Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Іларія принесла довідник магістрові Евену ще до того, як він устиг зняти плащ. Він прийшов мокрий від дрібного осіннього дощу й не в найкращому настрої: візник висадив його на сусідній вулиці через перекинутий віз із вугіллям, один черевик промок, а в кишені плаща протекла маленька пляшечка чорнила. Евен саме намагався з'ясувати, чи можна врятувати рукавички, коли Іларія поклала перед ним відкритий покажчик. Вона не стала пояснювати довго. Показала слово, номер сторінки й місце в книзі, де замість потрібного тексту лишився вузький нерівний край паперу біля шва. Евен спершу роздивився не напис, а сам палітурний блок. Провів нігтем уздовж нитки, перегорнув кілька сусідніх аркушів, подивився на нумерацію. Вирвали не одну сторінку, а цілий аркуш: дві сторінки тексту зникли разом, і сталося це давно. Волокна вже потемніли, пил забився в місце відриву.
Магістр не виглядав стурбованим — радше роздратованим. Книжка, пояснив він, потрапила до нього випадково. Років дванадцять тому Евен купив цілу шафу старих навчальних видань після смерті одного з колишніх державних екзаменаторів: родина продавала бібліотеку не поштучно, а лише всю разом. Разом із підручниками йому дісталися шість томів проповідей, атлас захворювань великої рогатої худоби, два французькі романи й книга про вирощування динь у холодному кліматі. Останньою він досі користувався. Про вирваний аркуш Евен не знав, зате словосполучення «хамелеонний резонанс» йому було знайоме.
Іларія чекала продовження. Евен тим часом нарешті стягнув мокру рукавичку й поклав сушитися біля каміна. Колись, ще під час його навчання, цей термін уживали для нестійких проявів, які змінювалися в присутності іншого мага. Потім класифікацію переглянули. Частину таких випадків віднесли до помилок тестування, частину — до змішаних типів, решту розчинили в кількох новіших категоріях. Евен не пам'ятав подробиць, бо за двадцять із лишком років роботи не бачив жодного випадку, який настільки точно відповідав би старій назві.
Тепер бачив. Це змінило його ставлення до мокрих черевиків. Він сів, підтягнув до себе довідник і переглянув передмову, вихідні дані, напівстертий штамп на звороті титульного аркуша. Там був знак Імператорської академічної бібліотеки, нижче — другий, дрібніший, про списання фонду. Між ними хтось колись написав чорнилом ім'я: А. Вельт. Іларія запитала, чи це той самий екзаменатор. Ні: екзаменатора звали зовсім інакше, а ім’я Вельта Евен, за його словами, теж не знав. До заняття вони того дня так і не дійшли.
Старе місто починалося за дві вулиці від магістрального проспекту, але здавалося значно дальшим. Тут будинки стояли нерівно, наче кожен будували без відома сусіда. Нижні поверхи давно перетворили на майстерні й крамниці; над вивісками сушилася білизна, з вікон звисали клітки з птахами, між дверима торгували гарячими каштанами. Вузькою вулицею одночасно намагалися пройти люди, проїхати вози і вижити голуби. Евен ішов швидко. Іларія вже кілька разів бувала в цій частині міста, але тільки з матір'ю, тому знала переважно магазини тканин і одну кондитерську. Магістр привів її до будинку, де на першому поверсі продавали старі книжки, а над дверима висіла дерев'яна дошка з намальованою совою, яка за роки втратила одне око. Усередині пахло пилом, клеєм і сушеною апельсиновою шкіркою. Власник крамниці їв її просто за прилавком.
Пана Ярена Евен знав багато років. Колись вони разом навчалися, тільки Ярен не закінчив Академію: після другого курсу в його батька стався удар, і синові довелося повернутися до сімейної крамниці. Намір повернутися до навчання ще кілька років існував у листах і планах, потім кудись зник. Тепер Ярен міг за кілька хвилин знайти видання, яке державна бібліотека шукала тижнями, зате власні рахунки тримав у коробці з-під печива й регулярно забував, кому винен гроші. На прилавку лежала розібрана дитяча книжка. Ярен лагодив її для онуки. Дівчинка, як виявилося, вимагала читати ту саму історію щовечора й не погоджувалася на новий примірник, хоча старий уже двічі розпадався на окремі аркуші. Тому дід третій день пришивав обкладинку заново, лаючись на дешевий папір видавця двадцятирічної давнини. Евен поклав перед ним довідник. Після цього обидва чоловіки забули про Іларію хвилин на десять.
Ярен вивчав штамп, напис А. Вельта, нитки в корінці, згадував розпродаж бібліотеки екзаменатора. Виявилося, частину тих книжок колись продав саме він. Не пам'ятав кожної, зате пам'ятав родину: вдова хотіла звільнити кімнату для старшої сестри, яка після смерті чоловіка переїжджала до неї з двома папугами й шафою нот. Книги забирали поспіхом. Те, що не купив Евен, пішло ще трьом людям і одному провінційному ліцею. Ярен поліз по драбині. Евен підтримував її знизу без особливої віри в конструкцію.
Іларія дивилася на полиці. Книжки тут мали більше попередніх життів, ніж люди, яких вона знала. На внутрішніх обкладинках залишалися чужі імена, старі ціни, домашні герби, дитячі каракулі. У товстому томі про землеробство хтось записував народження дітей. У книжці з географії між сторінками лежав рахунок за похорон двадцятип'ятирічної давнини. Один підручник магічної анатомії був списаний так густо, що невідомий студент, очевидно, сперечався з автором протягом усього семестру; на останньому форзаці він намалював професора в труні.
Іларія затрималася біля цього малюнка довше, ніж варто було. Ярен тим часом спустився з драбини з трьома однаковими коричневими томами. Два були пізнішими виданнями. Третій — на сім років старший за Евенів. У покажчику потрібне слово стояло на місці. Аркуш теж.
Стаття займала трохи більше сторінки. Іларія прочитала її один раз швидко, потім повернулася на початок. Старий автор не називав хамелеонний резонанс окремим видом магії. Швидше — способом, у який нерозпізнане ядро поводилося поруч з уже сформованим. Людина не отримувала чужого вміння й не забирала чужої сили. Вона відтворювала напрямок прояву: вогонь біля вогню, воду біля води, повітря біля повітря. У незвичному оточенні результати тестування могли суперечити один одному; на самоті прояв часто слабшав настільки, що дитину помилково визнавали малоздібною. Поки що все збігалося. Навіть занадто.
Евен читав через її плече й час від часу тихо бурмотів, знаходячи те, що вже бачив власними очима. Нижче йшла таблиця старих випадків. Іларія спершу дивилася на вік прояву, потім на типи. В одного підлітка за два роки зафіксували вогонь, землю й метал; у другого — воду та повітря; ще хтось кілька місяців показував те, що автор називав «дзеркальним відгуком», а згодом розвинув власну земну магію.
Лише дочитавши до кінця таблиці, Іларія помітила ще один стовпчик — стать. Із дев'яти описаних випадків сім стосувалися дівчат. Евен помітив те саме, і вони обоє повернулися до тексту вже повільніше. Автор не робив із цього висновків. Просто зазначав, що явище частіше траплялося у дівчат у роки перед остаточним формуванням ядра й нерідко зникало після появи сталої спорідненості. Видання було старим. Настільки старим, що частина описаних дітей народилася ще до закону про обов'язкове жіноче блокування. Іларія торкнулася пальцем рядка з третім випадком. У цієї дівчини резонанс тривав найдовше; на момент останнього запису їй було шістнадцять. За роки спостереження поруч із нею фіксували воду, холод, повітря й короткий вогняний прояв, а далі в таблиці стояло: власна спорідненість встановлена. Яка саме — не вказано; посилання вело до іншої праці, і Евен попросив Ярена її знайти.
Той подивився на назву і вже не поліз по драбині. Книжки в нього не було. Він пам'ятав автора — старого академічного лікаря, чиї медичні праці колись продавалися добре, поки державна комісія не вилучила їх із навчальних списків. Ярен не знав чому. Щось у класифікації застаріло, щось суперечило новим правилам; старі підручники так зникали постійно. Один рік студенти скуповували їх перед іспитами, наступного — крамарям доводилося продавати ті самі книги лікарям у провінцію або різати на палітурний картон.
Ярен говорив про це без жодної таємничості, і саме тому Іларія слухала уважніше. Евен тим часом перегорнув сторінку. Друга половина вирваного в його примірнику аркуша містила примітки про перевірку. Для державного визнання хамелеонного резонансу колись застосовували простий протокол: той самий кандидат проходив кілька коротких тестів у присутності магів різних типів, а потім — в ізоляції. Якщо прояв змінювався разом із полем, але повторювався передбачувано, його визнавали справжньою магічною здатністю, навіть коли постійна спорідненість ще не сформувалася.
Оце вже мало значення зараз. До державної перевірки Іларії залишалося трохи більше трьох тижнів. Евен перечитав процедуру двічі й попросив папір. Ярен подав йому зворотний бік старої накладної. Магістр почав переписувати.
Іларія залишилася біля книги. Унизу статті хтось зробив не друкарську, а олівцеву позначку: тонку вертикальну риску біля прізвища тієї третьої дівчини, чия власна спорідненість зрештою була встановлена. Поряд стояли дві майже стерті пальцями літери — А.В. Можливо, Вельт. Вона покликала Евена. Ярен приніс збільшувальне скло, хоча ніхто його не просив, і всі троє деякий час дивилися на дві старі літери так, ніби ті мали стати зрозумілішими від кількості людей навколо. Не стали. Ярен перевірив передній форзац. У цьому примірнику Вельта не було. Інший власник, інший штамп, інший шлях до крамниці. Отже, якщо ініціали належали тій самій людині, вона колись працювала не з одним примірником. Евен припустив очевидне: викладач, екзаменатор, бібліотекар. Ярен — що це взагалі інша людина. Іларія нічого не припустила. Останнім часом вона надто часто бачила, як зручне пояснення ставало правдою лише тому, що всім хотілося перейти до наступної справи.
Вона переписала прізвище дівчини. Потім назву праці, на яку посилався автор. Ініціали теж. Лише після цього помітила, що Ярен знову повернувся до дитячої книжки. Поки Евен сперечався із самим собою про державний протокол, крамар уже проколов шилом нові отвори вздовж корінця і просовував у них нитку. Онука прийде ввечері. Її історія мала бути готова.
На зворотному шляху Евен говорив майже безперервно. Не з Іларією — радше в її присутності. Він перебирав варіанти державної перевірки, згадував колег, які могли входити до комісії, думав, чи варто заздалегідь подавати письмовий висновок про рідкісний тип. Раніше він боявся суперечливих результатів. Тепер вони отримали назву, історичний опис і старий протокол, отже дивина ставала бюрократичною проблемою, а бюрократичні проблеми Евен любив значно більше за незрозумілу магію. Іларія йшла поруч. Її непокоїло інше. Сім дівчат із дев'яти. Вона знала, що така кількість у старій таблиці могла нічого не означати. Маленька вибірка, випадковість, спосіб, яким той лікар добирав пацієнтів. Евен саме це й сказав, коли вона звернула його увагу. Пояснення було розумне. Іларії воно не допомогло. Вона згадала пані Вель, яка двічі затримувала пальці на її пульсі. Першу родову пластину пані Орси з тонким замкненим колом.
Кров, що не хотіла падати з пальця. Про жодну з цих речей Евен не знав. Поки що.
У міському будинку було гамірніше, ніж зранку. Пані Тарен нарешті відкрила невдалу бочку з яблучним соком і вирішила, що частину ще можна врятувати оцтом. На кухні сперечалися троє людей. Хлопець із парасолькової майстерні повернувся по пальто, яке забув перед роботою. На сходах Мара розмовляла з поштовим кур'єром і тримала в руці два листи. Один лист був Марі, другий — Іларії, тобто тепер Ріанові. На конверті стояла печатка Еви, і Іларія віднесла його братові. Він сидів у малій їдальні, де розклав герцогову карту вже на половині столу. Поряд лежали лінійка, два олівці, тарілка з холодним м'ясом і новий лист Ардена.
Ріан прочитав ім'я на конверті. Відразу відкрив. Іларія залишилася біля дверей трохи довше, ніж потрібно. Брат переглянув першу сторінку швидко, другу повільніше. На третій повернувся до початку другого абзацу. Ева писала Іларії про звичайні речі. Коза цього тижня поводилася пристойно, що всіх насторожувало. Молодша сестра втратила рукавичку. Батько знову сперечався з постачальником сіна. Наприкінці листа вона між іншим запитувала, чи надовго Ріан залишиться в місті й чи планує бувати на осінніх музичних вечорах у домі Ланців.
Ріан дочитав, поклав лист, а через хвилину взяв його знову. Іларія не коментувала. Вона підійшла до столу й роздивилася його карту. Третій водовідвід тепер був перемальований чисто, з двома новими позначками, яких раніше не було. Герцог надіслав справжні виміри після ранкової перевірки ґрунту. Біля одного числа Ріан поставив знак питання. Вони стояли поруч над двома різними проблемами. Ріан першим запитав, навіщо вона прийшла. Іларія розповіла про старий довідник. Не про кров. Про хамелеонний резонанс, сімох дівчат, вирваний аркуш, А. Вельта й стару процедуру тестування. Брат слухав уважніше, ніж вона очікувала. Коли вона закінчила, він попросив показати записи. Його зацікавила не кількість дівчат. Ініціали. У другому Ріановому зошиті, тому самому, де змішувалися борги, мазь для рук, лошачі імена й малюнки вух наставника, була сторінка з назвами книжок. Іларія вже бачила її, але ніколи не придивлялася. Ріан перегорнув кілька аркушів і знайшов список.
Більшість назв були навчальними. Біля однієї стояло: Вельт — “Практика розпізнавання спорідненостей”. Не брати. Евен каже, застаріле. Іларія взяла зошит. Запис було зроблено кілька років тому. Ріан пояснив, що тоді просив Евена скласти йому список книжок для підготовки до майбутньої Академії. Прізвища автора він не пам'ятав. Просто переписав усе, що магістр називав. Отже, Евен знав Вельта. Принаймні знав його книжку. І годину тому в крамниці сказав, що ім'я йому незнайоме.
Евен повернувся наступного ранку. Іларія могла спитати відразу, але не стала. Вони почали заняття зі старого протоколу хамелеонного резонансу. Магістр запросив Седу, але не Орена; замість нього прийшов молодий викладач земної магії, який весь час поглядав на годинник, бо його дружина того дня складала іспит на аптекарську ліцензію й він обіцяв зустріти її біля управління. Випробування тривало довго. Поряд із Седою Іларія підняла з блюдця дві легкі паперові смужки. З земним магом змусила дрібні камінці ледь помітно тремтіти. Біля Евена мідь знову нагрілася. На самоті не сталося нічого. Молодий викладач пішов першим, майже забувши капелюх. Седа залишилася ще на двадцять хвилин лагодити застібку своєї сумки. Евен переписував результати начисто. Іларія дочекалася, поки двері за Седою зачиняться. Вона поклала перед магістром не весь Ріанів зошит, а лише відкриту сторінку. Евен прочитав власне старе застереження.
Довго дивився на нього. Потім зняв окуляри. Іларія чекала пояснення, але він спершу акуратно витер скло краєм хустки, хоча окуляри були чистими. Лише після цього визнав, що пам'ятає Вельта — не особисто, а за роботами. Альбрехт Вельт був академічним лікарем і дослідником дитячих проявів приблизно шістдесят років тому. Його «Практика розпізнавання спорідненостей» справді колись вважалася хорошою книжкою. Потім правила тестування змінилися, частина термінів застаріла, а самого Вельта згадувати перестали. Чому — Евен не знав. Принаймні так він сказав.
Іларія дивилася на нього трохи довше. Магістр витримав її погляд. Тоді вона запитала, навіщо він удав учора, що прізвище йому зовсім незнайоме. Евен повернув окуляри на місце. Відповідь прийшла не одразу. Колись, ще студентом, він намагався знайти роботи Вельта в Академічній бібліотеці. Не для дослідження — просто тому, що викладач заборонив посилатися на нього в курсовій роботі. У двадцять років цього було достатньо, щоб присвятити два тижні людині, яка до того тебе зовсім не цікавила.
У каталозі Вельт був, а книжок не було — ані позначених як видані, ані втрачених, ані відправлених на реставрацію. На полицях вони просто були відсутні. Через кілька років Евен побачив один примірник у приватній бібліотеці, переглянув його, вирішив, що половина методики давно втратила сенс, і забув про історію. Коли вчора побачив ініціали в довіднику, спочатку не хотів тягти стару студентську підозру в те, що могло виявитися випадковим збігом. Це вже було схоже на правду — неповну, але достатню, щоб Іларія перестала тиснути далі. Іларія забрала зошит. Евен повернувся до своїх результатів і сказав, що сьогодні надішле до державного управління попередній висновок про хамелеонний резонанс. Він не гарантує нічого, зате комісія принаймні не вирішить у перші п'ять хвилин, що кандидат шахраює з тестом. Вони ще трохи поговорили про процедуру. До Вельта не поверталися.
На столі між ними лежала сторінка з трьома результатами: повітря, земля, вогонь. Поруч у Ріановому зошиті — старий запис, який він колись зробив тільки тому, що сумлінно переписував книжки для підготовки до Академії. Іларія забрала обидва аркуші нагору. Старий довідник Евена залишився внизу. Принаймні тепер Іларія знала, що шукатиме далі.
