Спочатку:
На сторінку книги
Епілог.
Минуло два роки. Гуркіт пострілів, холодні коридори в’язниці, де тепер відбував свій термін Павло Маслов, та гіркий присмак зради Бориса залишилися у далекому минулому. Борис зник у великому місті, ховаючись від правосуддя та власної совісті, яка щоночі нагадувала йому про те, як він ледь не знищив єдину жінку, яку кохав.
Сонячний день заливав золотом зелену галявину, де велика родина зібралася на пікнік. Повітря було сповнене дитячого сміху та запаху свіжих квітів.
Маленька Аліса весело наздоганяла Даринку, яка вже помітно підросла і стала справжньою красунею. А поруч із ними, невпевнено тупаючи ніжками по м’якій траві, грався маленький Віталій — син Вікторії та Антона, плід їхнього палкого кохання, за яке вони боролися до останнього подиху.
Антон підійшов до Вікторії, ніжно обійняв її за плечі й притиснув до себе. У його погляді більше не було тієї холодності деспотичного боса — лише безмежна ніжність до дружини та сина.
Неподалік на ковдрі сиділи Ванесса та Альберт. Вони дивилися одне на одного з таким спокоєм, ніби ніколи й не було того жахливого підвалу. Поруч із ними Даша та Марія розкладали частування, доповнюючи загальну картину родинного затишку жартами та щирим сміхом.
Вікторія спостерігала за сестрою, за дітьми, що гралися разом, і відчула, як її серце переповнюється теплом. Вона не отримала того багатства чи помсти, про які колись мріяла, але вона здобула набагато більше.
«Щастя — це не гроші й не влада, — подумала Вікторія, кладучи голову на плече Антона. — Щастя — це коли твої рідні поруч, коли діти сміються, а минуле більше не має сили над майбутнім».
Вона обрала кохання, обрала сім'ю, і тепер, дивлячись на свого маленького сина, вона точно знала: кожна сльоза, пролита два роки тому, вартувала цієї хвилини абсолютного спокою.
Кінець
ⓒВіккі Грант, 2026
_____________________________________________________________________________________
Кінець
