***
На наступні кілька діб наш двоповерховий маєток поринув у тишу. Після повернення батька ми з сестрами пересувалися навшпиньки, говорили пошепки, а сміялися за закритими дверима.
Ніхто не хотів провокувати лорда Браер. Щось трапилося у його мандрівці, але своїм донькам він напряму у цьому нізащо не зізнається.
Саме тому Джозі майже весь вільний час проводила у моїй кімнаті. Хоча це і не було чимось незвичним. А ось те, що до нас доєдналася Ребека, говорило про багато чого.
— Яке в тебе велике дзеркало, — бурмотіла молодша із сестер, тупцюючи біля того. — У ньому видно всі недоліки!
— В тебе немає недоліків, — посміхнулася Джозі. Коли батька не було поряд, вона знову ставала собою — усміхненою та веселою дівчиною.
— Є! — невдоволено пробурмотіла молодша. — Наприклад, ластовиння! От нащо воно мені? Чи тобі, Джо?! Воно нам зовсім не пасує!
— Ластовиння — це від мами, — тихо пробурмотіла я, сподіваючись, що цією згадкою не зроблю їм боляче.
— Так, від мами! — підтвердила Ребека. — Але лише тобі воно пасує!
— Це тому, що вона руда, — пирхнула Джозі. — Та я з тобою не згодна. Тобі воно теж пасує. Твоє волосся світліше мого, тобі гарно так.
— А мені здається, що навпаки, — скривилася Ребека, продовжуючи тупцювати біля дзеркала.
— Ти читала цю книжку? — спитала Джозі в мене, поки молодша сестра роздивлялася своє відображення.
— Ти знову взяла з бібліотеки одну з маминих книг? — спитала я, побачивши обкладинку.
— Тільки татові не кажи. Він вже мав втомитися сварити мене за це, — засміялася сестра. — Ти диви, що тут коїться!
Вона підсунула мені книгу. І я опустила погляд до рядків.
— Боги! Джозі, це непристойно! — видихнула я, почервонівши та примружившись. — Ти не маєш таке читати!
— Це книжки про кохання! — обурено видихнула вона, притискаючи книгу до грудей. — Тут пишуть про кохання!
— О! Кохання, — Ребека підскочила до сестри та спробувала зазирнути у книгу. — Покажи.
— Тобі про таке ще рано читати! — клацнула молодшу по носу Джозі.
— Я молодша за тебе лише на два роки, — пирхнула та. — І знаю про стосунки більше твого.
— Це від тих простолюдинів, з якими ти спілкуєшся, коли тікаєш з маєтку? — спитала вона.
Усього одне питання. А настрій Ребеки миттєво змінився.
— І що з того? — вперши кулаки у стегна, спитала вона. — Вони нічим не гірше за нас, знаєш? Ми могли бути серед них, якби справа наших пращурів не принесла золота!
— Я лише спитала…
— Те, що в них немає імені роду чи великих маєтків, не робить їх поганими людьми! Боги, ти як батько, Джо!
Ребека пропалила сестру поглядом і повернулась до мене:
— Ти теж такої думки, сестро?
— Я лише вважаю, що нікому з вас не треба чіпати такі книжки, коли батько вдома, — спробувала я згладити кути. — А з приводу твоїх друзів…
Договорити я не встигла. Через відчинене вікно почулося іржання коня.
— Гідеон приїхав! — Джозі схопилася і першою опинилася біля вікна. — Приїхав!