Раді Вас бачити!

— Лорде Браер! — голос пролунав над головою. На останній сходинці стояв чоловік в яскравому одязі. Він звів очі над сувоєм, який тримав в руках, і озирнувся у пошуках потрібного аристократа.

Гідеон поквапився до слуги, я пішла за ним.

— Тільки лорд Браер, — промовив слуга, коли побачив мене поряд. — Вибачте, леді. Почекайте ще трохи.

Брат знизав плечима, мовчки вибачаючись за дії графа. До нього підскочив один з акторів і повів до дверей маєтку. За мить Гідеон зник з мого поля зору. А я так і залишилась стояти на верхній сходинці.

— Леді Браер, — граф, який спостерігав за діями своїх людей з-під тіні колони, зробив крок у мій бік, — прийміть мої вибачення. Та запевняю вас, обрані для вас розваги, будуть краще за ті, які я підготував вашому брату.

— Лорде Гувін, — я повернулась до господаря маєтку, — я не в образі. Та і не кваплюся. Все одно не можу намилуватися цією спорудою.

— Ви ж вперше тут, — згадав чоловік, поправляючи коротке світло-коричневе волосся, яке вже перемежувала перша сивина. — Що можете сказати?

Я розвела руками, не в змозі підібрати слів:

— Я вперше таке бачу. І навряд чи коли зможу ще. Неймовірна споруда, а цей водоспад… Я наче біля якогось старовинного храму.

— Ви дуже близько до правди, леді Браер, — посміхнувся чоловік. — Цій будівлі більше тисячі років. Кажуть, що це ельфи магією побудували. Та більше схожих споруд ніде знайдено не було, і згадок про інші ми не маємо. Тож, якщо це правда, то може і будували вони його для своїх богів.

— Напевно, ми ніколи не дізнаємося, — увічливо відгукнулася я. — Вже не можу дочекатися, коли побачу оздоблення усередині.

— Вам сподобається, — запевнив мене чоловік, якого батько хотів бачити моїм чоловіком. — З радістю провів би вам екскурсію, леді Браер, але не сьогодні.

— Не хочу вас обтяжувати, — м’яко відмовилася я. — До того ж, наступного року ви вигадаєте щось нове, і я побачу більше. Інакше у цьому не буде ніякої загадки.

Граф кивнув, в його очах я помітила вдоволення моїми словами.

— Дивіться, майже всі вже пішли, — звернув мою увагу граф, повернувшись до сходів. — Заговорили ви мене, леді Браер.

— Перепрошую, графе, — я посміхнулася. — Сподіваюся, що не вкрала ваш час даремно.

Відповіді не сталося.

— І наостанок! Леді Браер! — слуга з сувоєм назвав моє ім’я, оглядаючи місце перед маєтком, де залишився лише один чоловік. — Леді…

— Я тут, — я зробила крок до слуги. — Я леді Браер.

Слуга щось перевірив у сувої та повернувся до дверей. В мій бік вже квапилася дівчина у широкій спідниці й чоловічій сорочці. Кожен її крок супроводжувався дзвоном безлічі монеток, що були пришиті до тканини.

— Леді, прошу за мною.

Вона вже посміхалася до мене і простягала руку, коли позаду почувся чоловічий голос:

— Графе, моє ім'я не пролунало.

Я озирнулася і зустрілася поглядом з неймовірними очима. Яскраво-блакитними. З темно-синьою окантовкою. І погляд цих очей… мене наче на місці прибило.

— Перепрошую, — граф обігнув мене і підійшов до незнайомця, — лорде?..

Я вже мала йти за служницею, веселитися, насолоджуватися Святом Див. Та застигла на місці, роздивляючись чоловіка.

Широкі плечі, легкий безлад на голові. Хоча чи можна привести до ладу цю коротку гриву хвилястого білявого волосся? Тонкі вуста і виразно випираючий гострий кадик.

— Крістіан Шерве, — назвався той. — Ви запрошували нас з батьком, лорде Гувін.

— Лорде Шерве, — видихнув граф, — ваш батько не відповів на мій лист. Я не був певен, що ви доєднаєтеся до нас.

— Із задоволенням, — чоловік м’яко посміхнувся, а я замилувалася ямочками, які з’явилися на його щоках.

— Що ж робити? — граф розгублено озирнувся до слуги з сувоєм. — В нас щось залишилося?

— Ні, мілорде, — зблід той. — Ми не підготували додатково нічого…

— Лорде Шерве, може піти зі мною, — запропонувала я до того, як встигла подумати. І знову зустрілася поглядом з незнайомцем. Кашлянула і додала. — Якщо, звісно, заплановане вами, графе, на це розраховано.

— Леді Браер, ви рятуєте мене, — лорд Гувін притис руки до обличчя. — Лорде Шерве, прийміть мої щирі вибачення.

— Всяке трапляється, — легко відреагував той і поглянув на мене. — До того ж, ця леді врятувала і вас, в мене.

А в «цієї леді» на мить голова пішла обертом.