Спочатку:
На сторінку книги
— Нічого не хочеш мені сказати? Попередити про щось? — спитав Гідеон, коли карета зупинилася перед королівським замком.
— А що, маю? — вточнила я, розгладжуючи спідницю світло-бузкового кольору на колінах.
Сьогодні моя сукня виглядала точно краще за ту, яку я вдягла на Свято Див. І тканина якісніше, і фасон зручніше. І прикрашали спідницю залиті у скло крихітні фіолетові квіти, а не тьмяний бурштин.
— Якщо ти й сьогодні втратиш свідомість від невідомо чого…
Здавалося, брат збирався наголосити на тому, що тоді мені точно не вийти цьогоріч заміж. Та перехопив мій погляд і змовчав.
— Якщо ти сьогодні не будеш залицятися до Луїзи, може і я себе буду добре почувати, — вжалила я у відповідь і повернулася до слуги короля, який відкрив для мене двері карети.
Вибравшись на вулицю, я випросталася та озирнулася. Гідеон мене нагнав.
— Я почув тебе, сестро, — промовив він та жестом запропонував піти далі. — Я не стану грати в ті ігри, які влаштувала родина де Лое. І нехай це була непогана ідея, з Луїзою одружуватися не стану.
Його голос пролунав надто стримано. Так, як ніколи не лунав у мій бік. І я почувала себе зараз так, наче між нами з братом виросла якась невидима стіна. І нехай цьому майже нічого не сприяло, відчуття нікуди не поділися.
— Фарба у тебе? — спитала я, намагаючись знайти бодай якусь спільну тему.
— Так, — він відповів коротко та похлопав себе по камзолу. Усередині верхнього одягу задзвеніло скло. — Зроблю все сьогодні. Не переймайся. Насолодись святом, сестро.
Я ще раз кинула на нього погляд через накручені руді пасма, що від вітру падали на обличчя. І ухвалила рішення поговорити з ним про все пізніше. На сьогодні у мене була запланована ще одна важлива розмова. І від цього буде багато чого залежати.
Чергове королівське свято почалося з великої зали, у якій минулого разу проводили бал. Сьогодні музикантів не було, а от слуг з напоями та частуванням стало в рази більше. Гостей корони попросили трохи почекати та розважитися розмовами. І це грало мені на руку.
— Я залишу тебе поки, — звернулася я до Гідеона, коли знайшла поглядом того, з ким хотіла поспілкуватися.
Брат насупився:
— Тобі не варто зараз відходити від мене. Я можу тебе супроводити.
— Тоді я не зможу знайти відповіді на питання, які нас обох цікавлять, — хитнула головою і вказала брату очима на графа Гувін. Чоловік стояв біля вікна у компанії кількох лордів. Вони щось обговорювали з легкими усмішками на вустах.
— Добре, що батька тут немає, — відгукнувся Гідеон. — Він це б розцінив, як твою зацікавленість.
— Він нехтує своїми обов’язками. Дивно, що його тут немає. Якщо тільки наш батько не зробив чогось такого, що можуть вважати злочином проти корони.
Сказавши це, я прикусила язика. Обличчя брата витягнулося та зблідло. Він теж доходив до цієї думки. Тільки не казав мені.
— Я скоро, — видихнула, замість продовження цієї небезпечної та слизької теми. Після чого підхопила широку світло-бузкову спідницю, розправила плечі та з посмішкою поквапилася у бік графа.
Він помітив мене ще до того, як я наблизилася. Кивнув, в знак поваги. А потім насупився, коли зрозумів, що я цілеспрямовано наближаюся до нього.
— Перепрошую, лорди, — він першим відділився від своєї компанії, зробив крок мені назустріч. — Леді Браер.
— Лорде Гувін, — я на мить схилила перед ним голову, а потім випросталася і промовила: — Я хочу з вами поговорити.
— Звісно, — чоловік рукою вказав у бік вікна, біля якого було порожньо. Його тон був обережним, як і дії. — Про що ви хотіли зі мною поговорити, леді Браер.
— Емілі, — попросила я. — Називайте мені Емілі, лорде Гувін. Після того, що ви зробили, я вважаю, що ви можете так до мене звертатися.
— Добре, Емілі, — він кивнув, а в очах промайнув сумнів. — Підкажіть тільки, що саме я зробив?
— Намагалися мені нашкодити, — відповіла я, примружившись. — Мені було дуже погано останнім часом. Через ваше застереження. Та те диво, яке ви мені показали на вашому святі.
Промовивши це, я зосередилася на міміці чоловіка, збираючись вхопитися за будь-яку підказку.
Та чоловік лише здивовано дивився на мене:
— Я не знав, що це відбудеться так швидко, Емілі. Перепрошую за це. Я хотів лише відкрити вам очі.
— Відкрити очі? — я скинула брови. — Реакція мого організму на цю отруту говорить про протилежне. Ви могли напряму мені повідомити, що дії мого батька шкодять людям та землі. Могли сказати мені, що він вирощує отруту.
— Я нічого відкрито не міг вам сказати, — граф підтис губи. — Мене стримують обіцянки, що я дав вашому батьку. Магічні обіцянки.
— Магічні обіцянки? — тепер я здивовано поглянула на нього. — Але ж… до такого він рідко вдається. Батько не полюбляє звертатися до магів. Тільки якщо… якщо ви не працювали над цим разом. Так от звідки у вас була доросла рослина, графе?
— Звіть мене Фред, Емілі, — майже пошепки попросив він. — І мені шкода, що ви отримали цю… ці… наслідки так швидко. Я можу тільки підказати, що вогняна троянда та витяжка з м’яти можуть допомогти вам почати виліковний процес.
Ці інгредієнти… вони були досить простими. Вони мали сказати мені про те, які ліки рекомендує граф. Та в голові було зараз порожньо. І я ніяк не могла скласти їх один до одного.
— Вам треба зупинити батька, поки не постраждало ще більше людей.
Ще більше?!
Здавалося, я починала втрачати сенс розмови. Ми наче говорили про різні речі. І не могли один одного зрозуміти.
Граф вже відкрив рота, щоб додати щось. Можливо, щось важливе.
— Його величність король Ретільванії! Іландер Емберг!
Я підхопила спідницю, присівши в реверансі. Гості корони схилилися перед королем, який увійшов у залу. Я чула кожен його крок у густій тиші. І з кожним його кроком розуміла, що більше я від графа нічого не отримаю.
Якби в мене було трохи більше часу, я б знайшла, які питання поставити, не зачепивши магічну обіцянку. А тепер він навряд чи захоче продовжувати цю розмову.
— Лорди та леді Ардашти, — голос короля, здавалося, обійняв всю залу, — вітаю вас у королівському палаці!
Я випросталася і повернулася до графа. Сподівалася, що помилилася. Однак на обличчі чоловіка панувала легка м’яка посмішка, яку він зазвичай вдягав на всі заходи. Чоловік сховав свої страхи та хвилювання за маскою. Більше він мені нічого не скаже.
— Сьогодні корона підготувала для вас багато розваг, — продовжував говорити король, не звертаючи уваги на герольда з сувоєм. Здавалося, це мала бути його робота. Та його величність вирішив зробити все по-своєму. — Особливо, цей день важливий для молодих леді, які у цьому сезоні доєдналися до нашого суспільства. Однак, прошу не забувати, це все лише гра. І тільки ви самі вирішуєте, чи відповість ваше серце тому лорду, которого для вас сьогодні обере доля.
Яку саме гру вирішила влаштувати корона, поки ніхто не пояснив. І серед молодих леді вже поповзли чутки з приводу того, що лорди зараз будуть обирати леді і намагатися справити на них враження. Я чула це, поки крадькома пробиралася залом, щоб дістатися Гідеона.
— Ти щось дізналася? — тихо спитав він, скосивши на мене очі.
— І так, і ні. Ми наче різні речі обговорювали. Потрібна буде твоя допомога, коли будемо вдома. Зайди до мене.
Брат просто кивнув і озирнувся:
— Скоріш би вже почалося. Мені ще з лордами розмовляти.
З його камзола знову почулося торохтіння скла.
— Не розбий, — попросила я. — Швидко таке повторити я не зможу.
— А якщо в нас з’являться замовлення? — скинув брови брат. — А вони мають з’явитися.
— Головне, щоб король Есенцій не дізнався, — пошепки промовила я, озираючись у пошуках його дочки. — Зілля, фарби та еліксири — його справа.
Гідеон закотив очі і хитнув головою:
— Хочу в майбутньому стати, як Гострий король.
Я знайшла поглядом непримітного чоловіка середнього зросту та статури. Пшеничне волосся, гладке кругле обличчя і сірий одяг. Якщо не знати, що це третій найвпливовіший торговець столиці, так і не скажеш.
— Хочеш мати такий саме поганий вигляд? — не втрималася я.
— Хочу, щоб мене нічого не цікавило, окрім справи, — присоромив мене брат. — Він не займається інтригами, не намагається виділиться, не буває фігурантом скандалів. Він просто робить свою справу — видобуває копалини і перетворює їх на зброю та інші вироби. Хочу так саме.
— Не впевнена, що в тебе так вийде, — розбила я його мрії. — Наша родина вже надто виділяється, щоб його майбутній голова пішов у тінь.
Важке зітхання брата стало мені відповіддю.
А король нарешті пояснив сенс сьогодняшніх розваг. Поки ми з братом теревенили, слуги винесли до його величності велику прямокутну тумбу, на якій стояла прозора кругла ваза. У вазу висипали ворох крихітних жовтих папірців.
— Сьогодні доля вирішить, хто з лордів стане вашим супутником на свято. Ви можете гуляти замком та парком. У малій залі гратимуть музиканти, у східній їдальні накрито стіл. Сьогодні ваш обранець долі має розважити вас, наші чарівні молоді леді. А зараз я передаю вас у руки долі! Лорди столиці, якщо ви маєте намір цього року одружитися, підійдіть до мене і витягніть ім’я своєї супутниці на цей вечір.
Гідеон поглянув на мене, а я на нього. Брат залишився стояти поряд зі мною. Навіть, якщо він і збрехав з приводу своїх планів щодо Луїзи, на сьогодні в нього були інші задуми.
Лорди один за одним підходили до вази, витягали папірці і віддавали їх герольду. А вже той оголошував ім’я тієї леді, яку сьогодні обрала доля. Чи все ж таки випадок? Важко сказати.
Я стояла осторонь, спостерігала, як за наказом корони утворюються пари, полишають разом залу. Аристократів усередині стає все менше, як і слуг. Адже за кожною парою приставляли спостерігача, задля усунення можливих скандалів.
І я ніяк не могла знайти поглядом чоловіка, який нещодавно зізнався мені у симпатії. Лорд Шерве сьогодні не з’явився. І це здавалося мені дещо… дивним.
Невже його слова були просто словами, які не мали під собою жодних планів? Не те що я сподівалася на щось, однак… Трохи образливо, чи що?
Тряхнувши головою, я зосередилася на діях біля тронів. Один з лордів витягнув папірець, поглянув на нього і спробував повернути той назад.
— Так неможна, — король, що стояв поряд з чоловіком перехопив руку лорда. — Доля обрала тобі на сьогодні супутницю. Її ім’я мають дізнатися всі.
— Я передумав, ваша величносте, — зблід той. — Я не готовий одружуватися цього року.
— Гру корони ніхто не посміє переривати.
У м’якому баритоні почулося невдоволення. Таке важке, наче земля заворушилася і почала розриватися.
Блідий лорд ще кілька миттєвостей дивився на свого монарха з благанням в очах, а потім передав герольду папірець. Ім’я леді пролунало ще за мить. І я насупилася.
Це була дочка одного з віконтів. Молода, симпатична, весела. З якого дива цей лорд вирішив так її образити перед усіма аристократами, залишалося незрозумілим.
— Ходять чутки, що вона фаворитка короля, — прошепотів мені на вухо брат, коли помітив насуплені брови.
— Якщо її ім’я там, то навряд…
— Це не все. Говорять, що вона вагітна черговим байстрюком корони.
Я закотила очі:
— Якби всі чутки були правдиві…
— Так, знаю, — брат кивнув і закінчив сталий вираз. — Боги б вже ходили поміж нас.
— А король б вже відрубав голову цьому йолопу, який вирішив образити його фаворитку перед всім двором, — тихо прошепотіла я, підтиснувши губи.
Та ніякої страти не було. Пара аристократів просто вийшла у повний тиші з залу. А потім хтось зойкнув.
Причину я зрозуміла, коли знову звела погляд на короля. Точніше, на того, хто підійшов до вази.
Його величність теж дивився на наступного чоловіка. І його погляд був ще важче, ніж під час розмови про ту, кого вважали його фавориткою. Тому що біля короля стояв його власний та єдиний визнаний син.
Доріан стояв з легкою посмішкою на вустах, поклавши долоні на боки вази, та оглядався. Якщо до цього тільки чутки ходили про те, що принц вирішив одружитися, то тепер…
Наче не відчуваючи невдоволення батька, кронпринц опустив руку у вазу. Звів погляд і… перехопив мій. А я… я відчула легкий поштовх усередині. Поштовх, який я точно тепер знала, що означає.
Магія.
— Леді Емілі Браер! — прокричав герольд, забравши папірець з рук принца. А Доріан дивився тільки на мене з кривою посмішкою, від якої серце калатало у грудях.
