій язик не заплітався і мене не хитало. Просто трохи розболілась голова і жар в грудях розійшовся всім тілом.

— Мені тільки брехати не треба, — Влас відпустив підборіддя. — По сраці все ж варто дати, щоб не вливала в себе місцеве пійло.

— Я випила тільки п’ять шотів і повністю контролюю себе, — я різко вивільнила свою руку. — А ти що тут робиш? Слідкуєш за мною, чи не так?

— Це взагалі-то мій бар. А ти мене геть не цікавиш, щоб я слідкував за тобою, — він роздратовано видихнув.

— Я повинна була одразу здогадатися, — я закотила очі і притулилась спиною до стіни. — Старі дурні пісні і вся ця атмосфера.

— А танцювала ти під ці пісні доволі активно. І про те, що вони старі навіть не думала, — Влас примружено подивився на мене.

— Мені до друзів треба повертатися, — я випросталась і вже хотіла вийти з невеликого коридору.

— Ні, — Влас притиснув мене назад до стіни і опустив долоні з обох сторін від мого обличчя.

Я злякалась і затамувала подих. Влас нависнув наді мною і зараз його шрам в напівтемряві виглядав по-особливому потворним.

— Ти піднімешся до мого кабінету, а потім тебе відвезуть додому. Хлопчик де?

— З надійною людиною.

Розлючений погляд опустився до моїх прочинених вуст. Я відчувала рване дихання Власа на своїй шкірі. Він був занадто близько. Так близько, що мені здалось, ніби раптом кудись зник увесь кисень.

— Ходімо.

— Навіщо? — я задерла підборіддя і з викликом подивилась на Власа. — Навіщо мені йти до тебе в кабінет? Щоб ти мене знову трахнув? Тебе збуджує думка, що ти єдиний чоловік, який побував у мені? Навіщо зайві рухи? Візьми тут. Розверни до себе спиною, притисни до стіни і трахни. Ти ж цього хочеш?

Влас випростався і щільно стиснув вуста. Вони вмить перетворились на вузьку бліду смужку.

— Вгамуйся! — гаркнув він.

— Ні, — я зробила крок до Власа і притулилась до нього всім тілом. Він напружено завмер на місці. — Зроби те, чого хочеш. Я ж бачу, що ти вже збудився, — це було щось зовсім неадекватне з мого боку.

— Замовкни! — знову гаркнув Влас і вдарив кулаком по стіні, а потім відштовхнув від себе. — Хочеш поводитись як шльондра? Гаразд. Тільки поводься так з усіма своїми друзяками, які тебе вже очима трахнули, — він знервовано зачесав пальцями кучерявий чуб. — Тобі нема чого тут робити. Тримайся подалі від моєї території, — розвернувшись, Влас швидко покрокував геть з коридору.