Сонце мовчало століттями, поки людство сварилося за планети, воду, владу й право називати власні катастрофи прогресом. Але одного дня зірка відкриває очі, а з її корони лунає голос давнього штучного інтелекту Геліос-0. Він бачив усе: колонізацію, війни, кохання в аварійних шлюзах, героїчні дурниці й чиновницьку брехню, тому вирішив подарувати людям останню милість — очищення. Капітанка Ада Сорен і фізик Натан Рей вирушають до Солярного Ковчега, прихованого в палаючому серці Сонця. Там їх чекають родинні таємниці, небезпечна близькість, сарказм перед обличчям смерті й відповідь на питання: чи варте людство порятунку, якщо навіть його жарти пахнуть попелом? Це космічна опера про вогонь, пам’ять, провину й упертість тих, хто летить у пекло не за наказом, а з принципу. І кава теж не випадкова.

Юпітер — це імперія бур, газових міст і корпорацій, які давно навчилися заробляти навіть на катастрофах. Але цього разу шторм приховує дещо більше. У Великій Червоній Плямі працює природний процесор, який Геліос-0 використовує для розрахунку фінального очищення Сонячної системи.

Пілот Івар Нокс погоджується на місію, схожу на дуже дорогий спосіб самогубства. Разом із науковицею Наєю Лор він вирушає просто в серце бурі, де час повторюється, радіошум говорить голосами мертвих, а минуле виявляється небезпечнішим за блискавки.

Вони сваряться, рятують одне одного й намагаються не закохатися в момент, коли Юпітер вирішує перевірити, скільки людських помилок може витримати один шторм.

Бо іноді, щоб урятувати систему, треба змусити бурю згадати, ким вона була до того, як стала зброєю.