Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку батько повернув рукавичку. Вона лежала біля Іларіїної тарілки за сніданком — випрана, висушена, акуратно розправлена. Ніхто не пояснив, хто її приніс і чому вона взагалі опинилася в їдальні. Іларія натягнула рукавичку на ліву руку. Опік під тканиною майже не відчувався. Батько читав пошту. Мати сперечалася з економкою про комору, де знову завелися миші. Ріан розбирав яблуко на тонкі скибочки й складав шкірку на краю тарілки. Звичайний ранок після зовсім не звичайного вечора. Про герцога не згадували. Так минув перший день. На другий до будинку приїхав магістр Евен. Він навчав батька ще в юності, а тепер жив у місті й заробляв тим, що готував дітей зі старих родин до державної перевірки. Офіційно приватні оцінки нічого не важили. Насправді мало який аристократичний дім погоджувався вперше дізнатися про здібності спадкоємця перед державним чиновником і двома писарями. Іларія побачила магістра з верхнього майданчика сходів. Він приїхав без учня, без скрині з навчальними кристалами і навіть без лакея. Маленький дорожній саквояж ніс сам.
Батько зустрів його не в парадній вітальні, а біля кабінету. Цього вистачило. Ріана знайшли через десять хвилин. Її — ще через двадцять.
Для домашньої перевірки звільнили малу бібліотеку. Зі столу прибрали книги, вазу з сухими гілками і бронзову фігурку яструба, яку мати ненавиділа, а батько чомусь не дозволяв викинути. Магістр Евен розклав на сукні кілька речей: мідну пластину, невеликий чорний камінь, скляну чашу з водою. Нічого урочистого. Державна перевірка була складнішою. Там визначали стабільність ядра, приблизний резерв, реакцію на різні магічні середовища. Приватно можна було встановити головне — чи є в людині активний дар і наскільки сильно він уже прокинувся. Ріан зайшов першим. Іларію попросили чекати в коридорі. Вона сіла на лаву біля дверей. Мати залишилася всередині. Батько теж. З першої хвилини не було чути майже нічого. Потім скрипнув стілець. Магістр щось пересунув по столу.
Іларія дивилася на власні черевики. У дитинстві вони сперечалися, у кого магія проявиться першою. Ріан був упевнений, що в нього. Не через якусь особливу пиху — просто всі навколо були впевнені в тому самому. Він був сином старшої гілки. Його ім’я стояло в родовому списку від народження. Для нього ще до першої гувернантки замовили комплект початкових магічних підручників. Іларії — фортепіано. Фортепіано вона ненавиділа. За дверима щось дзенькнуло. Минуло ще кілька хвилин. Ріан вийшов. Його обличчя нічого не показувало. Іларія надто добре його знала, щоб цим обманутися. Він пройшов повз неї і вже біля сходів зупинився, наче згадав про щось. Повернувся.
— Тепер ти.
І пішов. Магістр Евен запросив її всередину. На столі все лежало так само, тільки вода у скляній чаші трохи розлилася. Батько стояв біля вікна. Мати сіла в крісло в кутку й тримала руки одна в одній. Іларії пояснили, що треба робити: покласти долоню на мідну пластину, не напружуватися й нічого не викликати навмисно. Вона поклала руку. Спочатку не сталося нічого. Це її навіть заспокоїло. Потім мідь під пальцями потеплішала. Не сильно. Так міг би нагрітися метал на сонці. Магістр нахилився ближче.
Іларія відчула дивне ворушіння десь за грудниною, ніби там розправлялося щось, що до цього лежало згорнутим. Мідна пластина засвітилася по краях. Магістр перестав дихати. Світло швидко пішло до середини. Коли воно дійшло до її долоні, чорний камінь на столі тріснув. Не розсипався. Просто дав одну чисту тріщину майже навпіл. Мати тихо втягнула повітря. Іларія прибрала руку. У кімнаті пахло гарячим металом. Магістр Евен ще деякий час дивився на пластину, потім на камінь. Він попросив повторити перевірку з водою. Вода під Іларіїними пальцями здригнулася. По поверхні пройшло кілька кіл, ніби склянку хтось зачепив ліктем. Це вже було менш вражаюче. Вона зраділа. Магістр — ні. Він провів ще два тести, записав щось собі в маленьку книжку, повернувся до батька й довго пояснював результат непрямими словами.
Іларії вистачило кількох формулювань: значний резерв, активне пробудження, поки що нестабільний тип. На державній перевірці це побачать. Останнє ніхто не вимовив. Воно просто лишилося між ними. Коли Іларія вийшла в коридор, Ріана там уже не було.
Його вона знайшла за стайнею. Спочатку почула стукіт. За старою кам’яною стіною, куди складали поламані жердини й порожні мішки від вівса, Ріан поставив на ящик ту саму бронзову жаровню, якою конюхи взимку гріли руки. У жаровні жевріло вугілля. Перед нею лежав шматок крейди, кухоль води й старий залізний підківний цвях. Іларія зупинилася. Ріан сидів навпочіпки й дивився на вугілля з такою зосередженістю, ніби збирався перемогти його силою особистої образи. Він не помітив сестру. За кілька секунд простягнув руку до жаровні, завмер, відсмикнув пальці й перевірив їх. Нічого не сталося. Тоді він узяв кухоль, але вода залишилася водою. З цвяхом він теж нічого не домігся. Іларія не знала, скільки часу це тривало до її приходу. Під його колінами земля вже була витоптана. На ящику лежав розгорнутий старий підручник. Сторінка була присвячена раннім проявам магії. Ріан усе-таки почув її. Він закрив книгу занадто швидко. Ніхто з них не засміявся.
Хоча вид у нього був такий, що за інших обставин Іларія не втрималася б: волосся в сіні, рукав у сажі, на лівій щоці темна смуга. Поруч — кухоль, жаровня і цвях. Відчайдушний домашній набір людини, яка за ранок спробувала стати одразу магом вогню, води й металу. Іларія сіла на перевернуте відро. Ріан витер щоку рукавом і тільки розмазав сажу. Вона не сказала йому. Якийсь час вони слухали коней за стіною.
Один із молодих жеребців бив копитом об перегородку. З двору тягло мокрим сіном, гноєм і димом із кухні. Десь далі конюх сварився з хлопчаком, який знову залишив відро посеред проходу. Звичайний день продовжувався без жодної поваги до їхньої сімейної катастрофи. Ріан прибрав жаровню. Кухоль він забрав із собою. Цвях залишив у траві.
Того ж вечора герцог прислав Іларії квіти. Не троянди. Білі орхідеї в довгій дерев’яній коробці. Їх привезли з південних теплиць; економка кілька разів повторила це служницям, бо коробка коштувала, ймовірно, більше, ніж її місячна платня. Іларія подивилася на квіти й попросила винести їх із кімнати. За пів години вони стояли у вітальні. Мати переставила одну вазу на два пальці ліворуч і сказала, що там їм краще.
На третій день герцог надіслав книгу про сади західних провінцій. На четвертий — нічого. Іларії четвертий день сподобався найбільше. Батько тим часом почав отримувати дивну пошту. Листи приходили не через звичайного кур’єра дому. Двічі приїздив чоловік на сірому коні без лівреї. Один раз — літня жінка з кошиком, яка зайшла через кухонний двір і пробула в кабінеті батька майже годину. Після її від’їзду він спалив щось у каміні. Іларія бачила чорні клаптики паперу на решітці. Коли вона запитала матір, та відповіла, що батько займається справами. Це було очевидно настільки, що відповідь майже стала підтвердженням: мати теж щось знала. Ріан перестав питати. Він також перестав виходити за стайню з підручником.
За п’ять днів після приватної перевірки батько покликав їх до старого кабінету на третьому поверсі. Цією кімнатою майже не користувалися. Взимку там було холодно, влітку пахло пилом і нагрітим деревом. Колись кабінет належав дідові, і після його смерті меблі не міняли. Мати вже сиділа там. На столі не було ні чаю, ні вина. Іларія помітила це відразу. Серйозні сімейні розмови зазвичай намагалися зробити схожими на звичайні хоча б сервізом. Цього разу ніхто не старався. Батько закрив двері на ключ. Потім перевірив засувку на вікні. Ріан перестав роздивлятися дідову колекцію печаток. Батько говорив недовго.
Він уже знав те, що магістр Евен лише підтвердив: Ріан не встигне пробудити дар до державної перевірки. Навіть якби магія з’явилася завтра, слабкого пізнього прояву могло не вистачити для Академії. Молодша гілка чекала саме цього. Їхній кузен мав дар, уже підтверджений приватно. Якщо у шістнадцять державний реєстр зафіксує Ріана як немага, дорога до титулу для молодшої гілки стане майже прямою. Не відразу. Були процедури, апеляції, рік до остаточного рішення. Батько міг би затягувати справу. Але змінити сам факт — ні. Іларія сиділа біля столу, проводячи пальцем по подряпині на дереві. Вона чекала, коли в цій розмові з’явиться герцог. Він з’явився. Арден мав достатньо впливу, щоб у разі спадкового спору зробити життя молодшої гілки значно важчим. Саме тому батько не відмовив йому одразу. Іларія перестала торкатися подряпини. Отже, її шлюб уже був не тільки шлюбом. Він був частиною запасного плану. Батько цього не заперечував. Мати повернула голову до вікна.
Ріан подивився на підлогу. Ніхто не намагався зробити пояснення приємнішим. Якби Ріан підтвердив магію, вступив до Академії й завершив перший рік, герцогів вплив більше не був би потрібен. Печатка Першого Кола закріплювала спадкове право. Після цього навіть втрата магії не скасовувала титул. Один рік. Саме рік відділяв їх від ситуації, у якій кожен із них отримував майже все, чого хотів батько. Проблема полягала тільки в тому, що Ріан не мав магії. А Іларія мала. Батько замовк. За стіною хтось пройшов коридором. Кроки сповільнилися біля дверей і пішли далі. Іларія вперше подумала, що саме тому їх покликали сюди, а не в бібліотеку. Ріан зрозумів раніше. Він відкинувся від столу. Не різко. Просто збільшив відстань між собою і батьком. Батько дістав із внутрішньої кишені маленький згорток. Всередині лежало щось схоже на шматок тонкого сірого скла. Іларія не знала, що це. Мати знала. Її пальці побіліли на підлокітнику. Потім батько назвав магію. Метаморфія. Іларії знадобилася секунда, щоб пов’язати слово з тим, що лежало на столі. Друга — щоб згадати закон. Метаморфів не судили довго.
Для повної зміни людської подоби не існувало легального застосування. Після кількох гучних справ про підміну спадкоємців і вбивств при дворі закон уже понад сто років прирівнював саму практику до злочину проти держави. За неї не засилали й не блокували дар; покаранням була смерть. Іларія відчула холод у животі. Батько не торкнувся сірого уламка. Він пояснив лише необхідне. Повний метаморф міг перебудувати тіло не зовні, а справді: кістки, голос, зріст, риси, стать. Це не була ілюзія. Звичайна медична перевірка нічого б не знайшла. Магія людини при цьому залишалася її власною. Ось навіщо батькові була потрібна Іларія. На державну перевірку мав піти Ріан. Тільки в його тілі повинна була бути вона. Іларія довго дивилася на сіре скло.
Її мозок чіплявся за дрібниці, які не мали жодного стосунку до головного. У нижньому кутку столу бракувало маленької латунної накладки. На шторі була пляма від давньої вологи. Ріан забув витерти сажу з манжети — тонка темна риска все ще лишалася біля ґудзика. Батько продовжував пояснювати. Після перевірки вона вступить до Академії як Ріан. Справжній Ріан залишиться вдома як Іларія. Через рік, після Першого Кола, метаморф поверне все назад. У державних паперах залишиться магічний Ріан, який успішно завершив перший курс і згодом утратив дар. Іларія — дівчина без зареєстрованої магії. Ніхто не матиме причини шукати підміну. Усе звучало так, ніби йшлося про пересадку двох дерев у саду.
Іларія дивилася на батька і не впізнавала людину, яка ще тиждень тому сварила Ріана за те, що той їздив верхи без шолома. Ріан першим підвівся. Його стілець повільно ковзнув назад по підлозі. Батько не зупинив його. Ріан не вийшов. Дійшов до вікна й став там спиною до всіх. Мати нарешті заговорила, але не до дітей. Вона запитала батька, чи він упевнений у людині. Не в самому плані. У людині. Від цього Іларії стало ще холодніше. Отже, вони вже не обговорювали можливість. Батько вже знайшов метаморфа. Він підтвердив це. Не назвав імені. Сказав лише, що зустріч можлива через шість днів. Ріан повернувся від вікна. На цей раз його обличчя було зовсім іншим, ніж після ранкової перевірки. Він не виглядав приниженим. Він був переляканий.
— Ні.
Одне слово. Батько не сперечався. Він сказав, що рішення вони прийматимуть усі разом. Потім подивився на Іларію. Іларія чекала, що зараз почнуться нагадування про родину, землю, прадіда, обов’язок — про все, заради чого хороша донька мала б погодитися. Він не назвав жодної. Натомість нагадав про державну перевірку. Після неї її дар перестане бути сімейною таємницею. А ще — про герцога. Не погрожуючи. Просто поклавши два факти поруч. Іларія раптом побачила майбутній рік настільки ясно, що це було майже фізично. Одне майбутнє мало ім’я герцога Ардена. Друге — Академії. Вона ненавиділа батька за те, що він поставив їх поруч. Ще більше — за те, що він мав рацію щодо того, яке з них їй хочеться вибрати. Вона не погодилася. Не того вечора. Батько й не вимагав відповіді. Він загорнув сіре скло назад, замкнув у шухляді й відпустив їх.
Ріан не повернувся до своєї кімнати. Іларія побачила його з вікна трохи пізніше. Він ішов через двір до стайні. Без плаща. Почався дрібний дощ. Вона не пішла за ним. На столі у своїй кімнаті знайшла ще одну коробку від герцога. Цього разу всередині лежали рукавички для верхової їзди з м’якої темної шкіри. На застібках — маленькі герцогські корони. Додана записка повідомляла, що на заході весною чудові дороги для кінних прогулянок. Іларія приміряла одну рукавичку. Вона була трохи завелика. Герцог не знав навіть розміру її руки. Зате вже знав, якими дорогами вона їздитиме після шлюбу. Іларія зняла рукавичку, поклала назад у коробку й довго не закривала кришку. Дощ стукав у шибки. Через деякий час вона дістала зі своєї шафи старий Ріанів підручник з основ магії — той, який колись позичила на кілька днів і так і не повернула. Книжка відкрилася майже посередині. На полях був його дитячий почерк. Іларія читала до ночі.
