Спочатку:
На сторінку книги
Ріан відповідав герцогу після сніданку і зіпсував три аркуші. Перший вийшов надто співчутливим. У другому він якимось чином почав давати поради щодо зламаної ноги людині, яка його про це не питала. Третій перетворився на міркування про Мирекового онука, хоча Ріан ніколи не бачив хлопця й знав про нього лише дві речі: той не любить коней і хоче стати годинникарем. Саме друга чомусь здавалася важливішою. Лист Ардена лежав поряд із тарілкою. Герцог не просив вирішити, що робити з юнаком.
Він лише описав ситуацію: майстер, у якого той навчався, погодився відпустити його на кілька днів, але не на невизначений час; Мирек наполягав, щоб онук повертався в місто; онук відмовлявся, бо після перелому дід кілька тижнів не зможе навіть нормально спускатися сходами. Далі Арден, майже вибачаючись за дивність питання, писав, що «Іларія» минулого разу добре побачила проблему, яку всі інші розглядали лише зі свого боку, і, можливо, тепер помітить щось подібне.
Ріан відклав перо. Неприємність полягала в тому, що йому справді було що сказати. Він чудово розумів хлопця, котрий не хотів їхати. У цьому навіть не було нічого особливо благородного. Коли від чоловіка в родині раптом починали залежати інші, відступити ставало важко незалежно від того, просили його про це чи ні. Ріан пам'ятав, як у дванадцять років батько вперше дозволив йому сидіти при розмові з управителем про орендарів. Він не зробив там нічого, окрім як мовчки просидів дві години й переплутав два села, але ще тиждень ходив із відчуттям, що будинок якимось чином почав триматися і на ньому.
Потім магія не прийшла. І виявилося, що відчуття відповідальності та здатність справді виконати те, чого від тебе чекають, — різні речі. На четвертому аркуші Ріан написав коротше. Не переконував юнака їхати. Запропонував спершу з'ясувати, що саме він вважає своїм обов'язком. Якщо Мирекові потрібна людина, яка приноситиме їжу, допоможе вдягтися, стежитиме за ліками й зійде в стайню, коли старий почне там командувати з ліжка, це можна організувати. Якщо онук боїться, що без нього дід залишиться сам, тоді проблема взагалі не в нозі.
Ріан перечитав. Занадто розумно для Іларії? Ні. Навпаки, це якраз могла б написати вона. Тільки прийшов до цього він. Дописав ще одну річ: не варто наказувати хлопцеві повертатися до майстра. Якщо він поїде лише тому, що герцог велів, то першу ж погану звістку сприйме як доказ власної провини. Поставив крапку. Потім, подумавши, приписав, що було б добре дізнатися умови самого учнівства. Скільки часу майстер може тримати місце, чи живе учень у його домі, чи втрачає щось, залишаючи роботу на місяць. Лише після цього запечатав лист. На сходах він зіткнувся з Іларією. Вона вже була одягнена для виходу й тримала під пахвою папку. Евен чекав унизу. Судячи з її обличчя, Державне управління магічного нагляду не збиралося відчиняти перед ними двері лише тому, що вони правильно переписали номер архівної справи. Ріан запитав, чи надовго вона.
Іларія відповіла, що не знає. Вони обмінялися поглядами на свої папери. Вона не поцікавилася герцоговим листом, він — чотирма вилученими дівочими справами. Обоє вже навчилися залишати іншому шматок життя, в який не треба лізти саме зараз. Потім Іларія спустилася. Ріан віддав лист слузі. До обіду герцог прислав карету.
Як з’ясувалося, Арден хотів не стільки відповіді, скільки показати Ріанові самого хлопця. Мати вагалася недовго. Їхати до хворого літнього слуги було цілком пристойно; те, що слуга належав герцогському дому, навіть спрощувало пояснення. Пані Тарен зібрала кошик із фруктами, Мара знайшла темну денну сукню, яку не шкода було забруднити на стайні, і за годину Ріан уже дивився у вікно герцогської карети на ті самі вулиці, якими кілька днів тому їхав на музичний вечір. Мирек жив не в головному будинку й навіть не над стайнями, як Ріан чомусь уявляв, а в маленькому цегляному домі за садовою стіною. Колись там було житло старшого садівника. Після смерті дружини Мирек перебрався сюди зі своїх кімнат над стайнею, бо не міг спати в місці, де кожна річ стояла так, як залишила її вона. Цю частину Арден пояснив дорогою від карети без сентиментальності: просто так сталося.
Перед будинком сушилися дві попони. На підвіконні стояла банка з цибулею, яку хтось вирощував у воді; одна цибулина вже випустила довге зелене перо. Під лавкою спав старий чорний кіт із розірваним вухом. Мирек лежав у кімнаті на першому поверсі, бо до своєї спальні нагорі дістатися не міг. Нога від коліна до ступні була затиснута між двома дерев'яними шинами й обмотана полотном. Сам потерпілий, однак, виглядав значно менш нещасним, ніж усі навколо нього. Він сидів, підперши спину трьома подушками, їв грушу ножем і керував стайнею через відчинене вікно.
Кожні кілька хвилин хтось проходив подвір'ям і отримував пораду, якої не просив. Грум у синій куртці дізнався, що гнідому треба зменшити овес. Хлопчик із відром — що щітки після миття не ставлять щетиною вниз. Потім Мирек побачив герцога й на кілька хвилин перестав контролювати господарство, бо мусив довести, що сходи були слизькі через чужу недбалість, а не через його вік.
Арден дозволив йому довести. Ріан із матір'ю сиділи біля вікна, поки ця суперечка завершувалася. Кіт прокинувся, оглянув гостей і перебрався на материн поділ без запрошення. Онука в кімнаті не було. Він з'явився хвилин через десять із кухні, несучи тацю з чаєм. Звали його Тео. Ріан очікував молодшого хлопця. Тео було, мабуть, сімнадцять або вісімнадцять, і перше, що впадало в око, — його руки: не красою чи силою, а слідами ремесла.
На великому та вказівному пальцях лівої руки шкіра постійно сіріла від металу, а нігті були коротко зрізані майже до м'яса. На манжеті сорочки виднівся маленький пропалений отвір. Він поставив чай перед гостями, перевірив дідові воду, поправив ковдру і лише після цього привітався. Мирек відразу почав скаржитися на нього. Тео мав повернутися до майстра ще вчора, потім переніс від'їзд на сьогодні — і знову залишився. Післязавтра спливає тиждень, який йому дозволили пропустити без наслідків; далі майстер має право взяти іншого учня, бо замовлень перед зимою багато і тримати місце порожнім ніхто не буде.
Тео слухав, стоячи біля печі. Вигляд мав людини, яка чує це не вперше й уже давно перестала відповідати. Арден попросив розповісти про майстра. Оце нарешті змусило хлопця ожити. Годинникаря звали пан Шоль. Майстерня стояла на іншому кінці міста, під нею була крамниця, нагорі — житлові кімнати. Тео жив там третій рік. Учнівство мало тривати сім; за цей час майстер давав житло, їжу й ремесло, а учень працював у майстерні, виконував дрібні доручення, не міг самостійно брати замовлення і без дозволу господаря навіть не мав права надовго залишати дім. До складних механізмів його ще майже не допускали. Перший рік він чистив, полірував, носив деталі й навчався не втрачати гвинти. Другий — робив прості пружини та штифти. Цієї осені Шоль уперше дозволив йому працювати над ходом маленького настільного годинника. Усе це Тео пояснював значно докладніше, ніж необхідно.
Мирек тихо зітхнув. Ріан упізнав цей зітх. Так батько слухав його розповіді про міст. Схоже, любов до речей, які родина вважала незрозумілими, передавалася краще за магію. Арден запитав, що станеться, якщо Тео не повернеться. Хлопець знизав плечима. Місце, можливо, залишать. Можливо, ні. Шоль мав ще двох учнів і не був зобов'язаний чекати. Але дід зараз не міг ходити. Мирек вибухнув: дід має двох дорослих доньок, старшу сестру, сусідку, яка приходить двічі на день, людей зі стайні, герцогського лікаря й, на випадок кінця світу, самого герцога.
Якщо хлопець через одну стару ногу втратить сім років ремесла, Мирек цією ж ногою його й уб'є, щойно зростеться. Тео подивився у вікно. Ріанові захотілося засміятися, але він втримався не стільки через пристойність, скільки тому, що впізнав і другу сторону. Ріанові здалося, що хлопця тримали тут не чай, перев’язки чи сходи. Поїхати для Тео, мабуть, означало визнати, що дід може обійтися без нього.
Тоді Арден зробив те, чого Ріан від нього не очікував: не почав умовляти. Замість цього попросив Тео показати, над чим він працював до від'їзду. Хлопець спершу не зрозумів. Потім пішов нагору і повернувся з невеликою дерев'яною коробкою. Усередині, загорнуті в тканину, лежали кілька латунних коліс, пружина, дві крихітні осі та пластина з отворами. Частини годинника, який ще не був годинником. Тео розклав їх на столі. Ріан пересів ближче. Мати залишилася з котом і Миреком; обидва, здається, були цілком задоволені одне одним.
Арден стояв за плечем Тео, слухаючи пояснення про зубці, силу пружини й те, чому механізм може поспішати навіть тоді, коли всі деталі зроблені правильно. Ріан розумів далеко не все, і саме це йому подобалося. Можна було ставити питання, на які існувала конкретна відповідь. Чому це колесо більше? Чому вісь така тонка? Чому одна пружина краща за іншу? Тео брав деталі пальцями й показував. За кілька хвилин перестав стежити, як саме звертається до панночки шляхетного дому, і почав говорити з тією нетерплячою точністю, яка з'являється в людини, коли вона пояснює щось справді своє.
Арден теж слухав. Виявилося, він знав про механізми більше, ніж Ріан припускав. У західному маєтку був старий баштовий годинник, який постійно відставав узимку; герцог колись витратив два роки й надмірно багато грошей, намагаючись змусити його показувати однаковий час у січні та липні. Три майстри пропонували різні причини. Один звинувачував холод, другий — вологу, третій — попередніх двох майстрів. Тео засміявся. Потім спитав, який там регулятор. Арден не пам'ятав назви. Спробував намалювати. Мирек із ліжка повідомив, що малює герцог гірше, ніж їздить верхи, а це вже багато про що говорить.
Арден навіть не обернувся. Ріан дивився на креслення. За столом поступово виникла та сама атмосфера, що біля плану стайні. Тільки цього разу Ріан був не єдиним дивним учасником. Тео мав справжні знання. Арден — стару проблему з баштовим механізмом. Сам Ріан ставив питання й час від часу ловив себе на тому, що забуває, де лежить його спідниця і чи достатньо жіночно він тримає руки.
Йому прийшла думка. Вона була настільки простою, що спершу він засумнівався, чи не пропускає чогось очевидного. Арден міг найняти для Мирека тимчасового помічника по стайні, який щовечора приходитиме з журналом робіт; слугу в будинок старий, напевно, сприйняв би як смертельну образу. Мирек продовжить керувати своїми кіньми, сидячи біля вікна, а Тео не матиме підстав удавати, що саме він є єдиною опорою діда. Але сказати юнакові «ми тебе замінили» було б поганою ідеєю. Ріан запропонував інше. Нехай Тео сам вибере людину. Він знає всіх у стайні, виріс тут. Нехай визначить, хто достатньо терплячий, щоб слухати Мирека, хто пам'ятатиме його вказівки й кому можна довірити дім увечері. Тоді від'їзд перестане виглядати для нього як покинуте чергування: він сам організує все, що треба. Арден подивився на нього. Мирек перестав їсти грушу.
Тео теж нічого не сказав. Ріан на мить подумав, що поліз туди, куди не просили. Потім Мирек назвав ім'я. Молодий грум Енно. Трохи повільний, зате не бреше, коли щось зіпсував, і не боїться кота. Тео відразу заперечив, що Енно забуває про вечірню перевірку засувів. Мирек відповів, що саме тому йому потрібен список. Ще за п'ять хвилин вони вже обговорювали не те, чи Тео повернеться до майстра, а що саме Енно мусить робити двічі на день. Ріан відкинувся на спинку стільця. Арден стояв навпроти й дивився без усмішки, з тим виразом, який останнім часом з'являвся в нього дедалі частіше й незрозуміло дратував Ріана: ніби герцог одночасно був задоволений відповіддю і не міг вирішити, звідки в молодої дівчини взялася голова, що працює саме так.
Тео мав повернутися до міста наступного ранку. Домовилися, що герцогова карета відвезе його прямо до майстерні. Арден також запропонував написати Шолю, але тут хлопець уперше твердо відмовився. Не хотів, щоб майстер залишив його тільки через лист герцога. Арден не образився. Лише запитав, чи потрібна карета. Потрібна була. Цим питання й закрили. Коли Тео пішов нагору складати речі, Ріан залишився біля столу з його деталями. Одне колесо мало ледве помітно нерівний зубець. Він провів нігтем, не торкаючись краю.
Арден попросив не брати деталь: за механізм він не боявся, зате Тео потім пів ночі перевірятиме, чи ніхто не зігнув вісь, навіть якщо до неї не торкалися. Ріан прибрав руку. Герцог знав хлопця краще, ніж удавав. Це теж довелося додати до списку речей, які не вкладалися в зручний образ Ардена. Поки мати ще розмовляла з Миреком, вони вийшли у двір. Дощу не було, проте земля залишалася темною після вчорашнього. У відкритих дверях стайні конюх чистив Леду; кобила помітила Ріана, повела вухом і повернулася до сіна.
Арден розповів, що лист Ріана показав йому одну річ, якої він сам не бачив. Він увесь час думав, як змусити Тео вчинити правильно, і пропустив простішу річ: хлопцеві треба було дати можливість самому прийняти це рішення. Ріан засунув руки в муфту. Сказав, що чоловіки погано реагують, коли їм наказують не виконувати те, що вони вважають обов'язком. Фраза вийшла занадто природно. Арден повернув голову.
Ріан зрозумів це ще до того, як герцог спитав, звідки в нього така впевненість. Виправити було легко. Вона виросла з братом. Тепер Арден прийняв це пояснення не так охоче, як біля карти. Мовчав кілька кроків. Потім почав говорити про власного молодшого брата. Ріан не знав, що такий був. Брат помер більше тридцяти років тому. До того вони майже рік не розмовляли через дурницю, яку Арден тепер не міг згадати без сорому: обоє хотіли одну й ту саму мисливську рушницю після смерті батька. Молодший у підсумку поїхав служити на південний кордон, а через кілька місяців загинув не в бою — його кінь зламав ногу на гірській дорозі, вершник упав у яр.
Арден дізнався за тиждень. Рушниця досі висіла в західному маєтку. Він не користувався нею з того дня. Ріан не знав, навіщо йому це розповідають. Можливо, герцог теж не знав. Вони дійшли до манежу, де працівники міняли дві дошки в нижній частині стіни. Один чоловік тримав дошку, другий намагався потрапити молотком по цвяху й двічі вдарив поряд. Арден зупинився подивитися, але цього разу не втрутився. Ріан подумав про Тео. Про себе. Про те, скільки чужих рішень останнім часом будувалися навколо того, що один член родини мусив урятувати іншого. Не сказав нічого. Через деякий час Арден сам повернувся до годинників. Баштовий механізм у західному маєтку справді треба було показати Тео, коли той закінчить учнівство. Якщо, звичайно, за чотири роки герцог ще пам'ятатиме про цю розмову. Ріан сказав, що нагадає. Вони обоє замовкли.
Цього разу незручність прийшла не від дотику.
Леду все-таки дозволили вивести в критий манеж. Їхати верхи Ріан уже міг: минуло достатньо часу після метаморфії, пані Вель забороняла лише перші тижні. Проблемою залишалося інше. Він ніколи не їздив у жіночому сідлі. Мара попередила про це ще вранці. Мати теж. Ріан вирішив, що нічого складного там бути не може. За останній місяць ця фраза кілька разів коштувала йому гідності. Жіноче сідло виглядало неправильним ще на землі. Дві луки, інше положення ніг, тіло повернуте не так, як звикло.
Старший помічник Мирека почав пояснювати посадку, але Ріан зрозумів приблизно половину й усе одно попросив підсадити. Перші хвилини Леда поводилася краще за вершника. Ріан намагався не стискати її коліном так, як робив усе життя; права нога постійно шукала стремено, якого не було там, де мозок його очікував. Спина автоматично поверталася в стару позицію. Жакет сидів зручно, а спідниця — ні, хоча вона була спеціально пошита для їзди.
Арден ішов поруч. На щастя, не давав порад. Саме тому Ріан витримав перші два кола без бажання вбити його. На третьому колі Ріан уже почав розуміти рівновагу; на п'ятому Леда перейшла на коротку рись, і все знову стало складним. Ріан неголосно вилаявся. Герцог почув і відвернувся, але Ріан усе одно побачив, як у нього сіпнувся кут рота. Це було нестерпно. Він проїхав ще коло. На наступному вже сам попросив прискоритися. Леда була чудова саме терплячістю: вона не слухалася механічно кожного руху, зате й не карала вершника за помилки.
Давала час виправити посадку, не нервувала від дивної роботи ніг, тримала рівний темп. Мирек справді підібрав її добре. Через двадцять хвилин Ріан забув про герцога, спідницю й те, як виглядає збоку. Згадав, коли зупинився. Арден стояв біля борту манежу, схрестивши руки. З того місця він дивився на нього майже так само, як Ріан сам дивився на коня після вдалої їзди: оцінюючи й трохи задоволено.
Від цього стало незручно. Та не настільки, щоб хотілося злізти.
У кареті дорогою назад мати довго нічого не питала. Це почало дратувати раніше, ніж якби вона заговорила відразу. Ріан сам розповів про Тео. Про семирічне учнівство, майстра Шоля, годинниковий механізм, Енно й список обов'язків для Мирека. Про баштовий годинник теж, хоча мати цього не питала. Лише наприкінці вона поцікавилася Ледою. Ріан сказав, що кобила прекрасна. Мати кивнула. За вікном тягнулися міські будинки, на одному балконі жінка знімала білизну перед дощем. Біля пекарні стояла черга. Хлопець із кошиком переходив дорогу, притримуючи рукою кришку, яку зривав вітер. Мати знову мовчала. Ріан знав цей прийом. Вона користувалася ним ще в їхньому дитинстві, коли хотіла, щоб людина сама дійшла до тієї частини розповіді, яку намагалася оминути. Він не збирався. Майже до самого дому. Потім сказав, що герцог розповів про брата. Мати не знала цієї історії.
Ріан повернув голову. Це здивувало його більше, ніж мало. Арден знайомий із родиною багато років. Мати знала його сестру, двох кузин, історію першого великого ремонту західного маєтку й навіть те, що він колись посварився з міським магістратом через вирубку дерев уздовж дороги. Про брата не знала. Ріан подумав про рушницю на стіні. Далі Ріан про це не говорив.
Іларія повернулася пізніше за них. Управління магічного нагляду прийняло запит і відмовило в доступі до матеріалів. Обидві речі містилися на одному аркуші. Ріан читав відмову за вечерею. Формулювання було довге: історичні справи неповнолітніх осіб, що містять відомості про регульовані жіночі прояви, не видаються приватним заявникам без підтвердженої медичної, судової або державної потреби. Евенова цікавість потребою не вважалася. Іларія їла суп і виглядала спокійнішою, ніж була. Батько прочитав документ після неї, попросив залишити йому. Не обіцяв нічого. Ріан розповів про Тео. Іларія слухала; на історії з семирічним учнівством лише уточнила, чи хлопець повертається. Так, повертається. На баштовому годиннику зацікавилася трохи більше. На браті герцога — підняла очі від тарілки. Ріан одразу пожалкував, що згадав про брата. Арден не просив мовчати, та історія все одно здавалася приватною; після переказу за столом вона стала меншою, ніж була у дворі біля манежу.
Він перевів розмову на Леду. На згадці про кобилу Іларія нарешті посміхнулася — майже не з нього. Після вечері вони розійшлися кожен до своїх паперів. Іларія забрала відмову з Управління. Ріан — маленький аркуш, який Тео непомітно сунув йому перед від'їздом. На ньому був грубий малюнок баштового механізму Ардена, зроблений за герцоговим описом, і три можливі причини зимового відставання. Унизу хлопець приписав адресу майстерні пана Шоля. Ріан поклав аркуш між кресленнями дренажу. Потім довго дивився на два різні види механізмів — той, що мав відводити воду від стайні, і той, що рахував час. Обидва працювали тільки тоді, коли кожна маленька річ залишалася на своєму місці. До власного життя ця думка не підходила зовсім.
