Спочатку:
На сторінку книги
Літні канікули тривали.
Троянда прокинулася в чудовому настрої.
Сонце світило у вікно.
На телефоні вже чекало повідомлення від Максима.
— «Доброго ранку ????»
Троянда усміхнулася.
— «Доброго ранку ????»
Відповідь прийшла майже миттєво.
— «Побачимося сьогодні?»
— «Звичайно.»
— «О 16:00 біля фонтану?»
— «Домовилися.»
Весь день минув напрочуд швидко.
Троянда допомагала бабусі.
Розмовляла з мамою.
Навіть трохи писала нові нотатки для майбутньої книги.
Але думками постійно поверталася до вечора.
О 15:50 вона вже була біля фонтану.
16:00.
Максима не було.
16:05.
Теж не було.
16:10.
Троянда почала хвилюватися.
— Може, запізнюється.
16:20.
Телефон мовчав.
— Дивно...
16:30.
На душі стало неприємно.
Саме тоді неподалік вона побачила Соломію.
— Привіт!
— Привіт.
— Ти чого сумна?
— Максим не прийшов.
Соломія здивувалася.
— Як це?
— Не знаю.
І саме в цей момент вона випадково помітила Максима.
На іншому боці площі.
Поруч із незнайомою дівчиною.
Вони про щось розмовляли.
І навіть сміялися.
Троянда завмерла.
Серце боляче стиснулося.
— О...
— Трояндо? — занепокоїлася Соломія.
— Все добре.
Але добре не було.
Зовсім.
Не дочекавшись пояснень, вона швидко пішла додому.
Тим часом Максим зовсім не розумів, що сталося.
Його затримала двоюрідна сестра Марта, яка несподівано приїхала до міста.
Вони випадково зустрілися неподалік фонтану.
— Максиме!
— Марто?!
— Сто років не бачились!
— Це точно.
Вони кілька хвилин говорили.
Потім Максим глянув на телефон.
І зблід.
16:35.
— О ні.
— Що сталося?
— Я запізнився!
Він швидко набрав Троянду.
Але вона не відповіла.
Ще раз.
І ще.
Безрезультатно.
Увечері телефон Троянди безперервно світився від повідомлень.
Але вона не відкривала їх.
— Доню? — покликала мама.
— Так?
— Усе гаразд?
— Так.
— Брешеш.
— Мамо...
Мама лише обійняла її.
— Іноді треба просто поговорити.
Троянда кивнула.
Але поки не була готова.
Того ж вечора Максим сидів у себе вдома.
— Сину, ти зараз дірку в підлозі протопчеш, — зауважив Сергій.
— Я все зіпсував.
— Що сталося?
Максим розповів усе.
Мама Олена засміялася.
— Це класичне непорозуміння.
— Мені не смішно.
— Бо ти всередині нього.
— І що робити?
— Пояснити правду.
— А якщо вона не захоче слухати?
— Захоче, — усміхнулася мама.
— Якщо почуття справжні, люди розмовляють.
Максим задумався.
І вирішив, що завтра обов'язково поговорить із Трояндою.
Бо іноді навіть найтепліші історії проходять через маленькі непорозуміння.
І головне — не мовчати.
Наступного дня Троянда сиділа у своїй кімнаті.
Вона намагалася читати книгу.
Потім намагалася писати.
Потім просто дивилася у вікно.
Але думки постійно поверталися до вчорашнього дня.
Раптом пролунав дзвінок у двері.
Унизу почувся голос тата Андрія.
— Добрий день.
— Добрий день.
Троянда здригнулася.
Цей голос вона впізнала одразу.
Максим.
Вона тихо підійшла до дверей кімнати й прислухалася.
— Максиме? — здивувався Андрій. — Щось сталося?
— Можна з вами поговорити?
— Зі мною?
— Так.
Тато запросив його до вітальні.
Мама теж вийшла з кухні.
Максим помітно хвилювався.
— Я прийшов через Троянду.
Андрій одразу став серйозним.
— Слухаю.
Максим глибоко вдихнув.
— Учора вона побачила мене з дівчиною біля фонтану.
— Так.
— Але це не те, що вона подумала.
— А що?
— Це моя двоюрідна сестра Марта.
У кімнаті запала тиша.
— Сестра? — перепитала мама.
— Так.
— Рідня?
— Так.
— Сто відсотків?
— Сто відсотків.
Мама ледь стримала усмішку.
Андрій теж трохи розслабився.
— І через це все почалося?
— Так.
— Чому ти одразу не пояснив?
— Я намагався.
Вона не відповідала на повідомлення.
Андрій уважно подивився на хлопця.
— Ти справді переживаєш за мою доньку?
— Дуже.
— І не хочеш її образити?
— Ніколи.
Відповідь була такою щирою, що навіть Андрій це помітив.
Мама усміхнулася.
— Думаю, тобі варто поговорити з нею.
Максим кивнув.
— Саме тому я тут.
У цей момент сходами спускалася Троянда.
Вона вже все почула.
Серце калатало так голосно, що здавалося, його чують усі.
Максим повернув голову.
Їхні погляди зустрілися.
— Трояндо...
— Це правда?
— Так.
— Та дівчина справді твоя сестра?
— Так.
— Чому ти не сказав одразу?
Максим сумно усміхнувся.
— Бо ти втекла швидше, ніж я встиг щось пояснити.
Троянда опустила очі.
Їй стало соромно.
— Вибач.
— Ні.
Це я винен.
Треба було прийти раніше.
Запанувала тиша.
А потім Андрій підвівся.
— Добре.
Мені здається, молоді люди мають поговорити.
— Тату!
— Що?
— Не допомагаєш.
— Навпаки.
Мама засміялася.
І вони обоє тактовно пішли на кухню.
Залишивши Троянду та Максима самих.
— Ти дуже злилася? — тихо запитав Максим.
— Трішки.
— Трішки?
— Добре. Дуже.
Він засміявся.
І Троянда теж.
Бо тепер усе це вже не здавалося таким страшним.
Непорозуміння нарешті залишилося позаду.
У вітальні стало тихо.
З кухні долинав приглушений сміх батьків.
Схоже, мама й тато навмисно дали їм можливість поговорити.
Троянда сіла на диван.
Максим поруч.
Кілька секунд вони мовчали.
— Отже, твоя сестра? — перепитала Троянда.
— Так.
— Справжня?
— Трояндо!
— Що?
— Так, справжня.
Дівчина нарешті усміхнулася.
— Добре.
— А я вже думав, що ти більше зі мною не говоритимеш.
— Думала про це.
— Серйозно?
— Ні.
Максим полегшено видихнув.
— Не лякай мене так.
— Тепер знаєш, як я почувалася біля фонтану.
— Заслужив.
— Трохи.
Вони обоє засміялися.
Саме тоді з кухні визирнув Андрій.
— Вам чаю принести?
— Тату!
— Що?
— Ми розмовляємо.
— Я бачу.
— То не заважай.
— Добре-добре.
Він зник за дверима.
А за секунду почувся сміх мами.
— Насте, бачиш? Наша донька вже доросла.
— Андрію, не починай.
Троянда закрила обличчя руками.
— Мені соромно.
— Мені теж, — засміявся Максим.
Потім він став серйознішим.
— Трояндо.
— Так?
— Наступного разу пообіцяй мені одну річ.
— Яку?
— Якщо щось трапиться, поговори зі мною.
— Добре.
— Не тікай.
— Добре.
— Не придумуй одразу найгірше.
— Добре.
— Ти просто ідеальна.
— Максиме!
— Що?
— Я образилася.
— Уже ні.
І він мав рацію.
Ображатися більше не хотілося.
Усе стало на свої місця.
Раптом телефон Троянди задзвонив.
На екрані висвітилася Соломія.
— О, це цікаво.
— Відповідай, — сказав Максим.
Троянда прийняла виклик.
— Алло?
— ТРОЯНДО!
— Привіт.
— Ви помирилися?!
— Звідки ти знаєш?
— Данило сказав.
— А Данило звідки знає?
— Максим йому написав.
— МАКСИМЕ!
Хлопець невинно усміхнувся.
— Що?
У слухавці Соломія голосно засміялася.
— Я знала, що все буде добре.
— Дякую за підтримку.
— Завжди.
Коли розмова закінчилася, надворі вже починало сутеніти.
Максим підвівся.
— Мені час.
— Уже?
— Так.
Вони підійшли до дверей.
На мить запанувала незручна тиша.
А потім Максим усміхнувся.
— До завтра?
— До завтра.
— Обіцяєш не ревнувати до двоюрідних сестер?
— Не обіцяю.
— ТРОЯНДО!
Дівчина засміялася.
І вперше за останні дні почувалася абсолютно щасливою.
Коли двері зачинилися, мама й тато одразу вийшли з кухні.
— Ну? — запитала мама.
— Що ну?
— Помирилися?
— Так.
Андрій задоволено кивнув.
— Я ж казав, що хлопець хороший.
— Тату...
— Що?
— Не починай.
Але Троянда вже усміхалася.
Бо цього вечора все нарешті стало добре.
Наступного ранку Троянда прокинулася в чудовому настрої.
Уперше за кілька днів на душі було легко.
Вона гортала стрічку в телефоні, коли раптом побачила відео в TikTok.
— Ого...
На екрані показували красивий торт, прикрашений кремовими трояндами.
— Я хочу такий зробити!
— Що там у тебе? — запитала мама Настя.
— Ідея.
— Це небезпечно.
— Мамо!
— Жартую.
Троянда швидко знайшла рецепт.
І вже через пів години на кухні почалося справжнє кулінарне шоу.
Борошно було всюди.
Цукор теж.
Навіть дідусь Микола отримав трохи борошна на сорочку.
— Я просто проходив повз!
— Випадково, — сміялася бабуся.
Через кілька годин торт був готовий.
На ньому красувалися ніжно-рожеві троянди з крему.
Троянда із захопленням дивилася на результат.
— Він справді схожий на троянди!
— Майже як ти, — усміхнулася мама.
— Мамо.
— Що?
— Я зараз почервонію.
Саме тоді задзвонив телефон.
Максим.
— Привіт.
— Привіт.
— Чим займаєшся?
— Спекла торт.
— Ти?
— Дуже смішно.
— І який?
— З трояндами.
— Тепер я зобов'язаний його побачити.
Троянда засміялася.
— Можливо.
— Це запрошення?
— Можливо.
— Трояндо!
— Що?
— Я вже їду.
— Максиме, не смій!
Але було пізно.
Вона вже чула його сміх у слухавці.
За годину Максим справді приїхав.
Разом із Соломією та Данилом.
— Ми почули слово "торт", — заявила Соломія.
— І вирішили допомогти його з'їсти, — додав Данило.
Усі голосно засміялися.
Торт виявився дуже смачним.
Навіть тато Андрій визнав:
— Добре, це найкращий торт із трояндами, який я куштував.
— Тату, ти куштував багато таких тортів?
— Ні.
— Тоді це нечесно.
— Але ж правда.
Вечір минув у сміху, жартах і теплих розмовах.
І коли гості почали розходитися, Троянда зрозуміла, що більше не думає про вчорашні образи.
Вони залишилися в минулому.
Попереду були нові пригоди.
Нові мрії.
І нові сторінки її історії.
А торт із трояндами ще довго згадували всі друзі
