Спочатку:
На сторінку книги
Минуло кілька днів після того вечора в парку.
Троянда саме снідала, коли її телефон несподівано задзвонив.
— Алло? — відповіла вона.
— Добрий день, Трояндо! Це редакція журналу.
Дівчина мало не впустила чашку.
— Доброго дня...
— Ми маємо для вас цікаву пропозицію.
— Для мене?
— Так. Вас запросили на особливу фотосесію.
Троянда завмерла.
— Справді?
— Так. Тема фотосесії — "Квіткова мрія".
— Ого...
— Ви погоджуєтеся?
На обличчі дівчини з'явилася щаслива усмішка.
— Так!
Коли розмова закінчилася, вона голосно скрикнула від радості.
— МАМО!
— Що сталося?! — прибігла мама.
— Мене запросили на фотосесію!
— Знову?
— Так!
— Ой, я знала, що це тільки початок.
Тато Андрій визирнув із кімнати.
— Хто кричить?
— Наша донька стала ще популярнішою, — засміялася мама.
— Я завжди це знав.
— Тату!
Настав день фотосесії.
Коли Троянда приїхала до великого квіткового саду, вона завмерла від захоплення.
Навколо були сотні троянд.
Рожеві.
Червоні.
Білі.
Персикові.
Квіткові арки простягалися вздовж доріжок.
Пелюстки кружляли у повітрі.
— Це неймовірно... — прошепотіла вона.
— Подобається?
Троянда обернулася.
Позаду стояв Максим із фотоапаратом.
— Максиме!
— Привіт.
— Ти теж тут?
— Я ж фотограф.
— Логічно.
Він усміхнувся.
Стилісти підготували для Троянди красиву сукню з квітковим візерунком.
Її довге волосся прикрасили трояндами.
Коли вона побачила себе в дзеркалі, то навіть не впізнала.
— Це точно я?
— Точно, — відповіла стилістка.
Фотосесія почалася.
Спочатку Троянда стояла серед рожевих арок із квітів.
Потім гуляла садовими доріжками.
А потім їй дали великий букет троянд.
— Просто усміхайся, — сказав Максим.
— Це важко, коли на мене дивиться стільки людей.
— Дивись на мене.
Троянда підняла очі.
І побачила знайому добру усмішку.
Раптом хвилювання зникло.
Клац.
Клац.
Клац.
Фото виходили чудовими.
Після кількох годин зйомки настав останній кадр.
Сонце вже починало заходити.
Золоті промені падали на квіти.
Троянда стояла серед троянд у довгій сукні.
Навколо панувала справжня казка.
Максим опустив камеру.
На кілька секунд між ними запанувала тиша.
— Трояндо?
— Так?
— Це найкраща фотосесія у моєму житті.
Дівчина усміхнулася.
— Через квіти?
Максим похитав головою.
— Не тільки.
Серце Троянди знову забилося швидше.
І чомусь вона відчула, що ця історія стає дедалі особливішою.
А попереду на них чекала ще одна несподівана пригода...
Наступного ранку Троянда прокинулася від звуку повідомлення.
Телефон буквально світився від нових сповіщень.
— Що сталося? — сонно пробурмотіла вона.
Відкривши месенджер, дівчина побачила лист від фотостудії.
"Доброго ранку, Трояндо! Готові фотографії вже чекають на вас."
— ЩООО?!
Вона миттєво сіла на ліжку.
Через хвилину мама вже стояла у дверях.
— Доню, ти знову кричиш?
— Фото готові!
— А, тоді зрозуміло.
Троянда відкрила першу світлину.
На екрані була вона серед троянд.
Промені сонця робили фото схожим на кадр із романтичного фільму.
— Нічого собі...
Друге фото.
Третє.
Десяте.
Кожне здавалося красивішим за попереднє.
— Максим справжній чарівник, — усміхнулася вона.
Та раптом її погляд зупинився на іншому повідомленні.
Від організаторів фотосесії.
Троянда відкрила його.
І прочитала вголос:
— "Дякуємо за участь у проєкті. Запрошуємо вас як почесну гостю на Великий Квітковий Фестиваль."
— МАМО!!!
— Що тепер?!
— Мене запросили на фестиваль!
Мама широко усміхнулася.
— Я ж казала, що це лише початок.
Але тут Троянда побачила ще один рядок у листі.
Вона примружилася.
— Стоп...
— Що таке?
— Тут написано, що фотосесія була безкоштовною.
— І?
— І все.
— Так це ж чудово.
Троянда театрально склала руки.
— Ні, хвилинку.
— Що?
— Я стояла серед троянд чотири години.
— Так.
— Усміхалася.
— Так.
— Позувала.
— Так.
— А де мої гроші?
Мама голосно засміялася.
— Доню!
— Ну що?
— Тобі подарували професійну фотосесію.
— Це правда.
— Фото надрукують у журналі.
— Правда.
— І запросили на фестиваль.
— Правда.
— То які ще гроші?
Троянда драматично зітхнула.
— Я відчуваю себе обманутою.
У цей момент прийшло повідомлення від Максима.
"Бачила фото?"
Троянда одразу написала:
"Бачила."
"Сподобалися?"
"Так."
Пауза.
Потім вона додала:
"Але є проблема."
Відповідь прийшла майже миттєво.
"Яка?"
"Де мої мільйони?"
Кілька секунд було тихо.
Потім телефон задзвонив.
Це був Максим.
— Алло?
— ТРОЯНДО!
— Що?
— Які ще мільйони?
— Ну хоча б один.
— За що?
— За мою красу.
Максим розсміявся так голосно, що вона теж не стрималася.
— Можу запропонувати морозиво.
— Одне?
— Два.
— Домовилися.
І вони обоє засміялися.
А Троянда навіть не здогадувалася, що на квітковому фестивалі її чекає ще одна дуже особлива зустріч...
День квіткового фестивалю настав дуже швидко.
Троянда хвилювалася ще з самого ранку.
Перед дзеркалом вона вже десятий раз поправляла зачіску.
— Доню, ти прекрасна, — усміхнулася мама.
— Точно?
— Точно.
— А якщо ні?
— Тоді дзеркало винне.
Троянда засміялася.
За годину вони вже були на фестивалі.
Навколо було неймовірно красиво.
Величезні арки з троянд.
Фонтани.
Тисячі квітів.
Музика.
Святкові вогники.
Люди фотографувалися та гуляли алеями.
— Це казка, — прошепотіла Троянда.
— Згоден, — почувся знайомий голос.
Вона обернулася.
Максим.
У світлій сорочці.
З усмішкою.
Із камерою на плечі.
Чомусь серце одразу почало битися швидше.
— Привіт.
— Привіт.
— Гарно виглядаєш.
Троянда відчула, як щоки почервоніли.
— Дякую.
— Я серйозно.
— Я теж дякую серйозно.
Максим засміявся.
Разом вони почали гуляти фестивалем.
Розмовляли.
Жартували.
Дивилися на квіткові композиції.
У якийсь момент вони зупинилися біля великої виставки фотографій.
І раптом Троянда завмерла.
Посеред експозиції висіла її фотографія.
Та сама.
З фотосесії серед троянд.
Величезна.
Майже в людський зріст.
— Максиме...
— Так?
— Це я?
— Ні, дуже схожа дівчина.
— Максиме!
— Добре, це ти.
Троянда не могла повірити своїм очам.
Навколо люди розглядали світлину.
Дехто навіть фотографував її.
— Нічого собі...
— Тобі подобається?
— Дуже.
Саме тоді до них підійшла літня жінка.
— Це ви Троянда?
— Так.
— Дуже гарна фотографія.
— Дякую.
— І дуже гарна усмішка.
Троянда ще більше засоромилася.
Коли жінка відійшла, Максим тихо сказав:
— Я ж казав.
— Що?
— Справжня усмішка найкраща.
На мить їхні погляди зустрілися.
І світ ніби став трохи тихішим.
Трохи повільнішим.
Трохи теплішим.
Раптом над фестивалем почали запалюватися сотні маленьких ліхтариків.
Люди захоплено дивилися в небо.
— Як красиво, — прошепотіла Троянда.
Максим обережно став поруч.
— Так.
Але дивився він зовсім не на ліхтарики.
Троянда помітила це і усміхнулася.
— Що?
— Нічого.
— Максиме...
— Просто цей день став одним із моїх улюблених.
— У мене теж.
І вперше за весь вечір вони просто стояли поруч.
Не поспішаючи.
Насолоджуючись моментом.
Бо іноді щастя складається з дрібниць.
Іноді з троянд.
Іноді з фотографій.
А іноді — з людини, яка стоїть поруч.
І саме тоді Троянда зрозуміла, що цей фестиваль вона запам'ятає назавжди.
