Спочатку:
На сторінку книги
Він випростався і відступив на крок. А я розплющила очі, відчуваючи те, як горять щоки. Перехопила погляд чоловіка навпроти й не відчула полегшення через те, що він зупинився. Мені стало так… холодно і сумно. І я зненавиділа себе за це.
— Та я не перетну межу, — промовив принц, простягнувши мені руку в чорній рукавичці, — поки ти сама цього не захочеш, Емілі.
Я кілька миттєвостей дивилася на його пальці, намагаючись зібратися з думками. Зрозуміти, що він зараз пропонує. І на що я можу погодитися.
— Не дивись на мене так, — попросив він, хитро посміхнувшись. — Якщо хочеш, скажи комусь, що я зваблював тебе у цьому саді, я не стану заперечувати. Якщо ж ні… ходімо пообідаємо. Ти маєш скуштувати ті шедеври, що готують наші кухарі.
Я перевела погляд на його руку і, зітхнувши, вклала свої пальці.
— Зваблення провалилося, ваша високосте, — промовила я та зробила крок йому назустріч. — Не скажу, що вам вдалося здивувати мене своєю поведінкою.
Посмішка на його обличчі стала ще ширшою:
— Звісно, леді Браер. Як скажете.
***
— Як смачно! — простогнала я, куштуючи наступну страву, навіть не закінчивши з попередньої.
Ми з принцом були у їдальні з високою стелею та синіми стінами не самі. На іншій стороні довгого дерев’яного столу зі скругленими кутами обідало ще декілька пар. Та і наша провідниця у чорній сукні повернулася. Жінка чекала в коридорі, за дверима саду.
Тому зараз я почувала себе так, наче нічого не сталося. Головне було не дивитися в очі чоловікові, що сидів навпроти й майже не торкався їжі. Тільки спостерігав за мною з легкою посмішкою і крутив в руках келих з вином.
— Я ж казав, вас вразять наші кухарі.
— Вони — так, — погодилася я, все ще дивлячись більше в тарілку, ніж на супутника, якого мені сьогодні обрала «доля». — Це неймовірно смачно. Я б хотіла переказати їм слова захоплення.
— Я перекажу, леді Браер.
— Ви? — я все ж таки подивилася на Доріана, здивовано скинувши брови.
— А що? Гадаєте, я не буваю на кухні? — відповів він мені таким самим здивуванням. — Емілі, як ви взагалі уявляєте життя принца? Мені тепер цікаво.
— Ви весь день нічого не робите, окрім залицянь до леді, — я знизала плечима. — Може, інколи тренуєтеся зі зброєю. Здебільшого з мечем, адже стрілецька не для майбутнього короля. А потім їдете на чергове свято.
Він кілька миттєвостей дивився на мене. Так пильно, що навіть не кліпав. А потім… розреготався.
Я опустила виделку, спостерігаючи за істерикою, яка захопила сина короля. Він навіть вино на стіл пролив, так сильно реготав.
— Ох, Емілі, — прошепотів він, заспокоюючись і витираючи серветкою куточки очей, — я маю вам якось показати, з чого складається мій день. Не дивно, що ви такої поганої про мене думки.
— Сьогодняшніми своїми витівками ви зробили все ще тільки гірше, — зауважила я і миттєво прикусила язика. Тому що принц спробував стримати посмішку і, прижмурившись, подивився на мене.
— Ви ж сказали, що мені нічого не вдалося.
— Нічого, — підтвердила я, а серце зрадницького закалатало в грудях. — Нічого з того, що ви планували, ваша високосте.
— Ви впевнені, що зрозуміли мої плани? Так само як і мій розклад?
Я не відповіла на цю відкриту провокацію. А Доріан, дякую йому велике, припинив мене зачіпати. Тому доїдала я в блаженній тиші… Поки спогади з саду не почали мене діставати. Уява малювала сцену, яка там відбулася.
Докручувала її. Продовжувала.
Я схаменулася тільки коли кров прилила до обличчя.
І майже одразу відчула на собі погляд кронпринца.
На щастя, він більше не перетинав жодної межі. Ані тієї, що виставила я, ані тих, які він уявляв для себе. Залишок часу ми провели у бальній залі, де я відмовлялася танцювати і намагалася ігнорувати погляди Доріана.
Мене розривало від суперечливих відчуттів. З одного боку мені кортіло як найшвидше позбутися нав’язаної компанії, повернутися у свій звичний світ. А з іншого… з іншого боку мені ставало цікаво, що могло б статися тоді у саду, якби я підтвердила його здогадку. Якби відповіла на ті непристойні речі, що він…
Боги!
Тряхнувши головою, я знайшла поглядом Гідеона. Він весело проводив час у великій компанії лордів, которі не тягли сьогодні з вази папірці. І здавалося, взагалі не цікавився нічим іншим.
— Ваш брат може лишитися на святі.
Я відчула коливання теплого повітря, яке вдарило мене у спину і огорнуло приємним відчуттям. Ніс вловив запах солодкого парфуму.
— А ви, якщо того бажаєте, — продовжив Доріан, зупинившись поряд, — можете полишити свято.
— Ви мене виганяєте, ваша високосте? — пирхнула я, звівши погляд на чоловіка.
— Звісно, що ні, — тінь посмішки промайнула на його обличчі й зникла. — Просто бачу, що вам вже не цікаво тут знаходитись. Тож, якщо вирішите піти, я вас прикрию перед аристократією.
— Як шляхетно…
Важкий погляд кронпринца я відчула шкірою.
— Я образив вас, Емілі?
…Ніжний ледве відчутний дотик губ до шкіри. Гарячий подих на шиї…
— Ні, — видихнула я, відвівши погляд.
— Ні? — я почула сміх в його голосі. — Скажіть правду. Раніше вас нічого не зупиняло, щоб це зробити.
Ці слова підштовхнули мене знову скинути погляд на принца і втриматися на місці.
— Ви граєте зі мною, ваша високосте. І мені це не до смаку.
— Жодних ігор, Емілі, — його голос змусив повітря навколо вібрувати. — Я вже сказав і показав, що у разі потр*** — я буду на вашому боці. Просто тому, що ви мені дуже подобаєтеся. Настільки, що все інше не має жодного значення. Якщо для вас це ігри… Ні, я більше не буду казати, що ви розіб’єте мені серце. Моє серце тепер захищено вашою відповіддю у тому саді.
— Не було…
— Не було відповіді? — він не дав мені договорити. — Добре, нехай не було. Тоді я все не так зрозумів, перепрошую. Однак, якщо відповідь була — я її почув.
Я насупила брови, вперше не почувши в тоні принца тих грайливих і хитрих нот, які лунали завжди. Зараз він ледве не вперше говорив серйозно. І дивився так, що усередині все переверталося.
І не знала, як на це реагувати. Просто не знала!
