Спочатку:
На сторінку книги
— Міледі? — Доріан Емберг запропонував мені руку в шкіряній рукавичці. На тонких вустах грала хитра посмішка, від якої я не знала, на що очікувати.
Сотня очей гостей корони була зосереджена зараз тільки на нас. Та бентежив мене тільки погляд короля.
— Ваша високосте, — видихнула я та вклала пальці в його долоню. — Не очікувала, що доля сьогодні зробить мені такий подарунок.
— Подивимося, що з цього вийде, — чемно відгукнувся він, жестом покликав служницю у чорній сукні й повів мене до виходу з зали.
У тиші, що досі панувала у цьому приміщенні, я чула кожен свій вдих та видих. Погляди аристократів пропалювали мені дірку між лопаток.
Та ця напруга зникла, варто було зробити крок за двері. Їх навіть зачинили за нами, дозволивши дихати вільніше.
— Чого бажає, моя леді? — надто солодко спитав Доріан, зупинившись у круглому коридорі з кількома товстими мармуровими колонами.
Жінка, що мала нас супроводжувати, зупинилася за п’ять кроків, опустила погляд.
— Здивуйте мене, ваша високосте, — примружилася я, прийнявши правила гри, которі досі не розуміла.
— Я спробую, — хитра посмішка знову з’явилася на його обличчі. — Тоді, спочатку, прогулянка.
Він запропонував лікоть, я прийняла цю пропозицію. Кронпринц повів мене сходами на перший поверх, а я час від часу вловлювала його погляди, які він скоса кидав на мене.
— Щось не так, ваша високосте? — не витримала я, коли ми звернули у коридор.
— Намагаюся прочитати ваші думки, Емілі, — зі сміхом відповів він.
— Немає такої магії, — я знизала плечима. — Або ж вона у кілька разів перевершує ту, що ви щойно продемонстрували у залі.
Доріан, здавалося, перечепився через власну ногу. Повернувся до мене і скинув брова, наче не очікував почути того, що почув.
Значить, це була не перевірка мене. Що ж, добре, з одного боку. А з іншого…
— То ви володієте магією, Пряна принцесо, — промуркотів чоловік, відновлюючи нашу неквапливу прогулянку коридорами палацу. — Цікаво.
— Було б ще цікавіше, якби це було правдою, — гмикнула я, не збираючись так легко здаватися. — Невже, ви, ваша високосте, вважаєте, що настільки майстерні у чарах, що цього не помітять прості люди? Папірець просто з’явився у вас в руках. Ви не взяли його серед інших.
Я знову відчула той погляд, від якого в мене по хребту блискавки проскакували. Якщо він зараз повірить, я викрутилася.
Трясця! І з чого я вирішила, що це була демонстрація для мене?
— Сподіваюсь, ви пробачите мені цю хитрість, — нарешті заговорив він, хоча його гарячий погляд я все ще відчувала маківкою. — Дуже кортіло провести з вами час.
— Як з другом? — підколола я його і підняла руку, торкнувшись кулона з серцем. Сьогодні я вирішила вперше вдягти цю прикрасу. І зараз не могли змовчати.
— Якщо ви тільки так готові до мене ставитися, то так, — рокотливі нотки в голосі змусили шкіру вкритися сиротами.
— Ваш батько не схвалить, якщо кронпринц вирішить залицятися до дочки барона, — помітила я, звівши на нього погляд. — Не думаю, що лють короля вартує того.
— Ви просто не знаєте, від чого відмовляєтеся, — м’який баритон наче огорнув мене теплом, а у світло-коричневих очах спалахнув вогник.
— У вас є змога це продемонструвати, — я знизала плечима і першою відвела погляд, намагаючись відкинути спогади того клятого сну.
Він нічого на це не відповів, тільки трошки прискорився. І вже невдовзі зупинився перед великими дверима, перед якими чергували вартові.
Вони вклонилися Доріану і відчинили обидві стулки, щоб випустити нас у внутрішній сад.
— У центрі палацу хтось додумався висадити дерева? — видихнула я, роззирнувшись.
Нас оточував невеликий сад з яблунями та вогнефруктами. Стіни палацу, що оточували периметр, вкривав своїми густими килимами зелений плющ. У центрі плескався водою триярусний фонтан, на вершині якого сиділи справжні маленькі пташки із синім пір’ям.
Я звела погляд, очікуючи побачити скляну стелю. Та натомість побачила лише небо і білі кучеряві хмари. Над садом не було даху.
— Це одне з моїх улюблених місць у всьому палаці, — озвався Доріан, ступаючи слідом за мною в зелений затінок. — Хоча, зізнаюсь, сьогодні він особливо гарний.
Його голос ковзнув по моїй шкірі м’яким вітром, і я не одразу зрозуміла, чи він говорить про сад, чи про щось ще.
— Я гадала, вам до душі бенкети, полювання і змагання у стрільбі, Доріане. А не природа, — кинула я, намагаючись тримати розмову у звичному руслі. Його погляд змушував серце битися трохи швидше, ніж воно мало б.
— Це теж непогана розвага, Емілі, — з легкою усмішкою відповів він. — Та інколи я змінюю враження про себе одкровенням. Як от зараз.
— Одкровенням? — я пройшла до фонтану і повернулась до нього, звівши брову. — І яке ви припасли для мене на наступний раз, ваша високосте? Скажете, що складаєте вірші? Чи полюбляєте збирати квіти у вільний час?
— Вірші — справа невдячна, якщо не маєш достойної музи, — відповів він з усмішкою, яка ледь не змусила мене знову відвести погляд. — А от квіти... збирати не люблю, більше полюбляю дарувати.
— І яка кількість леді чула від вас щось подібне? — поцікавилася я, спираючись на мармуровий край фонтану. — Ваш репертуар компліментів, мабуть, такий же багатий, як і казна Ретільванії.
— Для вас, Пряна принцесо, я знайду щось унікальне, — Доріан зупинився зовсім близько, не порушуючи мого простору, але напруження між нами сягнуло нової межі. — Ви ж не хочете, щоб я був передбачуваним?
— Вас важко назвати передбачуваним, — визнала я. — Спочатку мова про ваше розбите мною серце, потім подарунок, а вже невдовзі та сцена на заході у герцога. Навіть не знаю, чого очікувати сьогодні? Може правди?
— Правди? — він примружився. — Якої правди ви бажаєте, Емілі?
— Наприклад… чого ви домагаєтеся? — я скинула підборіддя і витримала його погляд. — Яку гру затіяли?
— Якщо оголосити правила, то буде вже не так цікаво грати, вам так не здається? — він стягнув з правої руки рукавичку та опустив пальці у воду. — До того ж, я бачу, що вам самій цікаво розгадувати таємниці. Дозволите побути для вас такою ж таємницею?
— Навколо мене надто багато всього загадкового, щоб розгадувати ще і вас, Доріане, — їдко відповіла я.
— Шкода, — награно зітхнув він. — Ви знову розбиваєте мені серце, Емілі.
— Гадаю, ви міцніше, ніж думаєте, Доріане. І витримаєте такий удар, — посмішка сама промайнула на моїх вустах, а я лише похитала головою. — Здається, ви збиралися сьогодні справити на мене враження. Якщо так подивитися, розмови з цим не справляються.
— Очікувано, — зізнався він. — Та я не намагався вас поки що вразити, я лише вирішив показати вам місце, яке змушує мене забувати про те, хто я є і чого від мене очікує суспільство. Інколи всім нам потрібне таке місце, щоб віднайти правильний шлях, виходячи за ті двері.
Він вказав у бік виходу з саду. А я тільки зараз помітила, що ми з ним тут насамоті.
— А де служниця? — я озирнулася, але жінки у чорній сукні не знайшла поглядом.
— А навіщо нам зайві свідки? — Доріан дивився на мене, трохи нахиливши голову. — Все одно, моє слово важить більше. І повірять мені, а не служниці.
— Або не мені, — по-своєму зрозуміла я. — Бо якщо я скажу, що тут відбулося щось непристойне, повірять не мені, а вам, який буде все заперечувати. Так?
— Тільки якщо я вирішу виступити против вас, — підтвердив кронпринц, продовжуючи спостерігати за мною з-під чорних вій. — З цим, нічого не зробити. Так працює цей світ.
Я змовчала, вкладаючи всі свої сили в те, щоб не відвести погляд. Витримати цей мовчазний поєдинок.
— Однак в мене і в думках не було виступати проти вас, Емілі, — усмішка з’явилася у куточках його рота. — Навпаки, я міг би запропонувати вам захист та допомогу. У разі потр***, звісно.
— А що натомість? — зухвало спитала я, скинувши брови.
— Браер, — закотив він очі. — Ви усюди намагаєтеся укласти угоду. Не все, що вам пропонують, має ціну, Емілі. Інколи, це просто подарунок.
— Не це я очікувала почути, — чесно видихнула я й одразу ж прикусила язика.
Темні очі навпроти на мить здалися ще темніше. Наче сонце зайшло і вкрало все світло.
— А чого ви очікували? — Доріан примружився. — Що я почну вас зваблювати? Що саме це стане ціною за якусь мою можливу допомогу? Прошу вас, Емілі… Я б не опустився до того, щоб просити у вас щось таке натомість. І не став би робити нічого такого, чого б ви самі того не бажали.
Останні його слова наче вжалили мене. І якийсь демон мене за язика смикнув, не інакше!
— Звідки вам знати, ваша високосте, чого я бажаю?
Хижий блиск промайнув в очах, кольору шоколаду.
— Ви мали рацію, Емілі, що я не можу прочитати ваші думки з допомогою магії, — прошепотів він, трохи нахилившись до мене. — Та я можу бачити ваші погляди…
Його рука у шкіряній рукавичці повільно піднялася й обережно прибрала з мого обличчя руде пасмо.
— Можу чути, як ви дихаєте, — принц опинився ще ближче, а його пальці торкнулися мого плеча.
Від цього дотику мене ледве не підкинуло на місці.
— Бачу, як ви реагуєте на мої дії, — він нахилився ще ближче, а я відчула легкий дотик губ до ключиці.
І забула як дихати, замружившись.
— Я відчуваю, як ви тремтите, — гарячий шепіт обпік ніжну шкіру на шиї.
А за мить я відчула там губи, що ніжно цілують.
— І це не страх, Емілі, — новий шепіт і новий майже невідчутний дотик ніжних губ вже трохи нижче вуха. — Це дещо інше. Те, що ви відчуваєте до мене.
— Доріане.., — видихнула я, не в змозі зібратися з думками.
— Я можу дозволити собі зваблювати вас, — м’який голос пролунав біля вуха, — тільки тому, що ви теж цього бажаєте, Пряна принцесо. І тільки тому, що ви відповідаєте на це.
