— Вам зіпсували настрій, леді Браер?
— Так помітно?
— Після того, як я бачив вас разом із метеликами — так, — Крістіан примружився. — Я можу чимось вам допомогти?
Це питання повисло в повітрі, а я не знала чи може він. Потім знайшла поглядом наслідного принца, який розмовляв з графом Гувін. Подивилася у бік брата, біля якого знову з’явилася Луїза. І нарешті вирішила.
— Можете. Запросіть мене на танець, лорде Шерве.
— Гадаєте, це зарадить вашій проблемі? — темні брови здивовано злетіли. Та відповіді чоловік від мене не чекав, зробив крок у мій бік і простягнув руку. — Ви допомогли мені біля маєтку, як я можу полишити вас. Тож, леді Браер, потанцюєте зі мною?
— Емілі, — промовила я, вкладаючи свої пальці в персиковій рукавичці в його долоню. — Називайте мене просто Емілі.
— Це честь для мене, Емілі, — посмішка, від якої в мене голова йшла обертом, знову з’явилася на його обличчі. — Та маю вас попередити одразу, танцюю я не дуже добре. Ваша сукня у небезпеці, і цього разу вітер навряд чи зможе її врятувати.
— Ця сукня мені не подобається, лорде Шерве, — заспокоїла я чоловіка, поки він вів мене ближче до музикантів. — Навіть не переймайтеся з цього приводу.
Він повернув мене до себе обличчям, продовжуючи посміхатися і так обережно обійняв за талію, наче я була порцеляновою вазою.
Під надривну мелодію скрипки Крістіан закружив мене залою. Його дотики до мене були майже невідчутними, якими і мають бути між незнайомцями. Та мені цього було чомусь… замало. Мене притягувало до цього чоловіка, як метелика до вогню. Хоча Крістіан точно не був схожим на полум’я, скоріш на кригу. І я ніяк не могла позбутися цього відчуття.
Сукня шурхотіла спідницею, я швидко переставляла ноги, не відчуваючи під ними підлоги. Задерла голову, щоб знову насолодитися кольором очей нового знайомого, однак мою увагу перетягнули темні фігури під стелею. Вони теж рухалися, теж танцювали під музику. Заворожували.
— Емілі, — стурбованість в голосі Крістіана змусила мене відволіктися від тіней, — у вас кров.
Він різко зупинився сам і змусив зупинитися мене. Витягнув з кишені камзола білосніжну хустку, вишиту червоними та золотими нитками.
І тільки тоді я відчула, як з носа струменіє кров, крапає на губи, підборіддя. Я опустила погляд і наче з запізненням побачила, як кілька крапель падає на ліф сукні.
“От тепер цей наряд остаточно зіпсовано”, — подумалося мені.
— Дякую, — невпопад пробурмотіла я, притискаючи хустку до обличчя. — Я маю перепросити…
— Ви маєте відпочити, — холодна наполегливість в його тоні заспокоїла мене. — Давайте я проведу вас…
— Не треба, — я відступила на крок і майже налетіла на пару, що продовжувала танець. — Дякую, що розважили мене, лорде Шерве.
Це все, що я сказала перед тим, як піти. Не озираючись піти, притискаючи до обличчя хустку.
У голові запаморочилось, постаті аристократів на периферії розмивалися.
— Емілі! — невдоволений тон брата наздогнав мене вже біля вікна. — Хто був той чоловік? З ким ти щойно танцювала?! Емілі!
Я озирнулася і зі злістю в очах поглянула на Гідеона. Не йому мене зараз засуджувати. Точно не йому.
— В тебе кров? Емілі?
Я точно хотіла відповісти йому. Я навіть знала, що і як скажу, щоб він зрозумів, що зачепив мене. Однак язик не забажав мене слухатися. Темрява зі стелі опустилася нижче і вдарила мене у потилицю.
Це стало останнім, що я запам’ятала зі Свята Див.