Спочатку:
На сторінку книги
— Трояндо, не забудь купити хліб! — гукнула мама з кухні.
— Добре! — відповіла дівчина, швидко взуваючи кросівки.
Надворі стояв теплий літній день. Сонце лагідно освітлювало вулиці, а легкий вітерець гойдав гілки дерев. Троянда любила такі дні. Вона взяла навушники й вирушила до магазину.
Дорогою дівчина вирішила скоротити шлях через міський парк. Там завжди було затишно: співали птахи, діти каталися на велосипедах, а доріжки потопали в квітах.
Та сьогодні парк виглядав незвично. Біля великої арки з троянд стояли камери, софіти та багато людей.
— Ого, що тут відбувається? — тихо промовила Троянда.
Вона хотіла просто пройти повз, але раптом до неї підбігла усміхнена жінка з бейджиком.
— Нарешті ти прийшла!
— Перепрошую? — здивувалася дівчина.
— Ми вже почали хвилюватися. Швидше ходімо, усі чекають!
Троянда розгублено озирнулася.
— Мабуть, ви мене з кимось переплутали...
Але жінка вже вела її до квіткової арки.
— Нічого, поговоримо пізніше. Ти ідеально підходиш для нашої фотосесії!
Серце Троянди забилося швидше. Вона зовсім не розуміла, що відбувається, але відчувала: цей дивний день ось-ось змінить її життя.
Троянда нерішуче зупинилася біля арки.
— Але я не модель, — тихо сказала вона.
— Сьогодні вже будеш, — усміхнувся чоловік із фотоапаратом.
Кілька людей навколо засміялися. Дівчина почервоніла й міцніше стиснула ручки своєї сумки.
— Послухайте, я просто йшла до магазину...
— Саме тому все виглядає так природно! — вигукнула стилістка. — У тебе чудова усмішка.
Перш ніж Троянда встигла щось відповісти, їй простягнули невеликий букет кремових троянд.
— Просто стань біля арки й подивися в камеру.
Дівчина глибоко вдихнула. Навколо було стільки людей, що відмовитися здавалося незручно.
Вона зробила кілька кроків і зупинилася серед квітів.
— Чудово! — почувся голос фотографа. — Саме так!
Клац!
Клац!
Клац!
Спалахи миготіли один за одним.
Спочатку Троянда почувалася ніяково, але поступово почала посміхатися. Квіти навколо були неймовірно красивими, а атмосфера нагадувала казку.
Раптом вона помітила хлопця з темним волоссям. Він стояв трохи осторонь і спостерігав за фотосесією.
Коли їхні погляди зустрілися, хлопець ледь усміхнувся.
Троянда швидко відвела очі.
— А це ще хто? — подумала вона.
Проте через кілька секунд знову подивилася в той бік.
Та хлопця вже не було.
Наче він просто зник.
Але дівчина ще не знала, що зовсім скоро доля знову зведе їх разом...
Фотограф опустив камеру й усміхнувся.
— До речі, як тебе звати, дівчино?
— Троянда, — трохи ніяково відповіла вона.
На мить навколо стало тихо.
— Троянда? Справді? — здивувалася стилістка. — Це ж ідеальне ім'я для сьогоднішньої фотосесії!
Усі засміялися, а Троянда відчула, як її щоки почервоніли.
— Так, мене так назвали батьки, — усміхнулася вона.
— Схоже, це доля, — сказав фотограф. — Серед тисяч троянд стоїть дівчина на ім'я Троянда.
Клац!
Він зробив ще один знімок.
— Ця фотографія точно буде особливою.
Троянда вже почала звикати до уваги. Вона навіть забула, що збиралася до магазину.
Раптом хтось простягнув їй пляшку води.
— Тримай.
Дівчина підняла очі й завмерла.
Перед нею стояв той самий незнайомий хлопець, якого вона помітила раніше.
— Дякую, — тихо сказала вона.
— Нема за що, Трояндо.
Вона здивовано кліпнула очима.
— Звідки ти знаєш моє ім'я?
Хлопець усміхнувся.
— Щойно почув.
І чомусь від його усмішки серце Троянди забилося трохи швидше...
Раптом у кишені Троянди голосно задзвонив телефон.
На екрані висвітилося:
Мама
— Ой! — скрикнула дівчина. — Я ж зовсім забула про хліб!
Вона швидко відповіла на дзвінок.
— Трояндо! Де ти? — почулося з телефону. — Я вже пів години чекаю!
— Мамо, я... я потрапила на фотосесію!
— На що ти потрапила?!
Троянда почервоніла, а люди навколо почали усміхатися.
— Довго пояснювати!
— Додому. Негайно. І не забудь хліб!
Зв'язок обірвався.
Дівчина важко зітхнула.
— Схоже, мені пора.
У цей момент той самий хлопець знову підійшов ближче.
— Тобі справді потрібно бігти?
— Так, якщо хочу вижити після маминої лекції, — засміялася Троянда.
Хлопець теж розсміявся.
— Тоді хоча б скажу, як мене звати.
— І як?
— Максим.
— Приємно познайомитися, Максиме.
— І мені, Трояндо.
На мить вони мовчки подивилися одне на одного.
— Думаю, ми ще зустрінемося, — усміхнувся хлопець.
Троянда не знала чому, але серце підказувало, що він має рацію.
Попереду на неї чекало літо, сповнене несподіванок.
І ця випадкова фотосесія була лише початком...
