Раді Вас бачити!

***

У маєтку стало настільки тихо, як ще ніколи не було. Навіть слуги перетворилися на привидів, не бажаючи потрапити під гарячу руку господарів. Ми з сестрами трималися разом до самого вечора — до моменту коли варто було спуститися на вечерю. На вечерю, до якої повернувся батько.

— Емілі, я можу сказати, що тобі зле, — Джозі заламувала руки, поки я маскувала пудрою пляму на обличчі, яка так до кінця і не зійшла. Навіть уявляти не хочу, з якою силою батько мене вдарив.

— І залишити вас з ним самих? — пирхнула я. — Ні. Зараз я у цьому будинку старша. Я спущуся.

Ребека більшість часу мовчала. Джозі ж намагалася відмовити мене. А потім, коли я вже зробила крок до дверей, кинула фразу, яка все поставила на свої місця.

— А якщо він тебе зараз вб’є? Він здатен.

— Здатен, — погодилася я, озирнувшись. — Та ми товар, сестро, пам’ятаєш? А товар краще продати, ніж спаскудити. Він може і поганий батько, та торговцем був добрим. Поки не почав займатися чимось дивним.

На це відповіді я не почула і першою спустилася в їдальню. Батько вже був там, він почав їсти, ні на кого не чекаючи. Навіть не поглянув на своїх дочок, які зайняли своє місце за столом.

Їжа в горло не лізла, та я намагалася бодай щось з’їсти, щоб відновити сили. Сестри навіть голови не підіймали. Поки…

— Завтра приїдуть деякі лорди, — раптово порушив тишу лорд Браер. Джозі здригнулася, виделка з гучним дзвоном вдарилася о край тарілки. — В нас більше немає стайні. А отже нам не потрібна така кількість коней.

— Які лорди приїдуть, батьку? — я звела на нього погляд. — Для чого?

— Одразу видно, що ти не слухаєш мене, Емілі, — з презирством відгукнувся він, кинув у мій бік погляд. — Приїдуть ті, кому я продам коней.

— Усіх?

— Леді не мають їздити верхи, — процідив він крізь зуби, дивлячись тільки на мене. — Нам вистачить і двійки коней для карети.

— Там є і мої коні, — скинувши підборіддя, промовила я. — Подарунок від мами. І подарунок лорда Шерве.

— Я знаю, — тільки і відповів він. Та повернув свою увагу до вечері.

А я стисла щелепи.

Він збирався продати завтра і Бурульку, і Буревія. Цього я дозволити не могла.

Вечеря знайшла своє завершення у тиші. Лорд Браер пішов першим, а ми за правилами не мали залишатися за столом без його присутності. Джозі побажала мені легких снів, а я… я спати сьогодні не збиралася.

Тільки-но маєток поринув у темряву, я почала збиратися.

Втекти я не могла собі дозволити. Хоча і промайнула така думка. Вона була приємна, та все ж надто легковажна.

З кімнати я вийшла, коли всі мали вже спати. Прокралася коридором і сходами до виходу, виринула у нічну прохолоду столиці і…

І пожалкувала, що не використала магію ще у кімнаті.

— Кудись зібралася? — голос батька пролунав, як перший грім навесні.

Лорд Браер стояв на вулиці, спираючись на дерев’яну тростину. І тільки у світлі зірок, що виринули з-за темних хмар, я його побачила.

— Подихати свіжим повітрям, — видихнула я, розвернувшись до нього.

— Вертайся в дім, — він мене, здавалося, навіть не почув. — Ребека вже отримала своє покарання за таку саме витівку. З тебе на сьогодні досить.

Злість знову підняла голову усередині. Я стисла щелепи і кулаки.

— Я не дозволю вам продати моїх коней.

— Мені не потрібен твій дозвіл, дівчинко, — Майлз Браер зараз виглядав вже надто спокійним. Його голос не тремтів, як тоді — зранку. — Я голова цього дому. Я ухвалюю рішення.

— Ви взагалі мене не слухаєте, батьку, так? — я склала руки на грудях. — Ви взагалі кохали мою матір? Чи одружилися з нею тільки через статок і титул?

— Я теж мав титул до того весілля.

— Так, тільки ваша родина збанкрутіла. І мала продати всі свої землі та маєтки. Тому моє питання все ще в силі — ви кохали мою матір? Чи це було лише простою угодою?

Я бачила, як перекосило його обличчя від люті.

— В дім, Емілі. Інакше ти пожалкуєш.

Це було достатньою відповіддю. Більшого мені і не треба було. Може колись він і кохав мою мати, був кращим заради неї. Та ці почуття не були такими вже сильними.

Мені довелося повернутися в маєток. Та це не значило, що я здалася.

Ніч пройшла повз мене. Я не спала. І з першими променями сонця, вже знаходилася на вулиці. Лорди, про яких вчора повідомив батько, приїхали незабаром.

Я бачила, як спочатку біля воріт зупиняється одна карета, гостей зустрічають слуги, проводять у маєток. Потім під'їжджає інша — сценарій повторюється. І от вже третя…

Та коли я побачила, хто саме виходить з третьої карети, серце впало. Тому що наш дворецький вів у бік маєтку Браяна та Крістіана Шерве. І це мене розірвало на шмаття.

Крістіан наче відчув мій погляд, повернувся і щось сказав батьку. Після чого кивнув дворецькому і попрямував у мій бік.

Я з замиранням серця спостерігала за тим, як він наближається. Роздивлялася прикрашене срібною ниткою темне-синє вбрання, роздивлялася чоботи. Все що завгодно, щоб не дивитися йому у вічі.

— Емілі, — він зупинився поряд з лавою, на якій я сиділа.

— Крістіане, — відгукнулася я і нарешті поглянула на нього. — Мені шкода.

— Я так розумію, це не ваше рішення, — він легко посміхнувся і без запрошення сів поруч.

— Я б нізащо не продала своїх коней, — пробурмотіла я. — Та я ще збираюся завадити батьку.

— Не варто, — лорд Шерве відкинувся на різну спинку і підняв очі до зелених крон дерев. — Нехай продасть ваших коней. Мені.

— Що? — я здивовано поглянула на чоловіка, який запропонував зараз щось дивне.

— А я знову подарую їх вам, — на його щоках з’явилися ті самі ямочки, від яких в мене подих перехоплювало. — Можемо їх поки поставити у моїх стайнях, щоб в нього більше не виникло причини продавати їх. Що скажете?

— Крістіане…

Це все, що я змогла видихнути. А він… він чомусь скривився від того, як я до нього звернулася.

— Я не знаю, що відбувається у вашій родині, леді Браер, — він встав і подав мені руку, — і мені не треба цього знати. Я допоможу вам, бо продавати коней… це найгірший вчинок.

— Ви не в образі? — я прийняла його руку, відчувши пальцями тепло чужої долоні. — Адже один з тих коней — ваш подарунок.

— Це не ваше рішення, тому ні, — він знову легко посміхнувся. — Ходімо, скоро почнуться торги. Нам треба не запізнитися.

Не цього я очікувала від цього дня. Я власноруч збиралася рятувати своїх коней від батька. Але зараз… я навіть не могла зрозуміти, як реагувати на раптову допомогу і цю доброту.