Стиснувши кулаки, я розвернулася і попрямувала до льоху, збираючись поговорити з батьком. Та він був не один. Робітники сьогодні нічого не зносили, не шуміли, вони мовчки розбирали кам’яну кладку у східній частині льоху.
— Батьку, — я озирнулася у напівтемряві, і за мить знайшла лорда Браер. Він стояв осторонь, тримав в руках одну з глиняних пляшок і роздивлявся корок на ній.
— Емілі, — він озирнувся, кивнув мені. — Прийшла просити за сестру?
— Ні, — сухо відповіла я, зупинившись поряд з ним. — Ви ділова людина, батьку, ви ніколи не виконаєте прохання. Однак ми можемо укласти з вами угоду.
— Угоду? — він пирхнув, та все ж таки відклав пляшку, щоб зосередитися на мені. — І що ти пропонуєш?
— Ребека залишиться у маєтку, ви нікуди її не відправите, а натомість…
— Натомість? — в його сірих очах заблищало невдоволення. — Що ти можеш запропонувати мені, дитино? Що приймеш мою волю і вийдеш заміж за когось на кшталт лорда Гувін? Ти все одно це зробиш, адже це твоє призначення — бути корисною для родини.
— Тобто ви не бажаєте укладати угоду, — зрозуміло кивнула я. — Ви бажаєте зруйнувати нашу родину, батьку, так? Зіпсовані стосунки з дітьми, позбавлення спадкоємця освіти, нестача коштів. Я щось пропустила?
— Ти не маєш права так зі мною розмовляти, — його щоки вкрилися червоними плямами. — Схаменись, Емілі.
— Я давно маю право так з вами розмовляти, батьку, — мене вже було не спинити. — У цьому будинку зникли відчуття захищеності та єдності. Коли померла мама, ви втратили глузд! Схаменіться самі! Якщо ніхто окрім мене, не може вам це сказати, це зроблю я. Ви не відправите нікуди Ребеку і не змусите виходити мене заміж за вашого можливого спонсора. Ви не маєте на це жодного права. Спадкоємцем нашої матері є мій брат, а не ви.
Я сказала це. Сказала і пожалкувала одразу ж. Те, що Майлз взяв прізвище Браер не робило його головою. Для цього повинно бути народженим з цим прізвищем. Як моя мати, як мій брат. Мій брат, який вже може взяти верховенство на себе.
— Ти перетнула межу, — прошипів він, а пляшка яку він все ще тримав в руках, полетіла на підлогу. Розбилася на друзки. Вино червоною плямою поповзло по камінню.
— І що ви зробите, батьку? — я скинула підборіддя. — Теж кудись мене відправите? Якщо ви не опануєте себе, я вимушена буду звернутися до короля з проханням позбавити вас всіх привілеїв, які надає вам наше прізвище.
— Емілі…
На мить він став тим чоловіком, якого я з гордістю називала батьком. Людиною, до якої можна було звернутися у разі потр***. М’якою та доброю людиною, яка підтримувала мою матір у всіх її справах. Ту жінку, яку першою позаочі почали називати Пряною королевою.
— Лорде Браер, — один з робітників обрав не найкращий час, щоб звернутися до батька. — Лорде Браер.
— Що?! — він все ще дивився мені у вічі, наче випробовуючи. А потім розвернувся до чоловіка в пильному брудному одязі. — Ви щось знайшли?
— Ми розібрали усю східну стіну, — відгукнувся той, відступаючи на крок і показуючи у потрібну сторону, — там нічого немає.
— Не може бути! — Майлз Браер забув про мене, поквапився у вказаний бік. А я… я побігла за ним, щоб також упевнитися у почутому. Тому що цієї ночі я була там. І за східною стіною був коридор, який я не встигла роздивитися.
Однак зараз… Зараз за кам’яною кладкою, яку розібрали робітники, знаходилася одна тільки неглибока ніша. Порожня та темна. Ніякого коридору не існувало.