Раді Вас бачити!

Вночі я майже не спала. Багато чого треба було приготувати до ранку. А коли сонце тільки визирнуло з-за обрію, у мої двері знову постукали. Я відчинила, зустрілася поглядом з Гідеоном і забрала в нього річ, яка мені була необхідна.

— Потім розкажеш, як тобі це вдалося, — прошепотіла я.

— Краще поквапся, — так само тихо відповів брат. — Я не задля цього повертався додому. І мені дуже не хочеться звітувати перед батьком, якщо він про все дізнається.

Я тільки кивнула і тихо зачинила перед ним двері, стискаючи у долоні круглу золоту монетку, через яку був протягнутий тонкий довгий ланцюжок.

З кімнати я вийшла за кілька миттєвостей, тільки зав’язала волосся і схопила свою сумку. Після чого зробила крок у коридор. До сходів дісталася без пригод. А от на першому поверсі ледве не зіткнулася з Ребекою.

Молодша сестра озирнулася, подивилася прямо на мене і… не побачила. А я зціпила зуби, намагаючись утримати важке заклинання, якому вчилася ну вже надто довго.

Без вчителів розвивати магічний дар, який прокинувся у мене рік тому, було вже надто важко. Не знаючи майже нічого, я створювала магію інтуїтивно. І інколи виходило, як от сьогодні.

Сестра дивилася прямо на мене, але не бачила. Відвернувшись, вона сховала своє волосся під просту сіру хустку, яку носили простолюдини у місті, і вискочила за двері. 

Не одна я сьогодні вирішила втекти з маєтку. І навіть не знаю, хто з нас ризикував більше.